ПОСТАНОВА 15 вересня 2021 року, Справа № 10/Б-5022/1383/2012, Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99860488
У справі про банкрутство ТОВ "Оскар" (справу відкрито 17.07.2012, а 04.01.2013 Боржника визнано банкрутом), для задоволення вимог кредиторів були організовані та проведено торги з реалізації належного Боржнику Комплексу НП, за результатами яких 12.07.2019 був визначений Переможець. Однак, 02.08.2019 в нотаріуса під час посвідчення договору стало відомо, що 19.07.2019 НМ перереєстровано на ПАТ "Товстенька агропромтехніка", 29.07.2019 перереєстровано на ТОВ "Вавілон Агро", і 29.10.2019 ліквідатор подав до суду позов до ПАТ "Товстенька агропромтехніка" (Відповідач-1), державного реєстратора (відповідач-2) та ТОВ "Вавілон Агро (Відповідач-3) , обґрунтовував тим, що майно було перереєстровано на відповідача-1 на підставі рішення г/с від 04.07.2012 у справі №14/29/5022-437/2012 незаконно, оскільки воно було скасовано постановою ВГСУ від16.04.2014. Оскільки Відповідачі не визнають законного права позивача на об'єкти нерухомого майна, ліквідатор просив визнати за Боржником право власності на спірне НМ, витребувати майно з чужого незаконного володіння та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію. Місцевий г/с рішенням від 31.01.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 17.02.2021) позов задовольнив частково, а саме: витребував НМ на користь Боржника та визнав право власності за нього за Боржником, визнав протиправними та скасував рішення державного реєстратора та внесені записи про право зареєстроване право власності Відповідача-1 та Відповідача-3. Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, в частині визнання за Боржником права власності прийняв нове рішення про відмову у позові, вказав, що суди не врахували висновку ВП ВС про те, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Щодо витребування майна
Ø
Стаття 41
Конституції України визначає, що право приватної
власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти,
користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути
протиправно позбавлений права власності.
Ø
Конвенцією про
захист прав людини і основоположних свобод 1950
року, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема статтею 1 Протоколу №1,
передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно
користуватися своїм майном, позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах
суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, не
допускається, одночасно визнається право держави на здійснення контролю за
використанням власності відповідно до загальних інтересів або для забезпечення
податків, інших зборів чи штрафів.
Ø
Неприпустимість
позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та
законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.2 ч.1 ст.3
ЦК України).
Ø
Відповідно
до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке
вона здійснює відповідно до закону за
своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ø
Згідно
із ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не
заборонені законом, зокрема із
правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або
незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Ø
Правочин
є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не
визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Ø
Як
встановлено судами попередніх інстанцій, правовстановлюючий документ- договір
купівлі-продажу б/н від 09.08.2003, за яким Боржник набув право власності на
спірне нерухоме майно - Комплекс нежитлових приміщень, є чинним.
Ø
За статтею 387 ЦК України власник
має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної
правової підстави заволоділа ним.
Ø
Витребування
майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру,
зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке
майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Ø
Якщо
майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його
відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач),
власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках,
передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи,
якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Ø
У
разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного
правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною
недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України. У такому
випадку чинне законодавство не пов`язує можливість витребування майна у
добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім
у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від
добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на
передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у
ланцюгу договорів.
Ø
Право
власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить
від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає
вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування
свого майна від добросовісного набувача.
Ø
Однією
з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він
передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на
передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного
набувача.
Ø
Отже,
вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди
повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу
обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК
України, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно
з його володіння.
Ø
Така
правова позиція узгоджується з висновками ВСУ, викладеними, зокрема, у
постановах від 02.11.2016 у справі №520/14722/16-ц (провадження №6-2161цс16),
від 25.01.2017 № 916/2131/15, що в подальшому підтримані ВС.
Ø
У
справі, що розглядається, судами встановлено, що спірне нерухоме майно Боржника
вибуло із володіння власника без відома ліквідатора банкрута, тобто поза волею
власника.
Ø
З
огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку
про наявність правових підстав для задоволення заяви ліквідатора в частині
витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, оскільки це майно
вибуло із володіння Боржника поза волею власника, при чому між Боржником (власник)
та ТОВ "---" (володілець) відсутні договірні правовідносини.
Ø
За
таких обставин, колегія суддів визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги
про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ст. 387, 388 ЦК
України.
Ø
…
Ø
Щодо
визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора
Ø
Відповідно
до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у
здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Ø
Суди
попередніх інстанцій, керуючись приписами ЦК України та Закону України
"Про ДРРПНМ та їх обтяжень" (далі - Закон), зауважили, що
наявність записів про реєстрацію права власності у реєстрі прав власності на
нерухоме майно за Відповідачем-1 та Відповідачем-3 обмежує правомочність
власника - Боржника щодо розпорядження вказаним нерухомим майном - Комплексом
нежитлових приміщень, а обраний позивачем спосіб захисту у вигляді скасування
рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на цей
об`єкт нерухомості відповідає передбаченим цивільним законодавствам способам
захисту та забезпечує ефективний захист прав власника.
Ø
Так,
згідно зі ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі,
обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній
реєстрації.
Ø
Дія Закону поширюється на
відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме
майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (ст.1
цього Закону).
Ø
Пунктом
1 ч.1 ст.2 Закону встановлено,
що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне
визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових
прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів
до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ø
Згідно
вимог ст.19 Закону державна реєстрація прав, серед іншого, проводиться
на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; рішень
судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення,
перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації
прав разом із заявою.
Ø
Як
убачається із матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій,
згідно Витягу від 11.12.2007 за Боржником зареєстровано право власності на
нерухоме майно - Комплекс нежитлових приміщень на підставі договору
купівлі-продажу б/н від 09.08.2003, укладеного між Відповідачем-1 та Боржником.
Ø
Судами
також встановлено, що підставою для реєстрації права власності на спірну
нерухомість за Відповідачем-1 було рішення місцевого г/с від 04.07.2012,
залишене в силі постановою апеляційного г/с від 06.02.2014, у справі №
14/29/5022-437/2012., яким, серед іншого, визнано недійсним договір
купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.08.2003.
Ø
Однак,
постановою ВГСУ від 16.04.2014 вказані судові рішення у справі №
14/29/5022-437/2012 в частині вимог про визнання недійсним договору
купівлі-продажу скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого
г/с.
Ø
Пунктом
4 ч.3 ст.10 Закону визначено, що під час проведення реєстраційних дій державний
реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та
Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також
відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних
систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є
державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку
інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що
містять персональні дані особи.
Ø
Судові
рішення, внесені до ЄДРСР, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу
на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових
рішень").
Ø
Згідно
п.2 ч.3 ст.10 Закону Державний реєстратор перевіряє документи на наявність
підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну
реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в
державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Ø
З
урахуванням наведених положень законодавства та обставин справи, суди вірно
встановили, що державний реєстратор, здійснивши дії з перереєстрації прав
власності на об`єкт нерухомого майна за Відповідачем-1, не перевірив наявність
у нього права/підстави для проведення державної реєстрації права власності, чим
порушив вимоги п.2 ч.3 ст.10 Закону.
Ø
Пунктом
48 Порядку реєстрації визначено, що для державної реєстрації права власності у
зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна
до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та
цільові внески членів кооперативу тощо) подаються: 1) документ, що посвідчує
право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи
(крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в
Державному реєстрі прав); 2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що
підтверджує факт передачі такого майна; 3) рішення органу або особи,
уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли
передача майна здійснюється іншою юридичною особою); 4) письмова згода всіх
співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у
спільній власності).
Ø
Оскільки
судами встановлено, що попередньо (19.07.2019) право власності на спірний
об`єкт було незаконно зареєстровано за Відповідачем-1 з підстав відсутності
документа, що посвідчує таке право/підставу його виникнення, то правомірним є
висновок судів попередніх інстанцій, що проведення державної реєстрації права
власності за Відповідачем-3 на вказане нерухоме майно було здійснено державним
реєстратором в порушення п.48 Порядку реєстрації.
Ø
Доводи
скаржника щодо проведення державної реєстрації права власності на виконання
рішення місцевого г/с від 04.07.2012 у справі № 14/29/5022-437/2012, яке в
частині зобов`язання Боржника повернути Відповідачу-1 спірні нежитлові
приміщення залишене без змін вказаними вище постановами апеляційного та
касаційного господарських судів, правомірно відхилено судами, оскільки вказаним
рішенням визначено обов`язок передачі нерухомого майна, однак не встановлено
перехід права власності та таке майно, тому державний реєстратор згідно
вимог статті 24 Закону мав би прийняти рішення про відмову в державній
реєстрації прав.
Ø
З
огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини порушення
вимог Закону та
Порядку реєстрації при прийнятті оскаржуваних рішень про державну реєстрацію
прав, обґрунтованими та правомірним колегія суддів вважає задоволення позову в
цій частині.
Ø
У
частині відмови у задоволенні вимог ліквідатора про зобов`язання державного
реєстратора вчинити дії щодо внесення змін до записів шляхом їх скасування та
поновлення судові рішення не оскаржуються, а відтак не є предметом касаційного
перегляду.
Щодо визнання права власності
Ø
З
оскаржуваних судових рішень вбачається також задоволення позовних вимог в
частині визнання права власності на Комплекс нежитлових приміщень.
Ø
Разом
з тим колегія суддів зазначає, що позов про визнання права власності є
спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.
Ø
Відповідно
до приписів ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути
пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється
або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який
засвідчує його право власності.
Ø
Позивачем
у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право
власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати
через пред`явлення позову).
Ø
Отже,
враховуючи, що відповідно до ст.328
ЦК України набуття права власності - це певний
юридичний механізм, з яким закон пов`язує
виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при
застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний
об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.392 ЦК України.
Ø Задоволення вимоги про витребування майна
з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності,
відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до
ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована
вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника
про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення
застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України,
є неефективними.
Ø
До
таких висновків дійшла ВП ВС у постановах від 14.112018 у справі № 183/1617/16
(провадження №14-208цс18), від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (провадження №
12-158гс19)).
Ø
Відповідно
до приписів п.3 ч.1 ст.237 ГПК
України, при ухваленні рішення суд вирішує питання,
яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Ø
З
урахуванням наведеної правової позиції, згідно якої у тих випадках, коли має
бути застосована віндикація, вимога власника про визнання права власності чи
інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388
ЦК України, є неефективними, колегія суддів суду касаційної інстанції
не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право
власності Боржника на спірне майно - Комплекс нежитлових приміщень підлягає
захисту шляхом його визнання у судовому порядку.
Ø
Застосування
судами приписів ст.387 і 388 ЦК України при
задоволенні вимог заяви ліквідатора про витребування майна разом з
застосуванням положень ст.392 ЦК України щодо
визнання права власності на спірне майно суперечить висновкам про застосування
норм права, які викладені у вищенаведених постановах ВП ВС та є свідченням
неправильного застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових
рішеннях приписів ст.392 ЦК України.
Ø
Аналогічна
правова позиція викладена у постанові ВС від 01.09.2021 у справі № 922/719/16.
Ø
З
урахуванням наведеного та встановлених судами обставин того, що Боржник є
власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу цього
майна, що є чинним, колегія суддів вважає помилковим задоволення вимог в
частині визнання права власності на Комплекс нежитлових приміщень за позивачем,
а тому касаційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.
Ø
Доводи
ліквідатора щодо можливості одночасного задоволення судами позовних вимог про
витребування майна та визнання права власності на це майно, а також посилання
на відповідні правові висновки КГС ВС колегія
суддів відхиляє, з огляду на таке.
Ø
Визначені ГПК України процесуальні
механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні
спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права,
викладених у раніше постановлених рішеннях ВС; логіка побудови й
мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях
застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних
правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки,
які містяться в судових рішеннях судової палати КГС, мають перевагу над
висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС - над висновками
палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС - над висновками
об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.
Ø
З
урахуванням наведеного, судом, що здійснює касаційний перегляд судових рішень у
цій справі враховуються правові висновки щодо застосування норм права саме ВП
ВС.
Ø
Колегія
суддів також зауважує, що суди під час вирішення спору у подібних
правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію (правовий
висновок, викладений у постанові ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).
Ø
Отже,
у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в
частині визнання за Боржником права власності на нерухоме майно - Комплекс
нежитлових приміщень, не врахували висновку ВП ВС про те, що у тих випадках,
коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного
володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги,
спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388
ЦК України, є неефективними.
Немає коментарів:
Дописати коментар