ПОСТАНОВА 09.09.2021, Справа № 916/4644/15, ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Жукова С. В., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100884643
У справі про банкрутство ТОВ "Південбуд", провадження у якій було відкрито 11.01.2016, конкурсний кредитор - ТОВ "Гросс" 16.02.2016 подав заяву, просив визнати та включити до реєстру грошових вимог 46,7 млн грн, яка виникла по договором підряду від 21.01.2006. Місцевий г/с грошові вимоги визнав частково в сумі 9,3 млн грн; Апеляційний г/с прийняв нове рішення, яким у визнанні грошових вимог відмовив у повній сумі у зв’язку з пропуском строку позовної давності, щодо застосування якої іншими кредиторами, боржником та розпорядником майна боржника було подано відповідні заяви. У зв’язку з необхідністю формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовної давності на підставі заяви сторони (кредитора) у справі про банкрутство, ВС постановив ухвалу, якою передав справу на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, яка за результатами розгляду справи дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення нижчих судів ухвалені з порушенням, так як не були повно та всебічно досліджені обставин, докази та аргументи сторін, що мають значення для вирішення питання, зокрема, про застосування позовної давності у справі та наявність/відсутність підстав переривання, зупинення перебігу позовної давності та визнання поважними причин пропуску позовної давності за заявленими кредиторськими вимогами, у зв’язку з чим справа була повернута на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки ВС щодо застосування норм права
203. У справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових
вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про
позовну давність, визначені у главі
19 "Позовна давність" ЦК України.
204. Тлумачення ч.5, 6 ст.23
Закону про банкрутство (ч.5, 6 ст.45 КУзПБ з 21.10.2019) у взаємозв`язку зі ст.256, ч.3, 4 ст.267 ЦК України свідчить,
що стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності під час
розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника,
слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника.
205. Кредитор наділений правом звернутися до суду із заявою про
застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредиторів у
процедурі розпорядження майном боржника:
1) у разі розгляду заявлених вимог
кредиторів до боржника в період дії Закону
про банкрутство від 19.01.2013 - з моменту
визнання його вимог боржником чи г/с;
2) у разі розгляду заявлених вимог
кредиторів до боржника в період дії КУзПБ - з моменту подання ним заяви про визнання грошових
вимог до боржника.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо застосування позовної давності у
справі про банкрутство при розгляді заяв кредиторів з грошовими вимогами до
боржника
69. …можливість судового захисту суб`єктивного права особи в
разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема, обумовлена строком,
у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого
цивільного права або інтересу.
72. Частиною 1 ст. 223 ГК
України визначено, що при реалізації в судовому
порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються
загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК
України, якщо інші строки не встановлено цим
Кодексом.
73. Загальні положення щодо позовної давності та порядку її
обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у
зобов`язаннях, визначені у главі 19
ЦК України.
74. Позовна давність відповідно до ст.256 ЦК України - це
строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого
цивільного права або інтересу.
75. Отже, під позовною давністю слід розуміти строк, протягом якого
особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового
захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному
порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду (див. висновок,
викладений у постанові судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС ВС від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09).
76. Позовна давність характеризується наявністю предмета, на який
вона спрямовує свою дію. Ним є матеріально-правова вимога особи про захист
права або інтересу.
77. Пред`явлення позову як форми захисту суб`єктивного права є одним
з етапів здійснення матеріального права. Втім, хоча позовна форма захисту
цивільних прав є основною формою їх захисту в суді і в ЦК України йдеться
саме про позовну давність, проте встановлені законом строки
застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді
позову, зокрема у справах про банкрутство.
78. Підтвердженням такого висновку слугує тлумачення змісту ст.256 "Поняття позовної давності" ЦК України, яке свідчить, що позовна давність як правова категорія є
наданим особі строком для реалізації звернення до суду за захистом права, яке
порушується, оспорюється або не визнається.
79. Під захистом прав розуміється сукупність
дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою,
право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення
порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання
вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди.
80. Суд звертає увагу, що Закон
про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI в
редакції від 19.01.2013, положення якого втратили чинність з 21.10.2019, та
чинний КУзПБ введений в дію з
21.10.2019, не встановлюють спеціальних норм, які регулюють застосування
позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при
розгляді кредиторських вимог до боржника. Таких норм не містить і ГК
України.
81. Водночас ч.6 ст.12 ГПК
України визначено, що господарські суди
розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для
позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом
про банкрутство.
82. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм
господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання
господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист
порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та
юридичних осіб, держави.
83. Згідно з преамбулою Закону
про банкрутство цей Закон встановлює умови та
порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та
застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення
вимог кредиторів. Схожого змісту преамбула закріплена у КУзПБ.
84. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону
про банкрутство в редакції від 19.01.2013
(чинній на час розгляду судом першої інстанції заяви Товариства про
визнання грошових вимог до боржника), яка діяла до 21.10.2019 провадження у
справах про банкрутство регулюється цим Законом,ГПК України, іншими законами
України. Такі самі положення містить ч.1 ст. 2 КУзПБ.
85. ЦК України як основний акт цивільного законодавства не містить
вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас
оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може
застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних
відносинах, визначених у ч.1 ст.1 ЦК України,
та у господарських відносинах (ст.3 ГК України).
86. За змістом ч.2 ст.9
ЦК України та ч.1ст. 223 ГК України позовна
давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських
зобов`язань, визначених ст.175 ГК України (див. постанови
КГС ВС від 18.06.2019 у справі № 910/10116/18 та від 01.10.2019 у
справі 910/12604/18).
87. Тому у вирішенні питання застосування позовної давності у справі
про банкрутство необхідно керуватися нормами ЦК України, глава 19
"Позовна давність" якого включена до книги першої "Загальні
положення", а отже, її положення поширюються не лише на договірні, а й на
інші цивільні правовідносини.
88. У справі, що розглядається, кредитор звернувся до суду за
захистом своїх прав шляхом подання заяви з грошовими вимогами до боржника у
справі про його банкрутство.
89. Тобто кредитор звернувся до суду в розумінні ст.16 ЦК України з
вимогою про захист свого майнового права та інтересу.
90. За таких умов положення про позовну давність поширюються і на
майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство.
91. Ураховуючи наведене, у справі про банкрутство при розгляді
кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми
цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 "Позовна давність" ЦК України .
92.Близького за змістом підходу щодо застосування позовної давності
у справі про банкрутство дотримується ВСУ у постанові від 13.01.2016
у справі 922/5094/14, судова палата для розгляду справ про
банкрутство КГС ВС у постановах від 23.04.2019 у справі №
Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, КГС
ВС у постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б".
Щодо правомочних суб`єктів звернення із
заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог
кредитора в процедурі розпорядження майном боржника
93. Згідно із ч.3, 4 ст. 267
ЦК України позовна давність застосовується
судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до
винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у
спорі, є підставою для відмови в позові.
94. Тлумачення ч.3 ст. 267 ЦК
України, положення якої сформульоване із
застосуванням слова "лише" (синонім "тільки",
"виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового
акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності,
свідчить, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до
якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує
позовної давності (див. висновок, викладений у постанові ВСУ від
12.03.2017 у справі № 6-3063цс16).
95. Тобто цією нормою передбачено правило, згідно
з яким суб`єктом звернення із заявою про застосування строків позовної
давності є виключно сторона у спорі.
96. У справі, що розглядається, судовій палаті для розгляду справ
про банкрутство належить вирішити питання, хто може бути суб`єктом звернення із
заявою про застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог
конкурсного кредитора в процедурі розпорядження майном боржника.
97. Тому для визначення кола суб`єктів права на звернення із
заявою про застосування позовної давності необхідним є встановлення,
що в собі вміщує закріплене у ч.3, 4 ст.
267 ЦК України поняття
"сторона у спорі" в аспекті його застосування у справі про
банкрутство із урахуванням правової природи інституту банкрутства, цілей та
завдань провадження у справі про банкрутство.
98. У процесуальному праві сторонами у спорі визначаються суб`єкти
матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів та на
яких поширюється законна сила судового рішення. У визначенні поняття сторони
важливе значення має поєднання трьох складових: 1) сторони - головні особи, що
беруть участь у справі; 2) сторони перебувають у стані спору про матеріальні
права й охоронювані законом інтереси; 3) спір про право й охоронюваний законом
інтерес є предметом судового розгляду і вирішення.
99. Сторонами у господарському процесі є учасники спірного
матеріального правовідношення. Такими учасниками у справах позовного
провадження є позивач та відповідач (ч.1 ст. 45 ГПК України).
100. Натомість провадження у справах про банкрутство має суттєві відмінності
від позовного провадження, в тому числі щодо кола учасників таких
правовідносин. Провадження у справі про банкрутство є самостійним видом
судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком
розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом,
тривалістю судового провадження.
101. Передусім це зумовлено особливістю розгляду справ про
банкрутство, що полягає у застосуванні специфічних способів захисту її
учасників, особливостях процедури банкрутства в рамках якої здійснюється
виконання зобов`язань майново-господарського характеру і сплати податків та
інших обов`язкових платежів, стадій, інших елементів.
102. Тож норми глави 19 ЦК
України про позовну давність повинні
застосовуватися у відносинах банкрутства із урахуванням цих особливостей розгляду,
цілей правового регулювання, порядку провадження у справах про банкрутство,
правового статусу учасників тощо.
103. Однією з таких особливостей є розгляд судом вимог конкурсного
кредитора до боржника у процедурі розпорядженням майном боржника, розгляд яких,
в цьому разі - заяви Товариства (предмет судового розгляду), здійснено судом
першої інстанції у період дії Закону банкрутство в редакції від 19.01.2013,
умови, порядок звернення конкурсних кредиторів з грошовими вимогами до
боржника, надання заперечень щодо цих вимог та їх розгляд судом в якому було
врегульовано в статті 23 цього Закону.
104. Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні
кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у
справі про банкрутство, зобов`язані подати до г/с письмові заяви з вимогами до
боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від
дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у
справі про банкрутство.
105. Розпорядник майна боржника не пізніше ніж на
десятий день з дня, наступного після закінчення встановленого частиною першою
цієї статті строку, з урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів
боржником повністю або частково визнає їх або відхиляє з
обґрунтуванням підстав визнання чи відхилення, про що письмово повідомляє
заявників і г/с, а також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім
кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх
отримання кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового
відправлення та описів вкладення в поштове відправлення або інших документів,
що підтверджують надсилання повідомлення кредиторами (ч.5 ст.23 Закону про банкрутство).
106. Зазначені положення ст.23
Закону про банкрутство щодо порядку звернення
конкурсних кредиторів з вимогами до боржника та
обов`язку розпорядника майна з надання письмових обґрунтувань, з
урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником, щодо визнання чи
відхилення таких вимог кореспондуються з нормами ч.1 та 5 ст. 45 КУзПБ.
107. Водночас правове регулювання права кредитора на подання
заперечень щодо визнання вимог інших кредиторів, визначене Законом про банкрутство та КУзПБ від 21.10.2019, має певні відмінності щодо реалізації
такого права.
108. Зокрема, за умовами абзацу 1 ч.6 ст.23 Закону про банкрутство кредитор, вимоги
якого визнані боржником чи г/с, має право отримувати від розпорядника
майна інформацію щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником
майна. Такий кредитор може подати розпоряднику майна,
боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
109. Натомість абзацом 1 ч.6 ст.45
КУзПБ визначено, що кредитор має
право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших
кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна,
боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.
110. Тобто, на відміну від абзацу 1 ч.6 ст.45 КУзПБ, введеного в дію з
21.10.2019, абзац 1 ч.6 ст. 23 Закону про банкрутство наділяв правом на подання заперечень щодо визнання
вимог інших кредиторів лише кредитора, вимоги якого визнані боржником чи г/с.
111. За загальним правилом набуття статусу кредитора законодавець
пов`язує з наявністю в особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до
боржника, поданих у встановленому Законом порядку (правова позиція викладена
в постанові КГС ВС від
25.06.2020 у справі № 916/1965/13).
112. Лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (ст.23)
чи КУзПБ (ст.45) дій, прийняття
судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч.6 ст. 23 Закону про банкрутство, ч.6 ст. 45 КУзПБ)
визнання його вимог кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про
банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати
процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44
ГПК України) (див. висновки, викладені у пункті
56.16 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від
16.07.2020 у справі № 910/4475/19).
113. Тобто тільки за сукупністю, встановлених Законом про банкрутство (КУзПБ з 21.10.2019) дій (пред`явлення грошових вимог;
доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом
(перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття;
невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю тощо; визнання їх судом)
кредитор може набути правового статусу учасника у справі про банкрутство.
114. Водночас можливістю скористатися правом на подання
заперечень щодо визнання вимог інших кредиторів (абзац 1 ч.6 ст.23 Закону про банкрутство та
абзац 1 ч.6 ст.45 КУзПБ):
- Закон
про банкрутство наділяє кредиторів, вимоги
яких визнані боржником чи г/с;
- КУзПБ наділяє кредиторів (у розумінні
абзацу 10 ч.1 ст.1 КУзПБ, окрім тих хто
ініціював провадження у справі про банкрутство), з моменту подання
заяви, передбаченої абзацом 1 ч.1 ст. 45 КУзПБ (див. пункти 56.19, 56.20 постанови судової
палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 16.07.2020 у справі №
910/4475/19).
115. Не менш важливе значення у процедурі розгляду грошових вимог
кредитора має розпорядник майна боржника, яким відповідно до норм Закону про банкрутство (КУзПБ з 21.10.2019) призначається арбітражний керуючий, що
є суб`єктом незалежної професійної діяльності і водночас з моменту винесення
ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником
майна) до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи
підприємства-боржника. Через арбітражного керуючого здійснюється зв`язок між
сторонами, г/с та іншими учасниками у справі про банкрутство. Як учасник
провадження у справі про банкрутство арбітражний керуючий набуває такого
статусу лише після прийняття судом відповідного процесуального документа (див.
висновки. викладені у постановах КГС ВС від 23.10.2018 у справі № 904/5978/14, від
16.04.2019 у справі № 902/357/18, від 12.06.2019 у справі № 902/839/16).
116. Аналіз норм ст.23
Закону про банкрутство (ст.45 КУзПБ з 21.10.2019) свідчить, що розгляд кредиторських
вимог у справі про банкрутство за своєю суттю є процесом, в якому беруть участь
визначене Законом (КУзПБ) коло суб`єктів,
зокрема заявник (конкурсний кредитор), інші кредитори, розпорядник майна та
боржник, наділених певним обсягом прав та обов`язків, які кожен з них має право
реалізувати під час такого розгляду.
117. Таке поєднання учасників у справі про банкрутство, які беруть
участь у розгляді заяви кредитора, та відносини між наведеними суб`єктами
досить часто характеризуються наявністю діаметрально протилежних інтересів цих
суб`єктів стосовно ліквідаційної маси, напрямів її використання тощо.
118. Тому визначення обсягу прав учасників, що беруть участь у
розгляді заяви кредитора, має важливе значення для реалізації завдань процедури
банкрутства, яка здійснюється за умови забезпечення дієвих заходів, що
попереджають зловживання та гарантують рівномірне й розмірне задоволення вимог
усіх кредиторів неспроможного боржника.
119. Суд звертає увагу, що з моменту порушення стосовно боржника
справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює
весь комплекс юридичних правовідносин боржника. На відміну від позовного
провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних
вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення
сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника, а у разі можливості
такого задоволення - відновлення платоспроможності боржника. При цьому
обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе
задоволення усієї сукупності кредиторів.
120. Досягнення цієї мети є можливим у разі гарантування: 1) охорони
інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони
інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від
протизаконних дій кредиторів.
121. Визначальну роль у забезпеченні наведених гарантій відіграє
особливий статус кредитора у процедурі банкрутства, за яким кредитор не має
права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого
провадження у справі про банкрутство (принцип конкурсного імунітету
кредиторів). Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами
конкретної судової процедури.
122. Зміст такого принципу полягає в обмеженні дій недобросовісних
кредиторів, спрямованих на використання цивільно-правових засобів з метою
отримання задоволення за своїми вимогами, що може зашкодити майновим інтересам
інших кредиторів, а також боржника, який зі свого боку своїми діями може
завдати шкоди інтересам кредиторів через формування кредиторської
заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній
кредитор"), приховування майна тощо.
123. Реалізація цих обмежень є можливою за умови надання учасникам,
які беруть участь у розгляді заяви кредитора, а ними за змістом ст.23 Закону про банкрутство (ст.45
КУзПБ з 21.10.2019), зокрема є заявник
(кредитор), боржник, інші визнані судом кредитори та розпорядник майна,
ефективного інструменту реалізації наявних прав на заперечення щодо визнання
вимог заяви кредитора.
124. Вочевидь, що в такому процесі інститут позовної давності, який,
з одного боку, дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до
активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну,
сталість господарських відносин, а з іншого - забезпечує визначеність,
передбачуваність та стабільність цивільних правовідносин, є дієвим інструментом
захисту прав та інтересів кредиторів проти несумлінних дій його боржника та
інших кредиторів і навпаки.
125. Закон про банкрутство (КУзПБ з
21.10.2019) не встановлює, якого змісту можуть бути ці заперечення, та не
обмежує суб`єктів, наділених на подання таких заперечень у їх виборі, в тому
числі викладення в них заяви про застосування позовної давності, вимог щодо
форми якої чинне законодавство не передбачає, тоді як право на їх подання
спрямоване на унеможливлення переважного задоволення вимог одних кредиторів на
шкоду іншим та дотримання балансу прав і інтересів кожного з учасників такого
розгляду.
126. Тож очевидно, що в цьому разі слід застосовувати розширювальне
тлумачення поняття "сторона спору", яке закріплено у ч.3,4 ст. 267 ЦК України, включаючи до
кола таких суб`єктів учасників, які беруть участь у розгляді кредиторських
вимог, - інших кредиторів, розпорядника майна та боржника.
127. За таких умов буде враховано як природу та суть інституту
позовної давності, так і особливості та цілі провадження у справі про
банкрутство, а також забезпечено урахування та захист прав й інтересів кожного
з учасників такого розгляду.
128. Наразі в судовій практиці відсутній стало сформований підхід
щодо кола суб`єктів, наділених правом на звернення до суду із заявою про
застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог конкурсного
кредитора в процедурі розпорядження майном боржника.
129. Наявна недостатня чіткість у визначенні кола суб`єктів,
наділених правом на звернення до суду із заявою про застосування позовної
давності, створює неоднозначність у тлумаченні та застосуванні норм права – ч.5,
6 ст.23 Закону про банкрутство (ч.5, 6 ст.45 КУзПБ з
21.10.2019).
130. ЄСПЛ неодноразово зауважував, що формулювання
законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від
практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися
таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці
(рішення у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996,
"Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
131. У рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти
України" зазначено, що відсутність у національному законодавстві
необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У
разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та
обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш
сприятливий для осіб підхід.
132. Поняття "якість закону" означає, що національне
законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати
достатньо чіткі положення, аби дати адекватну вказівку щодо обставин і умов, за
яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні
права.
133. Суд зауважує, що принцип правової визначеності є невід`ємною,
органічною складовою принципу верховенства права. Він гарантує забезпечення
легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі
необхідності. Правова визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й
точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій
правовідносин, що виникають.
134. ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого
тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну
практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі
"Воловік проти України").
135. Функція роз`яснення та тлумачення положень
національного закону належить насамперед національним судам (рішення ЄСПЛ від
28.09.1999 у справі "Озтюрк проти Туреччини").
136. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного
законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
137. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі судової палати для
розгляду справ про банкрутство КГС з метою єдності та сталості судової практики
щодо застосування позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в
процедурі розпорядження майном боржника дійшов висновку, що для цілей
застосування ч.3, 4 ст.267 ЦК
України під час розгляду таких вимог стороною,
яка може зробити заяву про застосування позовної давності, слід розуміти інших
кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника.
138. Такий підхід враховує правову природу інституту банкрутства,
забезпечує ефективне правове регулювання правовідносин банкрутства, зокрема
розгляду кредиторських вимог в процедурі розпорядження майном боржника,
оскільки забезпечує та надає можливість урахування прав й інтересів учасників
такого розгляду. До того ж мінімізує вчинення недобросовісним боржником дій,
спрямованих на завдання шкоди інтересам кредиторів через формування кредиторської
заборгованості із заінтересованим кредитором (так званим "дружнім
кредитором").
139. З огляду на зазначене суд погоджується з висновками апеляційного
г/с щодо наявності у Кредиторів … та розпорядника майна боржника - арбітражного
керуючого права на звернення до суду із
заявою (клопотанням) про застосовування позовної давності у справі про
банкрутство кредитора в процедурі розпорядження майном боржника.
Щодо врахування судами сформованих у цій
справі висновків про застосування норм права
140. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС відповідно до приписів ч.2 ст. 315, ч.1 ст. 316 ГПК України, ч.6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" звертає увагу на
необхідність надалі враховувати судами під час розгляду справ сформованих
у цій постанові висновків щодо застосування позовної давності у справі про
банкрутство під час розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника
та визначення правомочних суб`єктів звернення із заявою про застосування
позовної давності під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі
розпорядження майном боржника. Зазначене узгоджується з правовою позицією,
викладеною в постанові ВП ВС від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 щодо
питання застосування судами при розгляді справ останньої правової позиції ВС.
Щодо суті касаційної скарги та
застосування позовної давності у справі
142. За своєю суттю доводи касаційної скарги Товариства фактично
ґрунтуються на аргументах, зокрема:
1) відсутності підстав для застосування
позовної давності, оскільки закінчення строку дії договору не припиняє
зобов`язань, які виникли внаслідок його укладення та не були виконані на момент
припинення договору;
2) ненадання судом апеляційної інстанції
належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що свідчать про
переривання позовної давності за заявленими Товариством кредиторськими вимогами
до боржника.
143. У наданні оцінки відповідним доводам скаржника суд враховує, що
перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому
рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за
захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено,
суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо
буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно
порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона
спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності
поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний висновок викладений
у постанові ВП ВС від 22.06.2021 у справі № 904/3405/19).
144. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що 21.01.2006
… було укладено договір підряду № 63, згідно з яким генпідрядником були
виконанні будівельно-монтажні роботи, прийняті замовником.
145. Зокрема, як встановив суд апеляційної інстанції відповідно до
акта-звірки приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 02.07.2009 № 1,
генпідрядником у період з 21.01.2006 по 29.06.2009 були виконані роботи (надані
послуги) згідно з договором підряду від 21.01.2006 № 63, загальна вартість яких
становить 22 426 986,00 грн. Роботи (послуги) згідно з умовами договору
виконані (надані) в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.
Цей акт є підставою для проведення взаєморозрахунків між сторонами.
146. Також суд апеляційної інстанції врахував, що ТзОВ
"ПІВДEНБУД" підписало акти приймання виконаних робіт форми № КБ-2в за
період із червня 2006 по березень 2008 року, підсумкові відомості ресурсів
(витрати за прийнятими нормами) за той самий період та акт-звірки приймання
виконаних робіт (наданих послуг) від 02.07.2009 № 1 без будь-яких зауважень та
застережень.
147. Згідно з доданим до заяви про визнання кредиторських
вимог Товариства розрахунком заборгованості основне зобов`язання боржника
становить 22 426 986,00 грн, 3 % річних за період з 02.07.2007 по 11.01.2016
- 95 972,17 грн, сума заборгованості від інфляції
за період з 02.07.2009 по 11.01.2016 - 24 205 445,98 грн.
148. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов
висновку, що замовник прийняв роботи у повному обсязі та погодився із
зазначеною в розрахунках ціною в повному обсязі, а отже, фактично визнав
правомірним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених Товариством
грошових вимог, мотивованих неналежним виконанням боржником умов договору
підряду від 21.01.2006 № 63 в частині оплати виконаних робіт.
149. Оскільки правомірність та обґрунтованість заявлених вимог не є
предметом доводів касаційної скарги Товариства, суд касаційної
інстанції відповідно до приписів ст. 300 ГПК України не надає оцінки
наявності підстав для задоволення таких вимог під час перегляду справи в
касаційному порядку.
150. Натомість доводи Товариства ґрунтуються на відсутності підстав
для застосування позовної давності до заявлених ним кредиторських вимог.
151. Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідно 30.08.2016,
06.09.2017 та 02.04.2019 до Г/с Одеської області від Банку,
Фінансової компанії та розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого надійшли
заяви про застосування до заявлених Товариством кредиторських вимог
позовної давності.
152. Однак, як встановив суд апеляційної інстанції, місцевий г/с не
надав жодної правової оцінки наведеним заявам кредиторів та розпорядника майна
боржника.
153. Апеляційний г/с встановив, що акт-звірки приймання виконаних
робіт (наданих послуг) було підписано 02.07.2009 № 1, з урахуванням чого
визначив початком перебігу позовної давності 03.07.2009, яка за
основним зобов`язанням в сумі 22 426 986,00 грн та і як наслідок за
зобов`язаннями у вигляді 3 % річних, інфляційних втрат сплинула 03.07.2012.
154. За наведеного суд апеляційної інстанції визнав заявлені Товариством
кредиторські вимоги такими, що подані зі спливом позовної давності про
застосування якої було подано відповідні заяви, оцінку яким суд першої
інстанції не надав, чим порушив норми процесуального права щодо оцінки доказів
у справі.
155. Водночас апеляційний г/с визнав необґрунтованим посилання Товариства
як на підставу переривання позовної давності на його раніше звернення до суду з
грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство № 916/2543/13, в якій
згодом було відмовлено в порушенні провадження, оскільки таке звернення згідно
із частиною першою ст. 265 ЦК
України не є підставою для переривання позовної
давності.
156. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції щодо порушення місцевим г/с норм процесуального права, зокрема ст.86 ГПК України, яке
зумовлене залишенням судом без жодної правової оцінки наявних в матеріалах
справи заяв про застосування позовної давності. Окрім того, суд апеляційної
інстанції обґрунтовано звернув увагу на порушення судом першої
інстанції норм частини першої статті 191 ГПК України, який прийняв відмову Товариства від заявлених 3 % річних
та інфляційних втрат за відсутності на це відповідної письмової заяви.
157. Утім, суд вважає передчасним висновок апеляційного г/с, як і
суду першої інстанції, який взагалі залишив поза увагою заяви про застосування
позовної давності, щодо відсутності переривання, зупинення позовної давності та
неповідомлення Товариства інших поважних
причин пропуску ним позовної давності за заявленими кредиторськими вимогами у
справі.
158. Відповідно до ч.1,2 ст.264
ЦК України перебіг позовної давності
переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу
або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою
позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина
вимоги, право на яку має позивач.
159. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не
зараховується (ч.3 ст. 264 ЦК України).
160. Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає,
що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання
боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи
кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється.
Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з
наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку
або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову
КЦС ВС від 23.05.2018 у справі № 663/2070/15-ц, постанову ВП ВС від 07.07.2020
у справі № 712/8916/17).
161. Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою
свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії
мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. ч.1 ст. 11 ЦК України). В цьому
сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо
стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення
боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього
заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником
акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його
заборгованість.
162. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з
урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої
претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування
боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання
відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою
боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує
наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення
боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата
боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій
(див. постанову ВСУ від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16).
163. Згідно зі ст.263 ЦК
України перебіг позовної давності
зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або
невідворотна за даних, умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення
виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у
разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює
відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі
Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових
формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин,
встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється
на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були
підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності
продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
164. Відповідно до ст.265
ЦК України залишення позову без розгляду не
зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов,
пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до
набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду,
не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є
меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
165. Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер,
коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством
обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання
позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення
боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого
обов`язку (аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від
29.06.2021 у справі № 904/3405/19).
166. Згідно зі статтею 129
Конституції України основними засадами
судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а
відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод таке право повинно бути забезпечене
справедливими судовими процедурами. Такі самі засади закріплено в частині
третій статті 2 ГПК України.
167. Правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах
рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми
власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації,
законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин (стаття 7 ГПК України).
168. Суд враховує, що одним з елементів права на суд (окрім права на
доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип
"рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній
стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за
умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне порівняно з
опонентом.
169. Наведений принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в
їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і
пояснень у судовому провадженні (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від
27.10.1993 у справі "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" та від
23.10.1996 у справі "Ankerl v. Switzerland").
170. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін
насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені
судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс
проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
171. Завданням національних судів є забезпечення належного
вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див.
mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти
Нідерландів").
172. ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право
правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення
певного періоду після скоєння правопорушення.
173. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а
саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних
відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може
статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали
місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили
достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення
ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого
Королівства"; від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова
компанія "Юкос" проти Росії").
174. Водночас ЄСПЛ у свої рішеннях неодноразово звертав увагу, що
механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким,
тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та
поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним
фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його
права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов
проти Кіпру").
175. Гнучкість механізму застосування позовної давності означає
можливість для суду врахувати різноманітні особливості конкретної справи при
визначенні початку, перебігу та закінчення позовної давності.
176. Однак місцевий г/с взагалі проігнорував заявлену позовну
давність у справі, а суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та зробив
висновок щодо необґрунтованості переривання виключно через призму оцінки
обставини звернення Товариства із заявою про визнання кредиторських вимог в
межах справи про банкрутство № 916/2543/13, зазначивши про ненаведення
заявником інших причин пропуску позовної давності.
177. Водночас суди попередніх інстанцій не звернули уваги та залишили
без жодної правової оцінки наведені Товариством в заяві про визнання
кредиторських вимог обставини щодо неодноразового звернення заявника до
боржника з проханням здійснити звірку розрахунків між сторонами та
надати інформацію щодо строків розрахунків за договором від
21.01.2006 № 63, які обґрунтовано, зокрема посиланням на листи від 04.03.2015
вих. № 04/03-02, від 19.03.2015 вих. 19/03-02 (а.с. 173- 175, том 6)
тощо.
178. Також суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки
долученим Товариством до матеріалів справи листам щодо виконання зобов`язань
за договором від 21.01.2006 № 63, які адресувалися заявником Боржнику, зокрема
листам від 18.06.2009 вих. № 18/06-02, від 24.05.2012 вих. № 24/05-02, від
20.06.2012 вих. № 20/06-01, листу Боржника від 12.02.2010 № 23-ІІ,,
адресованому Товариству, акту звірки приймання виконаних робіт (наданих послуг)
від 02.07.2009 № 1 з додатком.
179. Крім того, суд звертає увагу, що позовна давність не є
інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі
її спливу, але за приписом ч.5 ст.267
ЦК України позивач має право отримати судовий
захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.
180. Відповідно до ч.5 ст. 267
ЦК України якщо суд визнає поважними причини
пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
181. Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини,
які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд
дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у
своєму рішенні він наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.
182. Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини,
що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального
правила, встановленого ст.74 ГПК
України, про обов`язковість доведення стороною спору
тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень
(див. висновки, викладені у постановах ВП ВС від 21.08.2019 у справі №
911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).
183. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин,
які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно
утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному
випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (див.
висновок, викладений у постанові ВП ВС від 30.01.2019 у справі №
706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).
184. Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані
поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском
позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на
суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин
справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.
185. Тож при вирішенні питання про захист порушеного права у
разі пропуску позовної давності суд: а) у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують
поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у
кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі
обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на
всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини
справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції
дотримується КГС ВС у постановах
від 11.08.2020 в справі № 910/13193/19, від 17.06.2021 у справі № 17-14-01/1494
(925/460/20)).
186. Для з`ясування наведених вище питань наявності поважності причин
пропуску позовної давності, а отже, правильного розгляду заявлених Товариством
кредиторських вимог судам в межах наданих їм повноважень, передбачених ст. 86, 269 ГПК
України, належало дослідити зміст доказів, наданих
сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо вимог заяви та заперечень на
неї, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для
задоволення відповідної заяви.
187. Суд звертає увагу, що до висновку про поважність причин пропуску позовної
давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних
обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Поважними
причинами у разі пропуску позовної давності є такі обставини, які
роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (аналогічні
висновки викладені у постанові об`єднаної палати КГС ВС від 15.05.2020
у справі № 922/1467/19).
188. Утім, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку звернення Товаиства
із заявою про визнання кредиторських вимог в межах справи про банкрутство №916/2543/13,
а місцевий г/с взагалі залишив наведене поза увагою виключно в контексті обставин
переривання позовної давності та не надав оцінки такому зверненню на
предмет підтвердження ним обставин поважності пропуску позовної
давності. Дійсно, як свідчить тлумачення змісту ст.263- 265 ЦК України звернення
до суду з позовом та залишення його без розгляду не перериває та не зупиняє
перебігу позовної давності. Водночас перебування справи у провадженні судових
органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного
розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій,
спрямованих на припинення цього процесу, а саме подання інших позовів, заяв про
закриття провадження у справі тощо (див. висновок, викладений у постанові
об`єднаної палати КГС від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, згодом
підтриманий ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).
189. Крім того, висновки судів попередніх інстанцій зроблені без
урахування та оцінки відзиву Боржника від 12.07.2017 на заяву Товариства,
в якому боржником, зокрема, було заявлено про застосування позовної давності до
заявлених Товариством кредиторських вимог до боржника.
194. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що
прийняті судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення у справі є
ухваленими з порушенням норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 236, 269
ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження
обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для вирішення
питання, зокрема, про застосування позовної давності у справі та
наявність/відсутність підстав переривання, зупинення перебігу позовної давності
та визнання поважними причин пропуску Товариством позовної давності за
заявленими ним кредиторськими вимогами до боржника.
Немає коментарів:
Дописати коментар