ПОСТАНОВА 25.08.2021, Справа № 910/8992/19, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99243439
У справі про банкрутство Боржника АТ
«Сбербанк” просило визнати його кредитором на суму 728,3 млн грн. Місцевий г/с
(ухвала від 25.11.2020), з чим погодився апеляційний г/с (постанова від
02.03.2021), визнав обґрунтованими вимоги у розмірі 545,7 млн грн. та відмовив
у визнанні кредитором на суму 182,5 млн грн.
АТ “Сбербанк” подав касаційну скаргу, просив прийняти нове рішення
згідно з яким визнати грошові вимоги скаржника в повній сумі; касаційна скарга
обґрунтована тим, що суди застосували норми права без урахування правових
висновків викладених у постанові ВП ВС від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17. Верховний
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши на необґрунтованість
доводів касаційної скарги з огляду на неподібність правовідносин: у справі
910/1238/17 пеня нараховується в межах строку кредитного договору, тоді як у
справі, що розглядається, строк кредитування закінчився у зв`язку із зверненням
Банку до третейського суду; враховуючи, що Банк до закінчення строку кредитного
договору використав своє право вимагати дострокового повернення кредиту
позичальником, а строк кредитування є таким, що закінчився, як і право законно
користуватися позиченими коштами, місцевий г/с
дійшов вірного висновку, що Банк з 07.07.2015 (дата відкриття
провадження у справі №85/15) не мав правових підстав здійснювати нарахування
процентів на умовах, визначених кредитним договором.
Позиція Верховного Суду
18. Частиною 1 ст.526 ЦК
України передбачено, що зобов`язання має
виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності
таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,
що звичайно ставляться.
19. Згідно із ч.1 ст.598 ЦК
України зобов`язання припиняється частково або у
повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема,
зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК
України).
20. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
21. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки,
встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата
неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
22. Статтею 1054 ЦК
України передбачено, що за кредитним договором
банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові
кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а
позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин
за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави
71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2
і не випливає із суті кредитного договору.
23. У межах кредитного договору позичальник отримує кошти у своє
тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
24. Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК
України позикодавець має право на одержання від
позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або
законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо
договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні
облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти
виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
25. Частиною 1 ст.1049 ЦК
України передбачено, що позичальник зобов`язаний
повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі,
визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та
такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку,
що встановлені договором.
26. Відповідно до частин 1 та 2 ст.1050 ЦК України якщо позичальник
своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму
відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини
позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що
залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі ст.1048
цього Кодексу.
27. Водночас, за змістом ч.2 ст.625
ЦК України боржник, який прострочив виконання
грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з
урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом.
28. У постановах ВП ВС неодноразово вказувалося на те, що цивільне
законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується
наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом
певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг
кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку
неправомірно.
29. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником
можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу
врегульовані ч.1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право
тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та
законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання
сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
30. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли
боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також
урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору,
прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст.1050 ЦК України застосуванню
у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу.
31. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за
прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання
грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу
суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти
річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений
договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 ЦК України,
підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного
виконання) грошового зобов`язання.
32. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання
грошового зобов`язання за ч.2 ст.625
ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На
відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима,
зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про
цивільно-правову відповідальність.
33. Подібні правові висновки викладено в постановах ВП ВС від 31.10.2018
у справі № 202/4494/16-ц, у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
34. Також, у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та
№ 646/14523/15-ц ВП ВС вже звертала увагу, що нарахування
інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є
мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання,
оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає
у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів
унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне
виконання зобов`язання.
35.Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та
неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625
цього Кодексу не можуть застосовуватись
одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню
проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048
ЦК України як плата за надану позику (кредит), а
за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти
відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як
грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового
зобов`язання.
36. Зважаючи на вищевикладене та враховуючи,
що Банк до закінчення строку кредитного договору використав своє право вимагати
дострокового повернення кредиту позичальником, а строк кредитування є таким, що
закінчився, як і право законно користуватися позиченими коштами, місцевий г/с дійшов вірного висновку, що Банк з 07.07.2015
(дата відкриття провадження у справі №85/15) не мав правових підстав
здійснювати нарахування процентів на умовах, визначених кредитним договором.
37. Щодо посилань Скаржника (в обґрунтування правомірності нарахування
процентів за період після 07.07.2015) на правову позицію викладену у постанові
Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/22858/17, то слід відмітити, що
правовідносини, що склалися у вказаній справі не є подібними до правовідносин,
що склалися у даній справі, позаяк у вказаній справі пеня нараховується в межах
строку кредитного договору, тоді як у справі, що розглядається, строк
кредитування закінчився у зв`язку із зверненням Банку до третейського суду.
38. За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції
визнає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що суди попередніх
інстанцій застосували норми права без урахування правових висновків викладених
у постанові ВП ВС від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
Немає коментарів:
Дописати коментар