Посилання

ПОЗОВНА ЗАЯВА ПРИВАТБАНКУ В МЕЖАХ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО БОРЖНИКА. ПИТАННЯ СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ З ПОРУЧИТЕЛЯ

 


ПОСТАНОВА 20 січня 2022 року, cправа №  910/3299/20 (923/315/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,  https://reyestr.court.gov.ua/Review/102736013


У травні 2020 року була відкрита справа №910/3299/20 про банкрутство Боржника, для розгляду в межах якої було передано справу №923/315/20 за поданим Приватбанком  в квітні 2020 року позовом про стягнення заборгованості за договором банківського обслуговування з Боржника та Поручителя, який прийняв зобов`язання виконувати умови цього договору, відповідно до яких Боржнику був встановлений кредитний ліміт на поточний рахунок, в межах якого та в обмін на зобовязання повернення, сплати процентів та винагороди, поповнювалися оборотні кошти та здійснювалися поточні платежі Клієнта, і повернуті не були.  Місцевий г/с рішенням від 09.06.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 07.10.2021), позов задовольнив повністю. Суди виходили з обставин виникнення спірних правовідносин внаслідок подання Боржником 19.09.2013 заяви про відкриття поточного рахунку, згідно з якою він приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua. За висновком судів, зазначені Умови та правила банківських послуг, Тарифи Банку разом із вказаною заявою складають Договір банківського обслуговування, так як Боржник приєднався до них на підставі ст.634 ЦК України, підписавши заяву від 19.09.2013. Водночас Відповідач-2 поручився за виконання Боржником окремих зобов`язань, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких Боржник приєднався згідно із заявою від 19.09.2013. При цьому задовольняючи у повному обсязі позов про солідарне стягнення заборгованості, суди виходили з положень пунктів 3.18.1.1, 3.18.1.3, 3.18.1.6, 3.18.1.8, 3.18.1.16, 3.18.2.3.4, 3.18.4, 3.18.4.1.3, 3.18.4.1.4, 3.18.4.4 Умов та правил надання банківських послуг, витяг з яких наданий Банком разом із позовною заявою. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши на обґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, через залишення судами під час вирішення спору поза увагою усталених правових позицій ВП ВС про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору правил надання банківських послуг, якщо вони прямо не передбачені, зокрема, у відповідній заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним (зокрема, наведеної в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17), та про правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність її від умов основного зобов`язання (зокрема, наведеної у постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц), а також щодо застосування положень ст.559 ЦК України (зокрема, наведеної у постанові від 17.11.2021 у справі №2-941/12), а щодо визнання кредиторські вимог ухвалою г/с від 19.08.2020 у справі про банкрутство Боржника, то вказане не є достатньою правовою підставою для звільнення Банку від доказування відповідних обставин при стягненні заборгованості з поручителя.


Позиція Верховного Суду

36.Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

37.Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України).

38.За змістом положень ст.546-548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

39.Згідно з положеннями ст. 543, 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

40.Статтями 6, 627, 629 ЦК України також передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Водночас сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

41.За вимогами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

42.Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 626, 628 ЦК України).

43.Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України).

44.Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

45.Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України).

46.Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).

47.ВП ВС в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, на яку посилається Відповідач-2 у касаційній скарзі, щодо застосування наведених норм матеріального права звернула увагу на те, що в переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

48.Водночас ВП ВС вважає, що неможливо застосувати до відповідних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк".

49.ВП ВС вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

50.Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

51.Крім того, ВП ВС в постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц звернула увагу на те, що порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому такі правочини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки тоді, коли мають юридичну силу основні зобов`язання. Також ВП ВС зазначила про врахування встановленої законодавцем правової природи поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та прямої залежності від його умов.

52.Зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, яка розглядається, Суд вбачає, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору виходили з обставин виникнення спірних правовідносин внаслідок подання Боржником 19.09.2013 заяви про відкриття поточного рахунку, згідно з якою він приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua.

53.За висновком судів, зазначені Умови та правила банківських послуг, Тарифи Банку разом із вказаною заявою складають Договір банківського обслуговування, адже Боржник приєднався до них на підставі ст.634 ЦК України, підписавши заяву від 19.09.2013. Водночас Відповідач-2 поручився за виконання Боржником окремих зобов`язань, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, до яких Боржник приєднався згідно із заявою від 19.09.2013.

54.При цьому задовольняючи у повному обсязі позов про солідарне стягнення заборгованості за Договором банківського обслуговування з відповідачів, суди попередніх інстанцій виходили з положень пунктів 3.18.1.1, 3.18.1.3, 3.18.1.6, 3.18.1.8, 3.18.1.16, 3.18.2.3.4, 3.18.4, 3.18.4.1.3, 3.18.4.1.4, 3.18.4.4 Умов та правил надання банківських послуг, витяг з яких наданий Банком разом із позовною заявою.

55.Однак наведені висновки судів не ґрунтуються на встановлені на підставі відповідних доказів обставин, які б свідчили про те, що Боржник при підписанні заяви про відкриття поточного рахунку від 19.09.2013 ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг саме в такій редакції, яка наведена в наданому Банком витязі, з урахуванням того, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися Банком у період часу з моменту виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з позовом у справі.

56.Зокрема, суди … не надали правової оцінки обставинам щодо посилання в Договорі поруки на умови розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" і розділу 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежу" Умов та правил надання банківських послуг, не дослідивши зміст наведених положень у відповідній редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

57.Також суди не надали правової оцінки (прийняли до уваги чи відхилили) доводам Відповідача-2, зокрема викладеним у відзиві на позов, про те, що Договір поруки, яким передбачено надання поруки щодо сплати кредиту в розмірі 50000,00 грн, не має відношення до кредитних відносин Банку і Боржника, які виникли з 14.11.2018 (після встановлення кредитного ліміту на рівні більше 0).

58.Залишивши поза увагою наведені доводи Відповідача-2, суди … не досліджували обставини щодо наявності чи відсутності зміни основного зобов`язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни кредитного ліміту (зокрема, без його згоди чи за її наявності), а також не надали правової оцінки таким обставинам (у разі їх наявності) з огляду на правові наслідки, передбачені ч.1 ст.559 ЦК України (у відповідній редакції), та з урахуванням висновків ВС щодо застосування зазначеної норми права.

59.Щодо наведеного Суд звертає увагу на усталену правову позицію ВС, відповідно до якої ч.1 ст.559 ЦК України передбачає спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя. Водночас умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 ч.3 ст.202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі. Відповідно до ч.1 ст.654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не впливає зі звичаїв ділового обороту.

60.Зазначені висновки, зокрема, викладені в постанові ВС від 17.11.2021 у справі №2-941/12 та підлягають врахуванню Судом відповідно до положень частини 4 ст.300 ГПК України.

61.Крім того, суди … не дослідили обставини наявності чи відсутності у заяві про відкриття поточного рахунку від 19.09.2013, підписаної Боржником, викладення умов щодо строку повернення кредитних коштів та/або строків внесення періодичних платежів з їх повернення, а також умов щодо строку поруки у Договорі поруки. Однак без встановлення наведених обставин у судів не було достатніх підстав для висновку про обґрунтованість позовних вимог Банку щодо стягнення відповідних грошових коштів з Відповідача-2 як поручителя з огляду на вимоги ч.4 ст.559 ЦК України (у відповідній редакції).

62.Заважаючи ж на наявність заперечень Відповідача-2 щодо обґрунтованості заявлених до нього Банком позовних вимог, посилання судів … на те, що Боржник не заперечував факт приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а відповідні кредиторські вимоги визнані ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 у справі №910/3299/20 про банкрутство Боржника, не є достатньою правовою підставою для звільнення Банку від доказування відповідних обставин при стягненні заборгованості з поручителя.

63.З огляду на викладене Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, через залишення судами під час вирішення спору поза увагою усталених правових позицій ВП ВС про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору правил надання банківських послуг, якщо вони прямо не передбачені, зокрема, у відповідній заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним (зокрема, наведеної в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17), та про правову природу поручительства як додаткового (акцесорного) зобов`язання до основного договору та пряму залежність її від умов основного зобов`язання (зокрема, наведеної у постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц), а також щодо застосування положень ст.559 ЦК України (зокрема, наведеної у постанові від 17.11.2021 у справі №2-941/12).

64.При цьому Суд відхиляє аргументи Банку про неможливість застосування правової позиції у справі №342/180/17 до спірних у справі правовідносин, адже вони не підтверджують неподібність відповідних правовідносин, а зводяться до посилань на відсутність заперечень проти обставин ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг саме з боку Боржника, який перебуває в процедурі ліквідації.

65.Неврахування наведених висновків Верховного Суду призвело до неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють відповідні правовідносини (зокрема ст.547, 548, 559, 634 ЦК України), через відсутність дослідження судами під час розгляду справи усіх необхідних обставин, які могли би бути підставою для висновку про надання Відповідачем-2 поруки за виконання конкретних кредитних зобов`язань між Банком і Боржником та строку такої поруки.

Немає коментарів:

Дописати коментар