ПОСТАНОВА 14 вересня 2021 року, Справа № 923/719/17, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99860459
Справа про банкрутство Боржника була відкрита 31.08.2017 за заявою ініціюючого кредитора – Держагенство кіно. Боржника було визнано банкрутом 22.12.2017. Причиною банкрутства стало невиконання Боржником укладеного у січні 2006 року договору на виробництво на умовах державного замовлення фільму, який Боржник зобов`язався створити та передати замовнику (Мінкультури). Орієнтована вартість фільму складала 18,4 млн грн з ПДВ, які сторони розділили так: за рахунок замовника (Мінкультури) 7,9 млн грн; за рахунок продюсера (Боржник) 10,5 млн. грн. Платник (Держкіно) перерахував Боржнику 7 млн грн. і щодо вказаної суми пізніше були підписані акти виконаних робіт, згідно яких виконані роботи обліковуються на балансі виконавця як зобов’язання перед замовником щодо повного завершення виробництва фільму. У грудні 2012 року за позовом заступника Генпрокурора в інтересах держави в особі Мінкультури та Держкіно договір на виробництво фільму було розірвано та стягнуто з боржника 7 млн грн. Виконавчі провадження до бажаних результатів не призвели; повторно відкрите у 2015 році виконавче провадження закінчилося поверненням стягувачу виконавчого документа у 2017 році. В ліквідаційній процедурі Боржника була проведена оцінка непроявлених кіноплівок частково знятого кінофільму (оціночна вартість 7501,50 грн.); продати кіноплівку на електронному аукціоні не вдалося і 16.03.2021 комітет кредиторів прийняв рішення про її списання, як неліквідного майна. За результатами аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника було встановлено, що Боржник не мав власних коштів, окрім суми статутного капіталу 100 грн., а отримані Боржником від Кредитора грошові кошти в сумі 7 млн грн на виробництво фільму складали основу його балансу та фінансової бази господарювання; коштів в сумі 10,5 млн грн для виконання договору Боржник не мав, що послужило підставою того, що 08.05.2019 ліквідатор звернувся до г/с із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка виконувала функції бухгалтера підприємства. Заява мотивована наявністю підстав для покладення субсидіарної відповідальності на вказаних осіб. ОСОБА_1 подав заяви про застосування давності, вважав, що позовна давність спливла з огляду на розірвання у 2012 році договору, заборгованість за яким стала підставою для вимог про субсидіарну відповідальність. Місцевий г/с при новому розгляді справи 01.04.2021 відмовив у задоволенні заяви ліквідатора Боржника - в частині покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1, що мотивовано відсутністю підстав для покладання субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1. Апеляційний г/с постановою від 14.07.2021 заяву ліквідатора задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь Боржника 7 млн грн та відмовив у задоволенні вимог щодо покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Верховний Суд:
1) залишив оскаржувану постанову апеляційного суду без змін як законну та обґрунтовану з огляду на встановлені судами обставини існування боргу перед єдиним кредитором – ініціюючим; виникнення боргу за Договором в період керівництва Боржника ОСОБА_1 та внаслідок його бездіяльності і як засновника та єдиного учасника Боржника, і як одноосібного виконавчого органу - директора; безпосередню участь ОСОБА_1 в укладенні Договору та визначену цим Договором безпосередню участь та відповідальність ОСОБА_1 за виконання Договору, що визначено статусом ОСОБА_1 як продюсера та режисера цього фільму; недостатність вартості виявлених та оцінених ліквідатором активів Боржника, що складають відзнятий, однак неекспонований матеріал повнометражного фільму.
2) Вказав на безпідставність аргументів скаржника про обов`язок
ліквідатора доводити цінність відзнятого матеріалу, здійснивши проявлення
плівок.
3) Вказав, що неправильне застосування апеляційним судом норм щодо
обчислення позовної давності при застосуванні субсидіарної відповідальності у
цій справі, що не призвело до неправильного висновку про відсутність пропуску
позовної давності у спірних правовідносинах (за висновком апеляційного г/с позовна
давність починає свій відлік з моменту призначення ліквідатора, тоді як за
висновком ВС початком відліку позовної давності притягнення до субсидіарної відповідальності
є ухвалення г/с постанови про визнання боржника банкрутом)
9. Позиція Верховного Суду та
висновки щодо застосування норм права
Щодо субсидіарної відповідальності за
зобов`язаннями боржника
9.1. Загальні умови для притягнення до
субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про
банкрутство визначені ЦК України, ГК України, КУзПБ, а також Законом про банкрутство, що був чинним до введення в дію з 21.10.2019 КУзПБ та який підлягає застосуванню за встановлених законом підстав.
9.2.Частиною 1 ст. 619 ЦК
України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю
боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно з ч.1 ст.215 ГК України у
випадках, передбачених законом, суб`єкт
підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші
особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про
банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне
доведення до банкрутства.
Частиною 3 цієї статті ГК України унормовано,
що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта
підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової
особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди
інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються
законом.
9.3. Передбачено три види юридичної
відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство:
кримінальну (ст.219 КК України), адміністративну (ст.164-15, 166-16, 166-17 КУпАП) та цивільну - субсидіарну як різновид цивільної (ч.2 ст.61
КУзПБ, ч.4 ст.31 Закону України "Про
товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" тощо).
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які
разом з боржником відповідають за його зобов`язаннями у випадках, передбачених,
зокрема, КУзПБ.
Субсидіарна відповідальність за доведення
до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання
суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є
самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство
не пов`язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності
в порядку ч.2 ст.61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про
встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому
випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до
цивільної відповідальності у формі стягнення.
У цих висновках суд звертається до
сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання питання
субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників як
за ст.61 КУзПБ, так і ст.41 Закону про банкрутство), що сформульована ВС, зокрема, у постановах від
30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі
№ 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у
справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15,
від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі №
922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.
9.4. Частиною 5 ст.41 Закону про банкрутство (чинного
на дату звернення ліквідатора Боржника із заявою про застосування субсидіарної
відповідальності у цій справі- 08.05.2019) передбачено, що під час здійснення
своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які
відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів)
боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника
може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Стягнені суми включаються до складу
ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог
кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Питання субсидіарної відповідальності
аналогічно врегульовано положеннями ч.2 ст. 61
КУзПБ, положення якого підлягають застосуванню у спірних
правовідносинах в силу положень п.4 розділу "Прикінцеві та
перехідні положення" КУзПБ, а також з огляду на
ухвалення судових рішень з порушеного питання, у т. ч. і оскаржуваної
постанови, при новому розгляді справи, в період чинності цього Кодексу.
9.5. Згідно з ч.1-3 ст.92 ЦК України юридична
особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які
діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів
юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках,
встановлених законом, юридична особа може
набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи
чи закону виступає від її імені,
зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не
перевищувати своїх повноважень.
Досліджуючи питання вини керівника
боржника як одноосібного виконавчого органу боржника, суду слід надати відповідь на ті питання, які
ставить керівник боржника у розрізі можливості неповного покладення
субсидіарної відповідальності на нього у зв`язку з тим, що збитки боржникові
було завдано з огляду на певні обставини, що не залежали від волі самого
керівника.
Відносно законності втручання зі сторони
держави у майнові права керівника боржника як фізичної особи чинне національне галузеве законодавство
у сфері банкрутства з 01.01.2000 містить у собі інститут субсидіарної
відповідальності керівника та інших осіб за боргами боржника, що виключає
посилання відповідача про необізнаність щодо наслідків можливості покладення на
нього субсидіарної відповідальності. При цьому загальне спрямування такого
інституту вбачається у приватно-правовому розрізі у контексті необхідності
спонукання суб`єктів господарювання до добросовісної поведінки, яка матиме на
меті погашення боргів перед кредиторами-особами приватного права, та має
публічно-правову сферу застосування, яка зводиться до неприпустимості доведення
боржника до банкрутства, фіктивного банкрутства та ухилення від сплати податків
із використанням доведення боржника до банкрутства та фіктивного банкрутства як
інструментів досягнення такої мети (ухилення від сплати податків).
Балансування ж інтересів керівника
боржника з огляду на фундаментальні його права та загальні інтереси суспільства
Суд вбачає у необхідності у кожному окремому випадку, з урахуванням пояснень та
заперечень відповідача, визначати той розмір субсидіарної відповідальності,
який має бути покладений на відповідача. При цьому згідно з загальним підходом
практики ЄСПЛ (рішення у справах "Лекіч проти Словенії" від
11.12.2018, "Буссутіл проти Мальти" від 03.06.2021) сама по собі
презумпція національного законодавства щодо відповідальності керівника за всі
зобов`язання очолюваної ним компанії не суперечить принципам, закладеним у
Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, від 04.11.1950
(далі - Конвенція). При цьому справа "Лекіч проти Словенії" стосувалася
сплати комерційної заборгованості, а справа "Буссутіл проти Мальти" -
сплати податків, однак загальний підхід щодо можливості притягнення керівника
до субсидіарної відповідальності перед третіми особами залишається незмінним.
У цих висновках суд звертається до
правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 10.06.2021 у
справі № 5023/2837/11.
9.6. Отже субсидіарна відповідальність як вид
відповідальності, зокрема направлений на усунення негативних наслідків тих
комерційних ризиків діяльності підприємства боржника, які мали місце у
підприємницькій діяльності боржника за волею відповідних суб`єктів, тобто осіб,
відповідальних за відповідні дії та рішення, бездіяльність (ч.2 ст.61 КУзПБ) та наслідком яких
стали незадоволені боржником кредиторські вимоги, банкрутство підприємства
боржника, коли воно не здатне забезпечити власними активами (через їх
відсутність) задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.
А тому, у розумінні наведених
положень КУзПБ та Закону про банкрутство, субсидіарна відповідальність має більш економічний,
ніж юридичний характер, оскільки, покладаючи за наслідками її застосування
до суб`єкта відповідальності лише фінансовий тягар без будь-яких інших
негативних наслідків, в своєї суті містить лише економічну (фінансову) ознаку
відповідальності.
Цей висновок узгоджується із нормою ст.42 ГК України, відповідно
до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний
ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання
(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та
одержання прибутку; а також з одним із основних принципів підприємницької
діяльності - комерційним розрахунком та власним комерційним ризиком (ст.44
ГК України).
9.7.Враховуючи викладене та встановлені
судами обставини, а саме:
- існування боргу перед єдиним
кредитором - ініціюючим, який складає неповернуту Кредиторові Боржнику суму
боргу, що залишився непогашеним внаслідок невиконання Боржником Договору;
- виникнення цього боргу за Договором
в період керівництва Боржника ОСОБА_1 та внаслідок його бездіяльності за
Договором і як засновника та єдиного учасника Боржника, і як одноосібного
виконавчого органу - директора, що полягала в не завершенні виготовлення з метою
розповсюдження обумовленого Договором предмету - ігрового фільму
"ІНФОРМАЦІЯ_1";
- попри безпосередню участь ОСОБА_1 в
укладенні Договору та попри визначену цим Договором безпосередню участь та
відповідальність за виконання і реалізацію умов Договору з виробництва та
розповсюдження ігрового фільму "---", що визначено статусом ОСОБА_1
як продюсера та режисера цього фільму;
- недостатність вартості виявлених та
оцінених ліквідатором Боржника за правилами чинного законодавства активів
Боржника, що складають відзнятий, однак неекспонований матеріал повнометражного
фільму режисера ОСОБА_1 "---" …;
Суд погоджується із висновками
апеляційного суду про доведення на підставі доказів наявності у діях колишнього
керівника (директора) банкрута ОСОБА_1 об`єктивної сторони господарського
правопорушення у вигляді його бездіяльності та її причинно-наслідковий зв`язок
з наслідками у вигляді доведення до банкрутства через бездіяльність засновника
та власника Боржника (до 2017 року) - ОСОБА_1 , у вжитті своєчасних заходів
щодо запобіганню виникненню боргу у Боржника перед Кредитором за Договором, що
не був погашений та став підставою для ініціювання цієї справи про банкрутство
із визнанням Боржника банкрутом, а відповідно запобіганню припиненню діяльності
та банкрутству Боржника.
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується
з висновком апеляційного суду про скасування протилежного рішення суду першої
інстанції, а також відхиляє протилежні наведеним висновкам аргументи скаржника.
9.8. Поряд з цим Суд відхиляє аргументи
скаржника, у яких він стверджує про недоведення об`єктивної сторони та підстав
для покладення на нього субсидіарної відповідальності у спірних правовідносинах
через неналежні дії ліквідатора Боржника з оцінки виявленого майна Боржника -
плівок з відзнятим матеріалом повнометражного фільму режисера ОСОБА_1 "---",
які містять інформацією, що є інтелектуальною власністю та підлягають оцінці за
правилами оцінки об`єкта інтелектуальної власності, що не було здійснено
ліквідатором Боржника, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
9.9.Частиною 1 ст.38
Закону про банкрутство (що був чинним на дату
визнання Боржника банкрутом в грудні 2017 року) передбачено, що з дня прийняття
г/с постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури, зокрема, господарська діяльність банкрута завершується закінченням
технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за
виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна
банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані,
договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його
продажу в процедурі ліквідації тощо.
Аналогічне нормативне регулювання зберіглось
і в КУзПБ (ч.1
ст.59).
9.10.За змістом цих та інших норм Закону про банкрутство та КУзПБ, що визначають наслідки визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури, ні Закон про
банкрутство, ні КУзПБ не покладають на ліквідатора обов`язок проводити
додаткові дії/роботи (технічні, ремонтні тощо) з об`єктами, що були виявлені у
Боржника у відповідному стані на дату відкриття ліквідаційної процедури та
підлягають включенню в ліквідаційну масу (зокрема, видозмінювати, добудовувати,
оздоблювати, ремонтувати, робити інше технічне оснащення, оформлювати тощо), із залученням ліквідатором для цього додаткових (власних
тощо) коштів, задля забезпечення збільшення вартості об`єктів ліквідаційної
маси з метою реалізації цього майна за найвищою ціною. Тоді як Закон чітко визначає дії, які уповноважений здійснювати,
зокрема, ліквідатор, задля забезпечення реалізації об`єктів ліквідаційної маси
за найвищою ціною (стаття 44 Закону про банкрутство, розділ V книги третьої КУзПБ). Водночас суди встановили, що вартість проявлення усіх
фільмових матеріалів непроявленої кіноплівки фільму "---" режисера
ОСОБА_1 складає 377 260 грн 32 коп.
Між тим, як встановили суди, процес
виробництва фільму "---" за Договором був завершений щонайменше у
2009 році без вчинення в подальшому жодних дій з отриманим відзнятим
матеріалом, зокрема щодо його проявлення; цей матеріал був переданий
на зберігання до Довженка-Центру та на момент виявлення ліквідатором цього
майна після визнання Боржника банкрутом залишався (зберігався) в непроявленому
вигляді (пункт 4.12).
9.11. У зв`язку із вищезазначеним Суд вказує на
безпідставність аргументів скаржника (п.6.1) про обов`язок ліквідатора доводити
цінність відзнятого матеріалу повнометражного фільму режисера ОСОБА_1
"ІНФОРМАЦІЯ_1" як інформації та об`єкт інтелектуальної власності, що
зберігається, за твердженням скаржника, на виявлених плівках, здійснивши їх
проявлення.
9.12.Крім викладеного наведені аргументи скаржника не
узгоджуються з правилами розподілення тягаря доказування у господарському
процесі.
Так, стверджувані аргументи скаржника про
існування інформації - фільмових матеріалів непроявленої кіноплівки фільму
"---" режисера ОСОБА_1 як об`єкта інтелектуальної власності, між тим
не зобов`язують ліквідатора Боржника доводити протилежне, у разі незгоди із
цими аргументами та вимогами, оскільки ці доводи спотворюють категорію тягаря
(обов`язку) доказування та суперечать положенням статті 74 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна
сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог або заперечень. При цьому, визнання встановленими обставин
невчинення учасником відповідних дій або відсутності події у разі ненадання
іншим учасником (відповідачем тощо) доказів на підтвердження протилежного (ч.2 ст.74
ГПК України) є правом г/с.
У цих висновках Суд звертається до
правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 14.08.2018 у
справі № 905/2382/17.
9.13. У наведеному висновку Суд також враховує
таке.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про авторське право і
суміжні права" автор - фізична особа, яка
своєю творчою працею створила твір.
Цією ж статтею Закону передбачено, що
аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії
(кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у
вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних
сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим
супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за
допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо),
на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних
технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми,
відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими,
анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Стаття 1 Закону України "Про авторське право і
суміжні права" також визначає, що продюсер
аудіовізуального твору - особа, яка організує або організує та фінансує
створення аудіовізуального твору.
9.14.Враховуючи встановлені судами ті обставини, що ОСОБА_1 ,
який за Договором визначений як продюсер, також є режисером фільму за Договором
(пункти 4.2, 4.12), є засновником підприємства Боржника, а в період, коли
існували зобов`язання за Договором та після його розірвання, коли виник борг за
Договором, був директором Боржника, а також визначений суб`єктом
відповідальності у спірних правовідносинах, а також з огляду на особливість
такого нематеріального об`єкту, як ігровий повнометражний фільм, що відмежовує
його за Законом від таких об`єктів матеріального світу, як плівки (що
можуть містити інформацію з цим фільмом), коробки, у яких зберігаються ці
плівки, обов`язок доведення існування на виявлених ліквідатором плівках
інформації, що належить до конкретного об`єкта інтелектуальної власності (у
розумінні наведених положень Закону України "Про авторське
право і суміжні права" та ЦК
України), зокрема, шляхом проявлення плівки тощо,
покладений саме на ОСОБА_1 .
Тільки за результатами проявлення
відповідної плівки у ліквідатора виникає обов`язок оцінити цю інформацію саме
як об`єкт інтелектуальної власності, що також узгоджується з висновком про
обов`язки ліквідатора у ліквідаційній процедурі (пункт 9.10).
Щодо позовної давності при застосуванні
субсидіарної відповідальності
9.15.Поряд з викладеним Суд погоджується з аргументами скаржника
про порушення апеляційним судом правил обчислення позовної давності у спірних
правовідносинах, про яку заявив ОСОБА_1 (пункт 1.4), з помилковим визначенням
апеляційним судом початку перебігу цього строку з дати призначення ліквідатора
- арбітражного керуючого Бєлоусова І.В., у зв`язку із чим зазначає про таке.
9.16. Можливість судового захисту суб`єктивного
права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого,
обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про
захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється
тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Відповідно до ч.2 та 3 ст. 267 ЦК України заява
про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду
незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом
лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування
якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
9.17.Беручи до уваги, що:
- заява про покладення субсидіарної
відповідальності може бути подана виключно ліквідатором у разі, коли буде
встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог
кредиторів у справі про банкрутство при наявності виявлення ліквідатором
наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника;
- виявлення наявності ознак доведення до
банкрутства юридичної особи-боржника покладена саме на ліквідатора банкрута, що
пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень визначених у статті 41 Закону про банкрутство (статті 61 КУзПБ),
Суд доходить висновку, що ухвалення г/с
постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить що
ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства
юридичної особи-боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або
інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати
обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати
його дії.
У цьому висновку Суд звертається до сталої
правової позиції Верховного Суду в питанні обчислення позовної давності при
застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, що
викладена в постановах від 17.03.2020 у справі № 10/5026/995/2012, від 02.09.2020
у справі № 923/1494/15, від 10.12.2020 у справі №
922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11.
9.18. Водночас, враховуючи, що і призначення
ліквідатора - арбітражного керуючого і визнання Боржника банкрутом було
здійснено за одним судовим рішенням - за постановою від 22.12.2017 (1.1), а
заява про застосування субсидіарної відповідальності у цій справі подана
08.05.2019 (п.1.2), тобто у межах трирічної позовної давності, неправильне
застосування апеляційним судом норм щодо обчислення позовної давності при
застосуванні субсидіарної відповідальності у цій справі між тим не призвело до
неправильного висновку про відсутність пропуску позовної давності у спірних
правовідносинах.
При цьому Суд зауважує, що скаржник
помиляється у застосованому ним підході до обчислення позовної давності при
застосуванні субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, підміняючи
строк для захисту Кредитором прав за наслідками розірвання Договору (щодо
стягнення заборгованості) з наведеними правилами та строком звернення із заявою
про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
9.19. Таким чином доводи скаржника про
відсутність підстав для покладення на нього субсидіарної відповідальності за
зобов`язаннями Боржника у цій справі не знайшли свого правого та матеріального
підтвердження, не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому
відповідні вимоги не підлягають задоволенню.
9.20. Висновки апеляційного суду в оскаржуваній
постанові зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до
встановлених на підставі доказів у справі обставин справи.
У зв`язку з викладеним та з урахуванням
положень пункту 1 ч.1 ст.308 та ст.309 ГПК України оскаржувана
постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін як законна та
обґрунтована.
Немає коментарів:
Дописати коментар