ПОСТАНОВА 22 вересня 2021 року, Справа № 911/2043/20, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Огородніка К.М. - головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., Васьковського О.В., Жукова С.В., Пєскова В.Г., Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100456027
У 2020 році Банк подав до суду заяву про
відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, в якій в якості
грошових вимог була визначена заборгованість за Договором банківської гарантії
від 28.12.2012. Банк у заяві зазначав, що Боржник не сплатив нараховану Банком за
вищевказаним Договором комісійну винагороду 60,1 млн грн, а також 2,3 млн грн 3%
річних та 240 тис грн судового збору, підтверджених рішенням суду від
19.10.2017 у справі № 911/2482/17. Місцевий г/с ухвалою від 31.08.2020, яка
залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 25.11.2020) у відкритті
провадження у справі про банкрутство Боржника відмовив з посланням на ч.6 ст.39 КУзПБ (відмова у
відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо вимоги кредитора свідчать
про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного
провадження), вказавши про відсутність правових
підстав враховувати факти, встановлені рішенням г/с від 19.10.2017 у справі №
911/2482/17, в частині наявності грошового зобов`язання боржника за Договором
банківської гарантії, оскільки у цій справі суди встановили факт передачі вимог
за зобов`язаннями боржника за Договором банківської гарантії іншій особі на
підставі Договору цесії до ухвалення рішення у справі № 911/2482/17, при чому
ці обставини не були предметом дослідження у вказаній справі. Верховний Суд залишив рішення нижчих судів без змін, вказавши, що суди
обґрунтовано послалися на норму ч.6 ст.39 КУзПБ.,
яка є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних
правовідносин.
Висновки про застосування норм права
(процесуальний аспект)
Ø
Аналіз
положень процесуального закону - ГПК України дає підстави для висновку, що у
справах позовного провадження господарський суд обмежений принципами
диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство
судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження, який (контроль)
здійснюється з метою дотримання балансу захисту публічного та приватного
інтересів.
Ø
З
огляду на одночасне введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з
відкриттям провадження у справі про банкрутство, що передбачено ч.8 ст.39 КУзПБ, стадія відкриття
провадження у цій категорії справ має своїми наслідками не лише заходи
процесуального характеру, а й майнового, оскільки поширюється на майнові
відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого
засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.
Ø
Ураховуючи
важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, на
г/с покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог
ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження
у справі про банкрутство, що має здійснюватися судом незалежно від погодження
боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки
боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного
провадження.
Ø Обставини наявності чинного судового
рішення, ухваленого в
результаті вирішення спору щодо стягнення грошового зобов`язання, на підставі
якого заявлено вимоги ініціюючого кредитора до боржника, свідчить про
відсутність між вказаними особами спору про право щодо такого зобов`язання.
Ø Однак, для господарського суду, який
вирішує в підготовчому засіданні питання відкриття провадження у справі про
банкрутство, встановлені факти у вказаному рішенні не є обов`язковими до
врахування виключно за наявності таких обставин, що мають значення для
підтвердження/спростування заявлених у цій справі грошових зобов`язань
боржника, які (обставини) не були враховані у судовому рішенні, ухваленому за
результатом розгляду спору щодо цих зобов`язань у позовному провадженні.
Ø
Норми
ч.6 ст.39 КУзПБ,
як і інші положення цього Кодексу, не
містять окремого визначення такої підстави для відмови у відкритті провадження
у справі про банкрутство, як необґрунтованість вимог ініціюючого кредитора,
однак протилежний підхід, тобто відкриття провадження за цих умов, матиме
наслідком порушення прав та інтересів боржника, інших його кредиторів та в
цілому суперечитиме спрямованості законодавства у сфері неплатоспроможності.
Ø
У
випадку необґрунтованості/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора г/с має відмовити у відкритті провадження у справі про
банкрутство з посиланням на норму ч.6 ст.39
КУзПБ, яка, з урахуванням концепції недостатньої
якості закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних
правовідносин.
Позиція Верховного Суду
Ø
…, стадія
відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише
заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок
введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження
у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та
невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб -
конкурсних кредиторів.
Ø За таких обставин, на думку Верховного Суду, обов`язком
ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування
непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою
виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в
обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова ВС
від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).
Ø
Тож, важливим
питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання
обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого
відкривається провадження у справі.
Ø
Використання
формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без
надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав
виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення
розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання
судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до
боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про
банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з
обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про
банкрутство.
Ø Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство
фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати
заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності
сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою
підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру
та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у
справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника
таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту
доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав
виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту
виникнення цих грошових вимог (постанови ВС від 07.10.2020 у справі №
914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
Ø Судова палата зазначає, що з моменту
відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому
правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин
боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові ВП
ВС від 12.03.2019 у справі № 918/420/16 та в низці постанов КГС ВС у справах
про банкрутство).
Ø Тому, з огляду на важливі правові
наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника
та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів
боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний
аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які
заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише
після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити
обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи
відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для
відкриття провадження у справі (постанова ВС від 16.02.2021 у справі №
911/2042/20).
Ø
Отже,
звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі
про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист
власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання
боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на
підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та
навести обставини, що є підставою для звернення до суду.
Ø
При
цьому, на г/с покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог
ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження
у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу
захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно
від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки,
пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на
заяву про відкриття відповідного провадження.
Ø
У
справі, що розглядається, Банк ініціював питання відкриття провадження у справі
про банкрутство Боржника з підстав наявності у боржника заборгованості за
Договором, яку він неспроможний погасити, при цьому частина боргу підтверджена
рішенням суду від 19.10.2017 у справі № 911/2482/17.
Ø
Вирішуючи
питання обґрунтованості заявлених вимог та, як наслідок, наявності/відсутності
підстав відкриття провадження у справі, судами попередніх інстанцій
встановлено, як зазначалось вище, наступні обставини … .
Ø
Верховний
Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС вважає, що обставина
наявності чинного судового рішення, ухваленого в результаті вирішення
спору щодо стягнення грошового зобов`язання, на підставі якого заявлено вимоги
ініціюючого кредитора до боржника, як правило, свідчить про
відсутність між вказаними особами спору про право щодо такого зобов`язання.
Ø
Наявність
судових рішень (які набрали законної сили та які з огляду на положення
статті 129-1Конституції України та 326 ГПК України є обов`язковим до виконання) на момент звернення ініціюючого
кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство
є підтвердженням вирішення спору про право (безпосередньо між боржником та
ініціюючим кредитором) судом у порядку позовного провадження (п.36.2 постанови
ВС від 15.06.2021 у справі № 904/3074/20).
Ø
Протилежний
підхід порушує принципи остаточності судового рішення та юридичної
визначеності ("res judicatа"), а також, згідно стандартів
нормотворчої техніки, суперечить змісту самого правового визначення цієї
категорії "спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного
провадження".
Ø
Поряд
з цим, ураховуючи встановлені судами у цій справі фактичні обставини
щодо передачі (яка відбулась до прийняття рішення у справі № 911/2482/17) за
Договором цесії прав вимоги за зобов`язаннями, що виникли на підставі
Договору банківської гарантії, судова палата вважає, що суб`єктивне
право ініціюючого кредитора щодо таких вимог відсутнє, а тому заявником не
доведено наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ø
Верховний
Суд зауважує, що, в цьому конкретному та винятковому випадку, у
підготовчому засіданні суду відбулась перевірка обґрунтованості безспірних (підтверджених
рішенням суду) вимог ініціюючого кредитора, оскільки судом встановлено
факт передачі вимог за зобов`язаннями боржника іншій особі до ухвалення
судового рішення у справі № 911/2482/17, яким кредитор підтверджував
безспірність своїх вимог, при чому обставини передачі прав вимоги не
були предметом дослідження у вказаній справі.
Ø
Згідно
зі ст.17 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ суди
застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
Ø Згідно прецедентної практики ЄСПЛ, одним з
основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності,
який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу
остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися
перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання
справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу
можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див.
п. 46 рішення у справі "Устименко проти України", пункти 51, 52
рішення у справі "Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі "Марушин
проти Росії", п.61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").
Ø
Відповідно
до орієнтирів дотримання міжнародних стандартів, наведених ЄСПЛ у рішенні від
11.07.2017 у справі "Морейра Феррейра проти Португалії", відступ
від принципу правової визначеності є необхідним і виправданим у разі виявлення
суттєвого недоліку попереднього провадження, який може вплинути на
результат справи, або у випадках, коли необхідність забезпечення відшкодування,
особливо в контексті виконання рішень Суду, в цілому свідчить на користь
поновлення провадження (пункт 62 рішення).
Ø
У
цій справі особливими обставинами, які зумовлюють необхідність перевірки у підготовчому засіданні
суду (під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про
банкрутство) безспірних (підтверджених рішенням суду) вимог ініціюючого
кредитора, є обставини передачі заявником цих вимог за договором цесії іншій
особі до ухвалення судового рішення, яким кредитор підтверджував безспірність
своїх вимог, при чому ці обставини не були предметом дослідження у
вказаному спорі.
Ø
Згідно
п.2, 4 ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному,
всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати
усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не
приховувати докази.
Ø
Частиною
1 ст.43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх
представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами;
зловживання процесуальними правами не допускається.
Ø
Залежно
від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами
дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання
завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у
спорі, який має очевидно штучний характер (п.3 ч.2 ст. 43 ГПК України)
Ø
Як
вбачається зі змісту оскаржених судових рішень, заявник - Банк, всупереч
вказаним вимогам процесуального закону, при вирішенні спору у справі №
911/2482/17 не повідомив суд про істотні обставини, зокрема про наявність
Договору цесії прав вимоги за зобов`язаннями, що виникли на підставі Договору
банківської гарантії, а відтак про відсутність у нього права стягнення з
боржника коштів. Це свідчить про нехтування заявником процесуальними
обов`язками сторони спору, недобросовісне користування процесуальними правами і
зловживання ними при вирішенні спору у справі № 911/2482/17.
Ø
Крім
того, судами попередніх інстанцій встановлено факт наявності кримінального
провадження, в межах якого здійснюється перевірка фінансової діяльності Банку,
зокрема, щодо обставин переуступки Банком боргу, серед іншого, за Договором
банківської гарантії, заборгованість за яким стала підставою для звернення до
суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.
Ø
Наведені
обставини (попри наявність чинного судового рішення, яким підтверджено
безспірність частини заявлених ініціюючим кредитором грошових вимог), через
призму судового контролю у цій категорії справ, не можуть бути залишені поза
увагою господарського суду під час вирішення питання відкриття провадження у
справі про банкрутство боржника.
Ø
Такі
висновки ВС спростовують доводи скаржника щодо протиправного неприйняття до
уваги судами встановленого факту безспірності вимог, що підтверджено чинним
судовим рішенням, а відтак необґрунтованими є аргументи Банку про порушення
положень ч.5 ст. 75 ГПК України та неврахування правової позиції щодо її
застосування, викладеної у постанові від 13.10.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011,
а також приписів ст.129-1 Конституції України, пункту 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти
Румунії".
Ø
Таким
чином, встановлений судами факт передачі заявником – Банком за Договором цесії
іншій особі усіх прав, у тому числі і права на забезпечення виконання
зобов`язання за Договором банківської гарантії, свідчить про необґрунтованість
заявлених кредитором вимог, що є самостійною і достатньою правовою підставою
для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.
Ø
Судова
палата звертає увагу, що норми ч.6 ст.39
КУзПБ, як і інші положення цього Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для відмови
у відкритті провадження у справі про банкрутство як-то
необґрунтованість/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора, однак (беручи до
уваги визначений ч.1 ст.39 КУзПБ обов`язок
суду щодо перевірки обґрунтованості вимог заявника) протилежний підхід, тобто
відкриття провадження за цих умов, матиме наслідком порушення прав та інтересів
боржника, інших його кредиторів та в цілому суперечитиме спрямованості
законодавства у сфері неплатоспроможності.
Ø У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово
зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та
застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме
у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у
повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від
11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Ø
З
урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд вважає, що, вирішуючи питання
процесуальних наслідків подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття
провадження у справі про банкрутство боржника, яка не містить у собі належних
доказів існування суб`єктивного права вимоги щодо грошових зобов`язань (частина
яких є безспірними), суди попередніх інстанцій фактично обґрунтовано послалися
на норму ч.6 ст.39 КУзПБ (відмова у відкритті провадження у справі про
банкрутство, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який
підлягає вирішенню у порядку позовного провадження), яка, з урахуванням
концепції недостатньої якості закону, є найбільш близькою за предметом
регулювання до сфери спірних правовідносин.
Ø
Таким
чином, судова палата зазначає про відсутність правових підстав для відступу від
правової позиції КГС ВС, викладеної у постановах від 16.02.2021 у справі №
911/2042/20 та від 18.03.2021 у справі № 911/1922/20, однак зауважує на
уточненні правових висновків щодо застосування положень ч.6 ст.39 КУзПБ у подібних
правовідносинах.
Ø
Отже,
з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо передачі за
Договором цесії прав вимоги за зобов`язаннями, що виникли на підставі Договору
банківської гарантії та на яких ґрунтуються вимоги Банку як ініціюючого
кредитора до боржника, Верховний Суд погоджується із висновками цих судів щодо
відсутності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.
Немає коментарів:
Дописати коментар