ПОСТАНОВА 28.09.2021, Справа № 21/89б/2011 (913/45/20), ВС у складі колегії суддів КГС: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С. В., Ткаченко Н.Г.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100179003
У справі про банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький степ" на стадії процедури санації боржника, введеної ухвалою 13.04.2016, у січні 2020 року керуючий санацією Боржника звернулася до г/с з позовом до ТОВ "Племінний завод "Біловодський", просила витребувати будівлі комбікормового заводу, з посиланням на те, що спірне майно належить Боржнику на праві власності. Підставою позову було те, що спірні будівлі вибули з власності Боржника на підставі укладеного з ТОВ "Біловодський елеватор" договору купівлі-продажу від 09.04.2011, який постановою апеляційного г/с від 13.12.2017 у справі про банкрутство Боржника визнано недійсним, за Боржником визнано право власності та зобов'язано КБ "Хрещатик" повернути Боржнику. Однак, у проміжку часу між рішенням суду першої інстанції, який відмовив у визнанні недійсним договору та постановою апеляційного г/с, який договір визнав недійсним, 15.09.2017 КБ "Хрещатик перепродав майно ТОВ "Племінний завод "Біловодський", який є останнім набувачем та фактичним володільцем комбікормового заводу, до якого і пред'явлено позовну вимогу про витребування. Місцевий г/с рішенням від 16.02.2021, яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 08.06.2021) позов задовольнив. Верховний Суд залишив судові касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що враховуючи встановлені судами обставини визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна від 09.04.2011 на підставі ч.11 ст.17 Закону про банкрутство, та правові позиції викладені у постановах ВС від 22.12.2018 у справі №910/4715/16, від 02.02.2021 у справі № 913/106/18, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що вибуття спірного майна відбулось поза волею боржника, що дає законні підстави для витребування майна у добросовісного набувача у порядку ч.1 ст.388 ЦК України і є належним способом захисту позивача, оскільки такий спосіб захисту узгоджується з нормами Закону про банкрутство та ГПК України, спрямований на ефективний захисту порушеного права Боржника, що забезпечить повернення майна у ліквідаційну масу та максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Короткі висновки:
45. …
Керуючий санацією має право, зокрема, самостійно розпоряджатися майном боржника
з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; керуючий санацією боржника
має право звертатися до г/с в передбачених цим Законом та ГПК України випадках;
розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з урахуванням
обмежень, передбачених законодавством; подавати заяви про визнання правочинів
(договорів), укладених боржником, недійсними.
53. …, у разі, якщо відчуження майна
відбулося за правочином, визнаним недійсним з підстав, визначених ч.11 ст.17
Закону про банкрутство, керуючий санацією боржника має право звернутися з
вимогами про витребування майна в останнього набувача у порядку статті 388 ЦК
України, що є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає
повноваженням керуючого санацією боржника та не суперечить меті Закону про
банкрутство. (Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у
постанові ВC від 02.02.2021 у справі 913/106/18).
Позиція Верховного Суду
23. Відповідно до ст.15, 16 ЦК України та ст.20
ГК України, кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення
до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у
разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не
суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.
24. У рішенні від 15.11.1996 у справі
"Чахал проти Об`єднаного Королівства", ЄСПЛ зазначив, що ст.13
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)
гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для
здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того,
яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї
статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному
рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті
скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист,
хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким
чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд
указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть
забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
25. Аналіз наведеного дає підстави для
висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не
заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права
залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа,
так і від характеру його порушення.
26. Конституційне право на судовий захист
передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених
прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій
процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які
дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне
поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам
справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції,
ратифікованої ВРУ Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР.
27. У рішенні КСУ від 02.11.2004 №15-рп/2004
зазначено, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним
з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством
як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми
моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені
історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права
об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка
значною мірою дістала відображення в Конституції України.
28. Таке розуміння права не дає підстав для
його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому
числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з
основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних
відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Правову позицію щодо
дотримання справедливості КСУ висловив у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у
справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя
за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості
і забезпечує ефективне поновлення в правах".
29. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного
права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту
свого права (п.5.6 постанови ВП ВС від 22.08.2018 у справі №925/1265/16
(провадження №12-158гс18)). Крім того, ВП ВС неодноразово звертала увагу, що
застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від
змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від
характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають
бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає
змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або
оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки
сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17
(провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження
№12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження
№14-338цс18).
30. Обраний заявником спосіб захисту має
гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.
41. Ст.17
Закону про банкрутство передбачені спеціальні підставі заявлення вимог про
визнання правочинів недійсними та особливі наслідки задоволення вимог,
заявлених у порядку цієї статті.
42. У разі визнання недійсними правочинів
(договорів) на підставах, передбачених ч.11 ст.17 Закону про банкрутство,
кредитор (інші особи) зобов`язаний повернути в ліквідаційну масу майно,
отримане від боржника.
43. Така процедура спрямована на повернення
до складу конкурсної маси відчужених за такими правочинами активів. Можливість
оспорення необхідна для забезпечення зберігання майна боржника в інтересах
конкурсних кредиторів.
44. Втручання держави у право на мирне
володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону,
нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб,
чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
45. З дня винесення ухвали про санацію
припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить
до керуючого санацією. Керуючий санацією має право, зокрема, самостійно
розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим
Законом; керуючий санацією боржника має право звертатися до господарського суду
в передбачених цим Законом та Господарським процесуальним кодексом України
випадках; розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з
урахуванням обмежень, передбачених законодавством; подавати заяви про визнання
правочинів (договорів), укладених боржником, недійсними.
46. Керуючий санацією у справі про
банкрутство має статус особи, що за рішенням суду зобов`язана належним чином
виконувати свої повноваження під час процедури санації, зокрема ті, що
спрямовані на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також
задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів.
47. У цій справі звернення керуючого санацією
… з позовом про витребування з незаконного володіння … будівлі
комбікормового заводу обумовлено тим, що постановою Донецького апеляційного г/с
від 13.12.2017 у справі №21/89б/2011, яка залишена без змін постановою ВС від
18.06.2018, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 09.04.2011, у тому
числі договір від 09.04.2011 щодо будівлі комбікормового заводу; за боржником
було визнано право власності на приміщення комбікормового заводу, а ПАТ
"КБ "Хрещатик" було зобов`язано повернути боржнику приміщення
комбікормового заводу.
48. Відповідно до статті 388 ЦК України якщо
майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його
відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),
власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)
було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)
було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)
вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з
їхньої волі іншим шляхом.
49. У постановах ВС від 22.12.2018 у справі
№910/4715/16, від 02.02.2021 у справі № 913/106/18 висловлено правову позицію
про те, що ст.388 ЦК України передбачено можливість витребування майна
власником від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника
поза його волею. При цьому наявність у діях власника волі на передання майна
іншій особі унеможливлює застосування вимог наведеної норми щодо витребування
майна від добросовісного набувача.
50. Отже, можливість витребування майна,
придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон
ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним
чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність
(недобросовісність) незаконного володільця характеризує його суб`єктивне
ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його
придбання.
51. Судами … встановлено, що договір
купівлі-продажу від 09.04.2011, укладений між боржником та ТОВ
"Біловодський елеватор" щодо спірного майна, визнано недійсним на
підставі ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство … постановою … апеляційного г/с від 13.12.2017,
залишеною без змін постановою ВС від 18.06.2018 у справі у справі №21/89б/2011
про банкрутство ЗАТ "Міловський завод рафінованої олії "Стрілецький
степ".
52. Крім того, судами встановлено, що згідно
висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.06.2018, провадження у
справі № 21/89б/2011 порушено 22.11.2011, тобто приблизно за 7 місяців після
укладення оспорюваних явно збиткових (із заниженою вартістю) договорів
купівлі-продажу 09.04.2011, що також свідчить про фактичне виведення активів
боржника на користь одного з кредиторів - ТОВ "Біловодський
елеватор", що завдало збитки іншим кредиторам. Як зазначив ВС за
результатами касаційного перегляду, щодо боржника вчинялись дії з доведення
його до банкрутства, що також підтверджує наявність дій керівництва,
спрямованих на виведення основних фінансових активів-виробничих потужностей на
користь інших осіб.
53. Отже, у разі, якщо відчуження майна
відбулося за правочином, визнаним недійсним з підстав, визначених ч.11 ст.17
Закону про банкрутство, керуючий санацією боржника має право звернутися з
вимогами про витребування майна в останнього набувача у порядку статті 388 ЦК
України, що є ефективним способом захисту порушених прав боржника, відповідає
повноваженням керуючого санацією боржника та не суперечить меті Закону про
банкрутство. (Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у
постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі 913/106/18).
54. Отже, враховуючи встановлені судами
обставини щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна від
09.04.2011 …, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що
вибуття спірного майна відбулось поза волею боржника, що дає законні підстави
для витребування майна у добросовісного набувача у порядку ч.1 ст.388 ЦК
України і є належним способом захисту позивача, оскільки такий спосіб захисту
узгоджується з нормами Закону про банкрутство та ГПК України, спрямований на
ефективний захисту порушеного права ПрАТ "Міловський завод
рафінованої олії "Стрілецький степ", що забезпечить повернення майна
у ліквідаційну масу та максимально можливе справедливе задоволення вимог
кредиторів.
55. Колегія
суддів вважає необгрнутованими доводи скаржника (п. 11.4. постанови) що
оскаржувані судові рішення порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з
прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.
55.1. Предметом безпосереднього регулювання
статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння
майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і
Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти
Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України"
від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній
король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД
проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004,
"East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014)
напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання
в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а
саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно
"суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід
(втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
55.2. Втручання є виправданим, якщо воно
здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності
об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу,
який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської
діяльності.
55.3. Критерій "пропорційності"
передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення
статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої
рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з
втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення
(обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та
засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо
особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
55.4. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки
"пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного",
"публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку
"сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд"
не ґрунтується на розумних підставах.
55.5. Поряд з цим суттєве значення має й
принцип судового нагляду у процедурах банкрутства, оскільки з моменту порушення
стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому
режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
55.6. Наведений вище принцип полягає у нагляді
за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної
маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій
кредиторів тощо.
55.7. Г/с у справах про банкрутство має
забезпечити як принцип рівності учасників процедури банкрутства, баланс
інтересів боржника і його кредиторів та інших заінтересованих учасників, так і
справедливий розподіл майна боржника між кредиторами, що є особливістю
процедури банкрутства.
55.8. Інститут визнання недійсними правочинів
боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у
відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового
регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу
інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб,
залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання
недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на
досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально
можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
55.9. З огляду на сферу регулювання Закону про
банкрутство загалом і за змістом норми статті 17 Закону, вона є спеціальною
щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів
недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для
визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що
виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності
боржника чи визнання його банкрутом.
55.10. Як вірно зазначено судом апеляційної
інстанції, при застосуванні норм Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод та Конституції України щодо захисту права власності, яке
є непорушним, судам слід враховувати всі обставини справи у їх сукупності і в тому
рахунку норми, які є спеціальними і якими регулюються справи про банкрутство,
зокрема, банкрутство ПрАТ "Міловський завод рафінованої олії
"Стрілецький степ".
55.11. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушення ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами є законним заходом, який спрямований на встановлення балансу інтересів боржника та кредиторів у справі про банкрутство та повернення в ліквідаційну масу відчуженого за недійсним правочином майна, і є пропорційним переслідуваним таким втручанням цілям.
Немає коментарів:
Дописати коментар