ПОСТАНОВА ВС 24 лютого 2021 року, Справа № 909/1278/15, колегія суддів: Ткаченко Н. Г. - головуючий, Банасько О. О., Огороднік К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95343902
В рамках
генеральної угоди 2006 року "Укрексімбанк" та Боржник уклали
кредитний договір 2013 року, згідно якого кінцевий термін погашення кредиту -
01.04.2015, договір набирає чинності з дати його підписання і діє до
02.04.2015. Договір залишається чинним до дати повного виконання сторонами
зобов`язань за цим договором, у разі, якщо у встановлений термін зобов`язання
за цим договором не будуть виконані. Зобов`язання за генеральною угодою та
кредитним договором були забезпечені нерухомим майном боржника відповідно до
іпотечних договорів 2008-2009 років. Суд
першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд відмовили "Укрексімбанк"
у визнанні грошових вимог до боржника в частині нарахованих процентів за
користування кредитом починаючи з 02.04.2015 процентів. Суди виходили з того,
що сторони погодили термін повернення кредиту - 01.04.2015; а відтак у
кредитодавця було відсутнє право нараховувати позичальнику відсотки поза цим
строком. АТ "Укрексімбанк" вважаючи такі висновки судів помилковими з
огляду на те, що незважаючи, що термін остаточного погашення кредиту за
укладеним між сторонами кредитним договором хоч і встановлений 01.04.2015,
однак за умовами генеральної угоди банк має право нараховувати позичальнику
проценти до дня повного погашення кредиту, подав касаційну скаргу.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Згідно з ст. 1 КУзПБ грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах,
передбачених законодавством України.
Ø
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується
повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором
застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим
параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Ø
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до
дня повернення позики.
Ø
В ч. 1 ст. 1049 ЦК України визначено позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,
такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у
строк та в порядку, що встановлені договором.
Ø
За змістом положень ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника
повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення
чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення
частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.
1048 цього Кодексу.
Ø
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на
вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Ø
Враховуючи наведені вище правові норми, цивільне законодавство
передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами
та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого
часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не
сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Ø
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником
можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу
врегульовані ч. 1 ст. 1048
ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника
за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором
та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання
сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Ø
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли
боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також
урегульовані законодавством. У випадках,
коли боржник порушив умови
договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст.1050 ЦК застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.
625 цього Кодексу.
Ø
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за
прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання
грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу
суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також 3% річних від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного
невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Ø
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового
зобов`язання за ч. 2 ст. 625
ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Ø
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів
річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та
інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від
знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні
компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Ø
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та
неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625
цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню
річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Ø
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати
Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Ø
При цьому як вбачається із заяви АТ "Укрексімбанк" про
визнання грошових вимог до боржника та доданих до неї документів, кредитор
одночасно нарахував боржнику як три проценти річних в порядку ч. 2 ст.
625 ЦК України у зв`язку із порушенням строку повернення кредитних коштів за період з 02.04.2015 до 02.12.2015 на суму простроченої заборгованості за кредитом, так і проценти за користування кредитом в порядку ч. 1 ст.
1048 ЦК України за цей період.
Ø
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у п. 2.4. кредитного договору сторони погодили кінцевий термін погашення кредиту - 01.04.2015.
Ø
Отже, починаючи з 02.04.2015 у позичальника виник обов`язок із
повернення кредитних коштів, а кредитодавець з цього ж дня втратив право
нараховувати позичальнику в порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України проценти за користування кредитними коштами.
Ø
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків
про відмову у задоволенні заяви АТ "Укрексімбанк" про визнання
грошових вимог в частині нарахованих процентів за користування кредитом за
період з 02.04.2015 до 02.12.2015 в сумі 6, млн грн.
Ø
Колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги про
неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у
подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від
14.05.2019 у справі №910/22858/17 та від 10.10.2018 у справі №910/750/18,
оскільки апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові правомірно
врахував висновок щодо правової природи процентів за користування кредитними
коштами за кредитним договором, нарахованих банком після настання строку погашення
кредиту, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Немає коментарів:
Дописати коментар