ПОСТАНОВА 29 вересня 2021 року, Справа № 904/7679/15, Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100270886
Судами розглядалося клопотання ліквідатора
про затвердження звіту за результатами ліквідаційної процедури та про
затвердження звіту ліквідатора про витрати за підсумками ліквідаційної
процедури Боржника, понесених за рахунок боржника. Місцевий г/с ухвалою від 10.03.2021, яка
залишена без змін апеляційним г/с, ліквідаційний баланс та звіти ліквідатора
затвердив, провадження у справі закрив. Ключові аргументи касаційної скарги зводилися
до неналежного дослідження судами обставин того, що ліквідатором не проведено
дій на предмет виявлення ознак неплатоспроможності підприємства, приховування
банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства для подальшого
притягнення до субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника, що також
є частиною заходів, спрямованих на виявлення активів банкрута. Вказане, на
переконання скаржника, призвело до незастосування положень КУзПБ, які підлягали
застосуванню до спірних правовідносин за встановлених фактичних обставин. Верховний
Суд касаційні скарги залишив без
задоволення, вказавши, що вважає правомірним висновок судів попередніх
інстанцій про вичерпність та повноту здійснення дій у ліквідаційній процедурі та вжиття
ліквідатором належних заходів з виявлення майна боржника.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Ø
Згідно
із п.5 ч.1 ст.90 КУзПБ, суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо
затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ø
Частиною
3 ст. 65 КУзПБ передбачено,
що якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до
складу ліквідаційної маси, він зобов`язаний подати господарському суду
ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.
Ø
Ліквідація
боржника - це припинення
існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом
банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про
банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які
застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку
нерентабельних та неперспективних підприємств.
Ø
Правильне
завершення ліквідаційної процедури є основним завданням ліквідатора, який, з урахуванням покладених на
нього законом повноважень повинен наполегливо та добросовісно працювати упродовж
всієї процедури ліквідації.
Ø
Звіт
ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення
ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення
адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами
розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття
провадження у справі.
Ø КУзПБ передбачена певна
сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та
перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом
дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що
проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та
ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним
дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення
всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому
ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного
здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній
процедурі).
Ø
Аналогічний
принцип передбачався Законом про
банкрутство.
Ø
На
необхідності дотримання зазначеного принципу неодноразово зверталася увага
Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час касаційного
перегляду судових рішень (постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №
904/5948/16, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.09.2019 у
справі № 914/3812/15, від 28.11.2019 у справі № 18/1971/12, від 27.02.2020 у
справі № 910/21227/16).
Ø
Принцип
безсумнівної повноти дій ліквідатора встановлює, зокрема, критерій
обґрунтованості сумнівів щодо повноти дій ліквідатора, таким чином покладає на
особу, яка оспорює дотримання цієї домінанти, обов`язок обґрунтовувати, що
саме не вчинив ліквідатор і як це вплинуло на результат формування
ліквідаційної маси (правовий висновок, викладений у постановах ВС від
06.06.2018 у справі № 904/4863/13, від 28.11.2019 у справі № 904/6144/16).
Ø
Необхідно
зазначити, що ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора і ліквідаційного
балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід
ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що
мають значення для даної справи. Затверджуючи звіт ліквідатора,
господарський суд повинен дати оцінку належності проведення ліквідатором
всієї ліквідаційної процедури, дотримання ним черговості задоволення вимог
кредиторів, відповідності законодавству про банкрутство всіх обов`язкових
додатків до звіту ліквідатора, зокрема, оцінити повноту пошуку, виявлення
майнових активів банкрута, для включення їх в ліквідаційну масу, дати оцінку
діям ліквідатора щодо пошуку, виявлення та повернення майна банкрута, що
знаходиться у третіх осіб, надати оцінку повноті реалізації ліквідатором активів
боржника, а також з`ясувати чи здійснювались ліквідатором заходи для виявлення
та повернення дебіторської заборгованості банкрута. Висновки суду про
встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними,
відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в
судовому засіданні. Розглядаючи ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, в
судовому засіданні господарський суд перевіряє обґрунтованість,
правомірність та повноту дій ліквідатора, а також, достовірність змісту ліквідаційного
балансу (постанови ВС від 08.08.2019 у справі №922/2817/18, від
12.09.2019 у справі № 914/3812/15).
Ø
Суд
акцентує, що завданням ліквідатора у ліквідаційній процедурі є не проста
констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута.
Отже, під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи
спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.
Крім того, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також
здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності
банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи
ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (постанова ВС
від 31.10.2018 у справі № 903/975/14).
Ø
Звіт
та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському
суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути
затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором
первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності
аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що
підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку
нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості
(висновок про застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду
від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15).
Ø
Ураховуючи
наведені правові висновки та встановлені судами вищенаведені фактичні
обставини, Верховний Суд вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій
про вичерпність та повноту здійснення дій у ліквідаційній процедурі та вжиття
ліквідатором належних заходів з виявлення майна боржника.
Ø
При
цьому, судами попередніх інстанцій враховано, що за підсумками проведення
ліквідаційної процедури кредиторська заборгованість залишилась частково не
погашеною, у зв`язку з відсутністю майна та грошових коштів у
підприємства-банкрута, що підтверджують наявними у справі доказами, а ліквідатором
виконані всі необхідні дії на стадії ліквідації банкрута, передбачені чинним
законодавством.
Ø
Ключові
аргументи скаржників зводяться до порушення судами вимог процесуального закону через неналежне
дослідження обставин того, що ліквідатором не проведено дій на предмет виявлення
ознак неплатоспроможності підприємства, приховування фіктивного банкрутства чи
доведення до банкрутства для подальшого притягнення до субсидіарної
відповідальності посадових осіб боржника, що також є частиною заходів,
спрямованих на виявлення активів банкрута. Вказане, на переконання скаржника-2,
призвело до незастосування положень КУзПБ,
які підлягали застосуванню до спірних правовідносин за встановлених фактичних
обставин.
Ø
Такі
доводи визнаються колегією суддів Верховного Суду безпідставними та
необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.
Ø
Згідно
ч.1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд з відповідальністю
боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Ø
Частиною
5 ст.41 Закон про банкрутство передбачено, що під час здійснення своїх повноважень
ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до
законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у
зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається
з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства
боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому
числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для
боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на
засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у
разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна
відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу
ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог
кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Ø
Аналогічні
положення передбачено ч.2 ст.61 КУзПБ.
Ø
Субсидіарна
відповідальність за
доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за
зловживання суб`єктивними цивільними правами, які завдали шкоди
кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності,
оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на третіх осіб
субсидіарної відповідальності в порядку ч.5 ст.41 Закону про банкрутство з
наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в
їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи
згідно зі спеціальним приписом Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі
стягнення. Така правова позиція викладена
в постановах ВС від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі №
927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі №
923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15.
Ø
Визначене
нормами ч.2 ст.61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий
вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю,
відповідно до закону, необхідних умов
(елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Об`єктом
вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної
відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до
Боржника, що лишились незадоволеними у справі про банкрутство. Суб`єктами
правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у
справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники,
акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право
давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином
визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника,
тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій,
що призвели до банкрутства боржника.
Ø
Щодо
об`єктивної сторони
порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі
про банкрутство, то на відміну від норм КК України та КУпАП, в нормах яких законодавець конкретно навів диспозицію
кримінального та адміністративного порушення за порушення норм законодавства
про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які особа притягається
до кримінальної відповідальності), норми ч.2 ст.61 КУзПБ хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до
банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді
субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність
суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Ø
Виявлення
наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника покладено саме на ліквідатора
банкрута, що пов`язано з виконанням ліквідатором банкрута повноважень,
визначених ст.61 КУзПБ.
Ø
Приписи
ч.5 ст.61 КУзПБ не
встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для
покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів)
або інших осіб, у тому числі керівника боржника.
Ø
Саме
детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з
дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у
справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи
відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому
числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.
Ø
Предмет
доказування при доведенні до банкрутства:
-
втрати,
яких зазнали кредитори (матеріальна шкода, збитки). Збитки вимірюються розміром
затверджених судом вимог у реєстрі кредиторів.
-
вартість
наявних активів у банкрута, що включені до ліквідаційної маси, загальна сума
вимог кредиторів та витрат процедур.
-
різниця
між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
-
дії
та події, які викликали стійку неплатоспроможність боржника та осіб, які
відповідальні за їх здійснення.
-
вина/відсутність
вини конкретних осіб.
Ø
З
наведеного слідує, що ліквідатор за наявності ознак банкрутства боржника з
вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому
числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу
безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, подає таку
заяву (про покладення субсидіарної відповідальності) при наявності обставин
недостатності повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.
Ø
Водночас,
суду при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної
відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів
відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або
статутом, враховуючи при цьому положення ч.1 та 3 ст.5 Закону про
банкрутство (ч.1 і 3 ст.4 Кодексу).
Ø
Для
вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які
мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно,
підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності,
виходячи з диспозиції ч.1 ст. 215 ГК
України та ч.5 ст.41 Закону про
банкрутство, та з урахуванням підстав для порушення
справи про банкрутство (стаття 1, ч.3 ст.10, ст.11 Закону про
банкрутство), необхідна конкретизації об`єктивної
сторони правопорушення з доведення до банкрутства/банкрутства з вини
відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи,
зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності)
відповідальних суб`єктів:
-
вчинення
суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів,
будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської
заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення
правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність
матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання
податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської
заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до
статутного фонду боржника, активами не вважаються;
-
прийняття
суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій
з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за
відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для
погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення
боржником заборгованості та її збільшення);
-
прийняття
суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з
набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період
часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям
рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів
боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання
боржником) для погашення заборгованості боржником.
Ø
Вищенаведене
відповідає правовим позиціям ВС, викладених у постановах від 30.01.2018 у
справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від
16.06.2020 у справі № 910/21232/16.
Ø
Виходячи
з положень ст.73 та
ч.1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного
на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини
існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових
об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або
заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення
боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
Ø
Відсутність
(ненадання) належних доказівна підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони
порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта)
відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує
існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства
(банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів
відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та
покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.
Ø
Як
вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання приписів ст. 61 КУзПБ, відповідно до
"Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності
підприємства, ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи
доведення до банкрутства", затверджених Наказом Міністерства
економіки України від 19.01.2006 №14, для здійснення
аналізу фінансового стану банкрута ліквідатором отримано фінансову звітність ….,
а також залучено ТОВ "Європейський правовий захист", яким складено
професійний Висновок щодо фінансово - господарського стану банкрута від
01.12.2020 щодо виявлення ознак неплатоспроможності та ознак дій з фіктивного
банкрутства чи доведення до банкрутства.
Ø
Таким
чином, у цій справі суди дійшли правомірного висновку, що обов`язок
проаналізувати фінансове становище банкрута ліквідатором виконано, що
підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Ø
При
цьому, за встановлених судами обставин, що зазначені вище, ліквідатором за
досліджуваний період належним чином здійснено аналіз показників ліквідності
боржника та його фінансової стійкості.
Ø
За
підсумками проведеного фінансового аналізу ліквідатором зроблені висновки, що
ознаки фіктивного банкрутства боржника відсутні, при чому інформація про
наявність ознак неправомірних дій відповідальних осіб Боржника, що призвели до
його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник не здатний
задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів, також відсутня.
Ø
З
огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те,
що ліквідатором Боржника в ході проведення ліквідаційної процедури
досліджувалося питання про можливість притягнення засновників (учасників,
акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, до субсидіарної
відповідальності. За результатами проведеного аналізу правових підстав для
звернення до суду із відповідним позовом до третіх осіб ліквідатором не
виявлено.
Немає коментарів:
Дописати коментар