ПОСТАНОВА 29 вересня 2021 року, Справа № 923/1062/14 (923/960/20), Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100270948
В межах справи про банкрутство Боржника судами
розглядалася позовна заява Фінансової компанії (далі-ФК) про визнання недійсним
з моменту укладення правочину, укладеного 11.03.2014 з Банком щодо припинення
зобов’язань Боржника перед Банком за Кредитним договором від 17.12.2013 в
розмірі 954890,55 Євро та 10929763,20 грн шляхом зарахування вимог Боржника до
Банку за договором банківського рахунку від 07.12.2012 та за генеральним договором
банківського вкладного (депозитного) рахунку від 30.12.2013. Підставою для звернення до суду з позовом
була незгода ФК з проведеним зарахуванням, з посиланням на невідповідність
правочину щодо припинення зобов`язання за кредитним договором зарахуванням законодавству,
зокрема, що зобов`язання сторін за договорами підлягають виконанню у різних
валютах, а тому такі вимоги не можна вважати однорідними. При цьому, позивач
посилався на висновки ВП ВС, викладені у постанові від 30.10.2018 у справі
№914/3217/16. Своє порушене право (інтерес)
ФК пояснювала набуттям права вимоги до Боржника за Кредитним договором на
підставі укладеного з Банком договору відступлення права вимоги від 27.03.2019;
ФК
зазначала, що вбачає свій порушений інтерес
у незаконному припиненні зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги, в
результаті якого було відмовлено в задоволенні позову щодо стягнення
заборгованості, визнанні кредиторських вимог в межах справи про банкрутство
відповідача по справі, та припинення іпотеки, як способу забезпечення виконання
зобов`язань. Місцевий г/с рішенням
від 17.03.2021,яке залишене без змін апеляційним г/с (постанова від 16.06.2021)
у задоволенні позову відмовив. Судові
рішення мотивовані тим, що ФК не було доведено порушення його права, за
захистом якого було пред`явлено позов, зважаючи на те, що товариство не набуло
та не могло набути право вимоги за кредитним договором від 17.12.2012, оскільки
на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 27.03.2019, не
існувало права вимоги Банку до Боржника за Кредитним договором від 17.12.2012, так
як заборгованість за вказаним договором була погашена боржником шляхом
зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також судові рішення мотивовані тим, що ФК не зазначила, із посиланням
на відповідні докази, та з урахуванням встановлення судами обставин щодо
відсутності права вимоги за кредитним договором від 17.12.2012, яким чином
оспорюваний правочин щодо припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних
однорідних грошових вимог порушує його права та інтереси. Щодо заявленого
відповідачем клопотання про застосування позовної давності, суди
вказали, що строк позовної давності не застосовувався урахуванням того, що
заявлені позовні вимоги визнані судом необґрунтованими і в позові було
відмовлено саме з цієї підстави, а не з підстави пропуску позивачем строку
позовної давності.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Відповідно
до ч.1-3 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми
та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї
сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній
правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у
випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Ø
Згідно
з ч.3 ст.203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням
зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи
визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї
сторони.
Ø Аналогічні положення закріплені також
у ст.601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням
зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк
виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування
зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Ø
У
постанові ВП ВС від 30.10.2018 у справі №914/3217/16 зазначено, що вимоги,
які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за
одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є
кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про
передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не
встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про
однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується
підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог,
які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Ø
Як
зазначає позивач, за правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням
зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї
сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона
вправі на підставі ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом
прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням
усіх матеріалів і обставин справи.
Ø
Відповідно
до ст.16, 203, 215 ЦК України для
визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення
позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність
підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається
або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася
до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу
захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що
містяться в постановах ВСУ від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у
справі № 6-806цс16, у постанові ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Ø
Вимоги
заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину
недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до
того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний
інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину
перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша
можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має
обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Ø Водночас, у постанові ВС у складі
об`єднаної палати КЦС від 27.01.2020р. у справі № 761/26815/17 викладений
висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної
особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або
присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй
суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу
юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є
недопустимим.
Ø
Виходячи
з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного
правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції
правомірності правочину (ст.204 ЦК
України) та має бути встановлено не лише наявність
підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було
порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся
до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Ø
Статтею 512 ЦК
України передбачено, що кредитор у
зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним
своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2)
правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або
заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою
особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках,
встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це
встановлено договором або законом.
Ø
Відповідно
до ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється
у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання,
право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни
кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає
державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для
реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Ø
Згідно
з ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права
первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на
момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ø
Тобто,
згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може
здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу
цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть
встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід
права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними
умовами цього договору. Аналогічний висновок викладено у постанові ВСУ від
05.07.2017 у справі №752/8842/14-ц та у постановах ВС від 16.10.2018 у справі
№914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100), від
04.06.2020 у справі №910/1755/19.
Ø В постанові Верховного Суду від 04.12.2018
у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою,
оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного
права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse
haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж
має сам".
Ø
…,
судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк вже звертався до суду з
позовом про стягнення заборгованості з Боржника за Кредитним договором від
17.12.2012, у вимогах за яким Банку було відмовлено в повному обсязі. Такі
обставини підтверджуються судовими рішеннями, які набрали законної сили та є
чинними.
…
Ø
Таким
чином, у вказаних судових рішеннях у справах № 923/1116/14, №923/1062/14 та №
910/3712/16, які набрали законної сили, суди дійшли висновків, що всі
зобов`язання Боржника перед Банком за Кредитним договором від 17.12.2012
повністю виконані, в тому числі, шляхом зарахування 11.03.2014 зустрічних
однорідних вимог на підставі статті
601 ЦК України. Згідно вказаних судових рішень,
судами неодноразово повністю досліджувались обставини проведених 11.03.2014
зарахувань зустрічних однорідних вимог, встановлювалась правова природа таких
зарахувань та в сукупності зі всіма доказами їх відповідність чинному
законодавству.
Ø
При
цьому, суди встановили, що доказів оскарження АТ
"Банк Форум" спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних
вимог матеріали справи не містять.
Ø
Згідно
з ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській,
цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються
при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа,
стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ø
Частина
5 ст.75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної
особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що
набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка
не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Ø
З
урахуванням встановлених судами обставин щодо відсутності права вимоги за
кредитним договором від 17.12.2012 у вищевказаних справах, колегія
суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної
інстанції, що звертаючись із позовом у цій справі ФК не було
доведено, яким чином оспорюваний правочин щодо припинення зобов`язань
зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог, вчиненого між Боржником та
Банком, порушує його права та інтереси, за захистом яких було
пред`явлено позов.
Ø
КГС вважає
за необхідне відзначити, що у справах господарської юрисдикції Верховний Суд
неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав,
що розгляд заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням загальних
принципів господарського судочинства (зокрема, змагальності сторін в процесі та
доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог) та спеціальних принципів,
притаманних справам про банкрутство, як-то принципу "підвищеного стандарту
доказування наявності кредиторських вимог". При цьому, у разі виникнення
мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо
обґрунтованості вимог, саме на заявника таких вимог
покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування. Якщо
сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить
висновок про її недоведеність (постанови ВС від 27.02.2019 у справі
№922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі
№910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17).
Ø
Водночас,
в касаційній скарзі не наведено наявності передбачених чинним законодавством
обставин, які б зумовлювали визнання оцінених судами попередніх інстанцій
доказів недопустимими, а також аргументів, які б могли поставити під сумнів
обставини, встановлені судовими рішеннями у наведених вище справах, що
спростовує доводи скаржника про порушення судами положень статей
75, 236 ПІК України під час оцінки доказів, які містяться в
матеріалах справи.
Ø
Посилання
скаржника про незастосування до спірних правовідносин Положення про
порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій,
затвердженого Постановою правління
НБУ №516 від 03.12.2003, судом оцінюється критично,
оскільки Положення, яке регламентує внутрішньобанківські правила обліку та руху
коштів по рахунках, не може впливати на способи виникнення і припинення
цивільних прав і обов`язків.
Щодо посилання на правову позицію ВС
(постанова від 30.10.2018 у справі №914/3217/16)
Ø
Посилання
позивача на правову позицію ВП ВС, викладену у постанові від 30.10.2018 у
справі № 914/3217/16 щодо наявності умов за яких можливе припинення
зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, зокрема їх однорідності, колегією
суддів відхиляються, оскільки зазначені судові рішення прийняті за іншої, ніж у
даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового
регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими
інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у
залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.
Ø
Так,
у вказаній позивачем справі зустрічні вимоги були виражені в євро та доларах
США і умовами договорів було передбачено, що погашення кредиту має відбуватись
саме в наданій валюті (євро) або в національній валюті за курсом НБУ станом на
момент погашення. Тобто умовами виконання зобов`язань з повернення кредиту за
цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах
США.
Ø
Водночас,
у справі, що розглядається, умовами Кредитного договору передбачено
надання коштів в євро, депозитні кошти були розміщені також в євро, та умовами
Кредитного договору (стаття 4) допускалось виконання зобов`язань в будь-яких
валютах (гривня, євро, долари США тощо). До то ж, судами
встановлено, що ПАТ "Банк Форум" згідно з листа №1186/32 від
15.04.2014 повідомляв ПАТ Боржника про можливість погашення кредиту та
процентів в євро та гривнях.
Ø
У
вказаних вище судових рішеннях у справах № 923/1116/14, №9 23/1062/14 та
№910/3712/16, які набрали законної сили, судами
досліджувались обставини проведених 11.03.2014 зарахувань зустрічних
однорідних вимог, встановлена правова природа і правомірність таких зарахувань.
Ø
Що
стосується аргументів скаржника про неврахування судами всіх обставин справи
щодо поважних причин пропуску строку позовної давності колегія суддів зазначає,
що судами не були застосовані наслідки спливу строків позовної давності,
оскільки у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості -
позивачем не доведено порушеного права або охоронюваного законом інтересу, за
захистом якого він звернувся до суду.
Ø
Верховний
Суд у прийнятті даної постанови також керується й принципом res judicata,
базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі
"Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти
України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в
яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що
вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд
остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися
лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення
у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі
касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і
недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають
відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі
скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Ø
В
силу ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання
рішень та застосування практики ЄСПЛ" згадані
судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є
пріоритетним джерелом права для національного Суду.
Ø
Відтак,
доводи ФК наведені в касаційній не знайшли свого підтвердження під
час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування
оскаржуваних рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції.
Немає коментарів:
Дописати коментар