ПОСТАНОВА ВС 18.02.2021,
Справа №904/3251/20, колегія: головуючий - Пєсков В.Г.,
судді: Банасько О.О., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95103975
Приватбанк
звернувся до г/с із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство
ТОВ "Племінний завод імені Посмітного", яку обґрунтував
неспроможністю Боржника погасити по
кредитному договору, за умовами якого сторонами були погоджені транзитні рахунки для
обслуговування кредиту, а Змінами (на підставі яких виник спір про право) погоджено
інший рахунок. При цьому ініціюючий кредитор підтвердив надання кредиту
виписками по рахунку боржника та не надав відповідних меморіальних ордерів щодо
зарахування на рахунки позичальника кредитних коштів. Місцевий г/с справу
відкрив, а апеляційний г/с прийняв нове рішення, яким у відкритті
справи відмовив, дійшовши висновку про те, що наявні в
матеріалах справи виписки по рахунку не дозволяють однозначно дійти висновку
про наявність суми боргу; перешкодою для відкриття справи також є спір
про право, про який свідчить позов третьої особи про визнання недійсним
кредитного договору, який був поданий після звернення Приватбанку із заявою про
відкриття провадження у справі про банкрутство. Верховний Суд постанову
апеляційного г/с залишив без змін, вказав, що не вбачає підстав для її скасування,
підтримав застосований судом апеляційної
інстанції стандарт доведення вимог ініціюючого кредитора як такий, що не
повинен викликати у суду, та у майбутньому інших кредиторів боржника -
учасників провадження у справі про банкрутство - сумніву в обґрунтованості
заявленої ініціюючим кредитором вимоги, зазначив, що встановлення у кредитному
договорі ліміту кредитування не звільняє ініціюючого кредитора від обов`язку
надання суду достеменної інформації щодо загальної суми наданого кредиту, дат
його часткового погашення, якщо таке мало місце, та детального арифметичного
розрахунку тих вимог, що їх наводить ініціюючий кредитор у заяві про відкриття
провадження у справі про банкрутство, і що відсутність такого розрахунку виключає
можливість відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки покладає на
суд тягар арифметичної перевірки викладених у заяві про відкриття провадження у
справі про банкрутство сум.
Крім цього ВС вказав на помилковість висновку суду апеляційної
інстанції про наявність спору про право в цій справі як перешкоди для відкриття
провадження у справі про банкрутство.
Висновки
щодо застосування норми права.
4 Заперечення
боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення
боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду
до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство
беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень ч. 6
ст. 39 КУзПБ. У цій справі подання третьою особою позову про оскарження
договору, на якому ґрунтуються вимоги кредитора, вже після звернення такого
кредитора до г/с із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство,
не підтверджує, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право ні
за суб’єктним
складом, ні за часовим критерієм у розумінні підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, відповідно до абзацу 1 ч.6 ст.39 КУзПБ.
4…вирішуючи
питання процесуальних наслідків подання ініціюючим кредитором заяви про
відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, яка не містить у собі
належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання, суд апеляційної
інстанції фактично обґрунтовано послався на норму ч.6 ст.39 КУзПБ (відмова у
відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо вимоги
кредитора свідчить про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження), яка, з урахуванням концепції недостатньої якості
закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних
суспільних відносин.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
- Звертаючись із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника, "Приватбанк" обґрунтовував свої грошові вимоги неспроможністю боржника погасити кредиторську заборгованість, яка виникла на підставі укладеного з боржником кредитного договору (з урахуванням укладених додаткових угод та змін до кредитного договору).
- Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
- Як встановлено судом апеляційної інстанції, за умовами кредитного договору між сторонами погоджено транзитний рахунок для обслуговування кредиту. Змінами, внесеними до кредитного договору, від 29.09.2015 (на підставі яких виник спір про право) між сторонами погоджено інший рахунок для обслуговування кредиту. При цьому ініціюючий кредитор підтвердив надання кредиту виписками по рахунку боржника.
- За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи виписки по рахунку не дозволяють однозначно дійти висновку про наявність суми боргу без арифметичних розрахунків, що притаманно позовному провадженню, а не стадії порушення провадження у справі про банкрутство.
- При цьому суд апеляційної інстанції підкреслив, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.
- ВС зауважує, що згідно з п. 1.19-1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ.
- У даному випадку, виходячи зі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, вбачається, що для обслуговування кредитних операцій ініціюючим кредитором для боржника було відкрито транзитні рахунки, при цьому суду першої інстанції не було надано відповідних меморіальних ордерів щодо зарахування на ці рахунки та/або інші рахунки позичальника кредитних коштів.
- Докази ж надані ініціюючим кредитором на підтвердження здійснення кредитування - виписки по рахункам, на думку Верховного Суду, обґрунтовано не було прийнято судом апеляційної інстанції як належний доказ.
- Додатково Верховний Суд вважає за необхідне підтримати застосований судом апеляційної інстанції стандарт доведення вимог ініціюючого кредитора як такий, що не повинен викликати у суду, та у майбутньому інших кредиторів боржника - учасників провадження у справі про банкрутство - сумніву в обґрунтованості заявленої ініціюючим кредитором вимоги.
- При цьому встановлення у кредитному договорі між ініціюючим кредитором та боржником ліміту кредитування не звільняє ініціюючого кредитора від обов`язку надання суду достеменної інформації щодо загальної суми наданого кредиту, дат його часткового погашення, якщо таке мало місце, та детального арифметичного розрахунку тих вимог, що їх наводить ініціюючий кредитор у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство.
- Відсутність такого розрахунку виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки покладає на суд тягар арифметичної перевірки викладених у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство сум.
- Водночас Верховний Суд зауважує, що, вирішуючи питання процесуальних наслідків подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, яка не містить у собі належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання, суд апеляційної інстанції фактично обґрунтовано послався на норму ч. 6 ст. 39 КУ КУзПБ (відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження), яка, з урахуванням концепції недостатньої якості закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних суспільних відносин.
- Доводи скаржника в касаційній скарзі про те, що надані банківські виписки чітко та однозначно підтверджують видачу кредитних коштів за договором, колегія суддів не приймає з огляду на положення ч. 2 ст. 300 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
- Щодо аргументу ПриватБанку відносно оспорювання спірного кредитного договору не боржником, а третьою особою-засновником боржника та застосування критерію "спір про право", то у цьому випадку у розрізі наявної практики КГС, ВС вважає, що у цій справі подання третьою особою позову про оскарження договору, на якому ґрунтуються вимоги кредитора вже після звернення такого кредитора до г/с із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, не підтверджує, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право ні за суб`єктним складом, ні за часовим критерієм (подання позову після відкриття провадження у справі про банкрутство) у розумінні підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, відповідно до абз.1 ч. 6 ст. 39 КУзПБ. Тобто, суд апеляційної інстанції неналежно врахував висновки щодо застосування ч.6 ст.39 КУзПБ у подібних правовідносинах, викладених у постановах ВС від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, від 16.09.2020 у справі №911/593/20, від 24.09.2020 у справі № 916/3619/19 щодо відсутності/наявності спору про право як підстави для відкриття/відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність спору про право в цій справі як перешкоди для відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас, у цьому випадку подібна позиція суду апеляційної інстанції не призвела до винесення неправильного рішення з огляду на наявність встановлених у межах цієї справи обставин відсутності належних доказів на підтвердження вимог ініціюючого кредитора.
- Також, колегія суддів КГС не бере до уваги посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові ВГСУ від 06.04.2017 у справі № 905/2009/15, оскільки за змістом ч.4 ст. 236 ГПК України остання не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
- Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим ВС не вбачає підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.
Немає коментарів:
Дописати коментар