ПОСТАНОВА ВС 25.02.2021, Справа № 15/81, колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Васьковський О. В., Пєсков В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95433276
Апеляційний господарський суд постановив
ухвалу, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду закрив на підставі ст. 264 ГПК України. Ухвала мотивована відсутністю підстав для
апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду, оскільки, зокрема доводи
скаржника в частині призначення ліквідатора боржника у справі були розглянуті
під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою інших учасників
справи; ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині не підлягає
апеляційному оскарженню, оскільки пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали
було вирішено процедурне (процесуальне питання) - зобов`язано учасника справи
надати суду певні докази, оскарження якого окремо від рішення суду не
передбачене ч. 1 ст. 255 ГПК України.
Висновки щодо застосування норми права
Ø Для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної
інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи в порядку статті 272
ГПК України суд має встановити наявність таких умов для відкриття провадження:
1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду; 2)
доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час
апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи.
Ø Тлумачення змісту норм ч. 1, 2 ст. 9 КУзПБ та ст. 255
ГПК України у взаємозв`язку з іншими положеннями цих Кодексів свідчить, що ухвала суду першої інстанції, якою вирішено процесуальні (процедурні) питання, пов`язані з рухом справи не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Заперечення щодо такої ухвали відповідно
до приписів ч. 3 ст. 255 ГПК України мають розглядатися судом при оскарженні
судового рішення, яке підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Щодо
наявності підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою поданою
в порядку ст. 272 ГПК України, доводи якої було розглянуто раніше під час
апеляційного розгляду справи
Ø За змістом ч.1 ст. 3 ГПК України судочинство у
господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього
Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на
обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Ø Пунктом 9 ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що одним
із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний
перегляд справи.
Ø Відповідно до ст. 129 Конституції України забезпечення
права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на
касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка
застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності,
рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду
справи.
Ø Обсяг реалізації конституційного права на оскарження
судового рішення у конкретних правовідносинах визначається положеннями
процесуального закону.
Ø У процедурі оскарження судових рішень процесуальним
законом встановлено виправдані обмеження спрямовані на забезпечення
оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій
та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів
принципу верховенства права.
Ø Такі обмеження знаходять своє відображення серед
положень ГПК України, зокрема у приписах ст. 272 цього Кодексу щодо порядку
розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення
розгляду апеляційної скарги іншої особи.
Ø Частиною 1 ст. 2 КУзПБ визначено, що провадження у
справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами
України. Такі ж положення містить ч.6 ст. 12 ГПК України.
Ø Відповідно до ч. 1, 4 ст. 272 ГПК України у разі, якщо
апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення
апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під
час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами
цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині
першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного
розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Ø Отже для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до
суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи суд
має встановити наявність таких умов для відкриття провадження: 1) особа, яка
подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду; 2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного
розгляду за апеляційною скаргою іншої особи (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду
у складі Верховного Суду у постановах від 19.10.2018 у справі № 910/2002/17,
від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 18.06.2020 у справі № 44/380-б, від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12, від 20.01.2021 у справі № 913/567/19).
Ø Частиною 5 ст. 272 ГПК України визначено, що суд
відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до
частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час
апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Ø У справі, що розглядається доводи апеляційної скарги
обґрунтовані, зокрема, ухваленням судом першої інстанції оскаржуваного судового
рішення в частині призначення ліквідатора боржника у справі з дотриманням норм
статті 48 КУзПБ та законністю в наведеній частині ухвали місцевого
господарського суду від 17.02.2020.
Ø У з`ясуванні питання щодо правильності застосування
судом апеляційної інстанції норм ст. 272 ГПК України, суд враховує, що метою
названої статті є недопущення перегляду судом апеляційної інстанції судового
рішення суду першої інстанції з мотивів, які були вже предметом розгляду за
первісно поданою апеляційною скаргою. Належною підставою для відмови у відкриті
апеляційного провадження згідно з ч.5 ст. 272 ГПК України є встановлення
тотожності висновків, викладених у первісній апеляційній скарзі, постанові суду
апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою -апелянтом, яка
подає апеляційну скаргу згідно зі ст. 272 ГПК України.
Ø Тотожність висновків, викладених у первісній постанові
суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом,
яка подає апеляційну скаргу згідно зі ст. 272 ГПК України, визначається шляхом
логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням
(див. mutatis mutandis подібні правові висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду
Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 910/25520/13, від 20.01.2021 у справі № 913/567/19, від 12.02.2021 у справі № 913/567/19).
Ø Апеляційним господарським судом у ході апеляційного
перегляду справи в порядку ст. 272 ГПК України зі змісту постанови апеляційного
господарського суду від 23.06.2020 встановлено, що під час перегляду ухвали
суду першої інстанції від 17.02.2020 у цій справі за апеляційними скаргами
апеляційним судом вже
було розглянуто доводи скаржника, про які йдеться в його апеляційній скарзі,
зокрема, було надано оцінку зборам комітету кредиторів боржника та
кандидатурам арбітражних керуючих на призначення їх ліквідатором у справі.
Ø Тобто відповідні доводи апеляційної скарги щодо
призначення ліквідатора боржника вже були розглянуті та оцінені судом
апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду
першої інстанції у справі за апеляційними скаргами інших учасників справи, з
висвітленням висновків щодо них у постанові апеляційного господарського суду
від 23.06.2020 у справі № 15/81.
Ø Тому в такому разі з урахуванням приписів ч. 5 ст. 272
ГПК України у відкритті апеляційного провадження за поданою апеляційною скаргою
суду апеляційної інстанції належало відмовити, однак апеляційне провадження у
справі було помилково відкрито.
Ø Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і
публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім
судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків
цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти
нього кримінального обвинувачення.
Ø Європейський суд з прав людини неодноразово звертав
увагу, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на
правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом
певних норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ
у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006). У
рішенні у справі "Zand
v. Austria", ЄСПЛ зазначив, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів,
включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".
Ø Отже розгляд справи судом, який не має передбачених
законом повноважень, не сумісний з приписами процесуального закону і
обов`язками держави, визначеними у статті 6 Конвенції.
Ø Статтею 264 ГПК України визначені підстави для
закриття апеляційного провадження.
Ø Втім, хоча ст. 264 ГГПК України не містить такої
підстави для закриття провадження, як помилково відкрите, в цьому випадку, процесуально вірними
будуть дії суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційне провадження у даній справі було
відкрите з перегляду ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню,
і в разі апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції
буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6
Конвенції та прецедентної практики ЄСПЛ (аналогічний висновок щодо закриття
апеляційного провадження викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі
Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 922/1906/18, від 13.08.2019 у справі
№ 5002-17/2743-2009, від 20.08.2019 у справі № 910/1702/15-г, від 05.11.2019 у
справі № 926/767-б/15, від 29.04.2020 у справі № 917/1185/18, від 26.02.2021 у справі № 29/5005/6381/2011).
Ø За наведеного, суд погоджується із висновком
апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для закриття
апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаржника на ухвалу місцевого господарського
суду у справі № 15/81 в частині призначення ліквідатора боржника на підставі
статті 264 ГПК України, оскільки такі доводи були розглянуті під час
апеляційного розгляду справи за апеляційними скаргами інших учасників справи.
Ø Звідси суд вважає необґрунтованими доводи скаржника
щодо помилкового закриття судом апеляційної інстанції апеляційного провадження
у справі відкритого за апеляційною скаргою, доводи, якої були розглянуті раніше
судом під час апеляційного розгляду справи.
Ø Тож аргументи скаржника в цій частині є такими, що не
відповідають встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи та не
узгоджуються із вище наведеним висновками суду касаційної інстанції щодо умов
звернення до суду з апеляційною скаргою в порядку ст. 272 ГПК України та
процесуальних наслідків недотримання цих умов.
Щодо можливості оскарження в апеляційному
порядку ухвал суду першої інстанції, якими вирішено процесуальні (процедурні) питання, пов`язані
з рухом справи про банкрутство
Ø Аргументи апеляційної скарги в цій частині
ґрунтувалися на твердженнях скаржника щодо невідповідності нормам КУзПБ п. 4
резолютивної частини ухвали суду першої інстанції від 17.02.2020 у справі №
15/81 в частині зобов`язання ліквідатора банкрута надати суду реєстр вимог кредиторів з зазначенням сум погашених вимог (у разі вчинення такої дії).
Ø Тобто об`єктом апеляційного оскарження в зазначеній частині фактично була ухвала
суду першої інстанції, якою вирішено процедурне питання - зобов`язано учасника
справи надати суду певні докази.
Ø Частиною 2 ст. 254 ГПК України встановлено, що ухвали
суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення
суду лише у випадках, передбачених ст. 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал
суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Ø Згідно із ч. 2 ст. 255 ГПК України апеляційні скарги
на ухвали суду першої інстанції можуть подавати учасники справи відповідно до
цього Кодексу та Закону про банкрутство.
Ø Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.6 ст. 12
ГПК України, якою передбачено, що господарські суди розглядають справи про
банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з
урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø Така ж норма закріплена у ч. 1 ст. 2 КУзПБ, ч. 1 ст. 2
Закону про банкрутство (до 21.10.2019).
Ø Аналіз викладеного свідчить, що норми ГПК України є
загальними стосовно норм КУзПБ, Закону про банкрутство (до 21.10.2019), які
визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є
спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.
Ø Отже, у процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК
України мають
універсальний характер, адже розраховані як на
позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій
процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання
розгляду конкретного питання, передбачених КУзПБ, Законом про банкрутство (до
21.10.2019).
Ø Тому реалізація права на апеляційне оскарження судових
рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку,
передбаченими главою 1 "Апеляційне провадження" розділу IV "Перегляд судових
рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень
у справі про банкрутство, визначених у КУзПБ, Законі про банкрутство (до
21.10.2019).
Ø Частиною 1 ст. 255 ГПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої
інстанції, на які можуть бути подані апеляційні
скарги окремо від рішення суду.
Ø У названому переліку ухвали суду першої інстанції
постановлені за результатом вирішення процесуальних (процедурних) питань,
пов`язані з рухом справи відсутні.
Ø Водночас п. 17 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено, що
окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному
порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом про
банкрутство.
Ø Оскарження судових рішень у процедурі банкрутства
унормовано у ст. 9 КУзПБ, тлумачення змісту частин 1, 2 якої свідчить, що частина 1 цієї статті передбачає порядок, за яким відбувається оскарження судових рішень у справі про банкрутство, та відсилає до норм ГПК України, тоді як частина 2 визначає перелік судових рішень, які може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Ø Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст. 9 КУзПБ та п. 17 ч.
1 ст. 255 ГПК України, в апеляційному порядку у справах про банкрутство
(неплатоспроможність) можуть бути оскаржені:
o
усі ухвали місцевого господарського суду,
крім випадків, передбачених ГПК України та КУзПБ, Законом про банкрутство (до
21.10.2019) (частина друга статті 9 КУзПБ, частина друга статті 8 Закону про банкрутство);
o
ухвали, включені до переліку ч. 1 ст. 255
ГПК України, які суд виносить, здійснюючи процесуальні дії та вирішуючи інші
процесуальні питання, за правилами та на підставі норм ГПК України.
Ø КУзПБ (Закон про банкрутство до 21.10.2019) не містить
норм, які встановлюють особливі правила стосовно видання судом процесуальних
актів, крім того, що при вирішенні справи по суті суд у справі про банкрутство
не виносить рішення (за винятком розгляду спорів, стороною в яких є боржник).
Усі питання у справі про банкрутство вирішуються ухвалами, а про визнання
боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури суд виносить постанову.
Ø Процедура банкрутства є унікальним процесом, що
включає в себе низку процедур і послідовних та сукупних процесуальних і
позапроцесуальних дій учасників провадження, метою якого є задоволення вимог
кредиторів у разі неплатоспроможності боржника.
Ø Такий процес супроводжується прийняттям судом значної
кількості судових актів (процесуальних документів), які за своїм характером
стосуються суто
процедурних питань банкрутства (наприклад, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про звільнення (усунення, припинення) арбітражного керуючого, про введення
процедури санації та затвердження плану санації тощо), і судових актів, коли суд здійснює процесуальні дії та
вирішує інші процесуальні питання, розглядає клопотання, заяви, скарги тощо за правилами та на підставі ГПК
України (наприклад, ухвали про призначення судового засідання, відкладення
розгляду справи, витребування необхідних документів від сторін та учасників
провадження, ухвали за результатом розгляду заяви про відвід (самовідвід) судді
тощо).
Ø Ухвали, які суд виносить у процедурі банкрутства, за
ознакою спеціалізації процесу можна поділити на два типи: а) спеціальні - ухвали, які суд виносить виключно з питань, що вирішуються у справах про банкрутство згідно з нормами КУзПБ; б) універсальні - ухвали, які суд виносить з питань, що вирішуються як
у справах про банкрутство, так і у справах позовного та інших форм провадження.
Ø Тож при наданні оцінки наявності права на оскарження
судових рішень, прийнятих у справі про банкрутство, та визначенні порядку
оскарження їх слід розмежовувати, зважаючи на характер прийнятих рішень.
Ø У цьому аспекті слід зауважити, що порядок оскарження
судових рішень відповідно до Закону про банкрутство стосується судових рішень, які безпосередньо відносяться до процедур
банкрутства. Судові рішення, якими вирішуються
процедурні питання, пов`язані з рухом справи в господарському суді, клопотання
та заяви осіб, які беруть участь у справі, оскаржуються в порядку,
встановленому положеннями саме ГПК України (аналогічний висновок викладений у постанові
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2019 у
справі № Б3/081-12/24).
Ø У КУзПБ (Законі про банкрутство до 21.10.2019)
відсутні положення, які регулюють особливості прийняття судових рішень у
процедурі банкрутства за результатом вирішення питань, пов`язаних з рухом
справи, клопотань та заяв осіб, які беруть участь у справі.
Ø Водночас такі положення містяться у чинному ГПК України,
частиною другою статті 232 якого визначено, що процедурні питання, пов`язані з
рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть
участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви,
зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а
також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом
постановлення ухвал.
Ø Як уже зазначалося у справі, що розглядається об`єктом
апеляційного оскарження була ухвала суду першої інстанції, якою вирішено
процедурне питання.
Ø Отже, зважаючи на викладене, оскарження цієї ухвали суду має
здійснюватися за правилами та в порядку, що встановлені ГПК України. Такий
порядок визначено главою 1 розділу ІV цього Кодексу, зокрема, статтею 255
"Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції".
Ø Натомість ухвала суду першої інстанції, якою вирішено
процесуальні (процедурні) питання, пов`язані з рухом справи не охоплюється
наведеним у статті 255 ГПК України переліком ухвал, які можуть бути оскаржені
окремо від рішення суду.
Ø Не містять вказівки щодо права оскарження ухвали, якою
вирішено процесуальні (процедурні) питання, пов`язані з рухом справи, окремо
від рішення суду і інші положення ГПК України та КУзПБ (Закону про банкрутство
до 21.10.2019), в тому числі норми статей 169 "Заяви, клопотання і
заперечення", 207 "Розгляд заяв та клопотань", 232 "Види
судових рішень" ГПК України.
Ø Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на
апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від
остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя,
забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку та запобігання
зловживанням процесуальними правами і вони не зменшують для сторін можливості
доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цього доступу таким
чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони
не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого
господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення
судового рішення у справі, яке може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Ø Таким чином, системний аналіз зазначених вище норм
права дає підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції, якою вирішено
процесуальні (процедурні) питання, пов`язані з рухом справи не може бути
оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Заперечення щодо такої ухвали відповідно
до приписів частини третьої статті 255 ГПК України мають розглядатися судом при
оскарженні судового рішення, яке підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Ø Близькі за змістом висновки щодо віднесення ухвал суду
першої інстанції, якими вирішено процесуальні (процедурні) питання, пов`язані з
рухом справи до переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення
суду сформовано у постановах
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у
справі № Б3/081-12/24, від 11.12.2019 у справі № 10/52-05.
Ø Пунктом 4 ч. 5 ст. 260 ГПК України передбачено, що
апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної
інстанції, якщо апеляційну скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню
окремо від рішення суду.
Ø У такому випадку правильним рішенням суду апеляційної
інстанції у разі оскарження ухвали місцевого господарського суду, яка не
підлягає оскарженню окремо від рішення суду, є вчинення дій, передбачених п. 4 ч.
5 ст. 260 ГПК України.
Ø Проте, постановляючи ухвалу про відкриття апеляційного
провадження за апеляційною скаргою суд апеляційної інстанції не врахував, що
ухвала суду першої інстанції від 17.02.2020 в частині зобов`язання ліквідатора
банкрута надати суду реєстр вимог кредиторів з зазначенням сум погашених вимог
(у разі вчинення такої дії) оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.
Ø Оскільки ГПК України не передбачено можливість
апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції від 17.02.2021 в наведеній
частині, відкрите за апеляційною скаргою апеляційне провадження з урахуванням
висновків наведених у пункті 54 цієї постанови підлягало закриттю.
Ø З урахуванням викладеного суд погоджується з
висновками апеляційного господарського суду щодо закриття апеляційного
провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 15/81 в наведеній частині вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар