Постанова ВС від 14 січня 2021 року, Справа № 905/1055/19, колегія суддів: Банасько О.О. – головуючий, Білоус В.В., Васьковський О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94417435
Короткі
висновки:
✅Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у
справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання
заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх
вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та
включенні їх до реєстру вимог кредиторів;
✅Предмет спору щодо розміру грошових вимог до боржника не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.
✅При розгляді спірних грошових вимог кредитора суд не вправі призначати
експертизу, предметом якої є дослідження документів на обґрунтування чи
спростування грошових вимог кредитора
✅За відсутності обґрунтованих і
документально підтверджених заперечень боржника та релевантних контррозрахунків
розміру грошових вимог кредитора, призначення судової експертизи для додаткової
перевірки обґрунтованості цих вимог призведе до затягування стадії
розпорядження майном та не відповідатиме меті конкурсної процедуру у справі про
банкрутство.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø Обґрунтовуючи передбачену пунктом 3
частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження (відсутність висновку Верховного
Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник посилається на частину першу статті
99 ГПК України та стверджує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу
на необхідність дослідження наданих кредитором доказів із застосуванням
спеціальних знань у сфері бухгалтерського обліку, проте докладної конкретизації
та обґрунтування зазначеної підстави не містить.
Ø
Вирішуючи питання щодо застосування у подібних правовідносинах
норм частини першої статті 99 ГПК України при розгляді грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, Верховний Суд враховує таке.
Ø
Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у
справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення
для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких
встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий
висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами,
викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням
учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки,
встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема
через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Ø
У статті першій Закону
України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Ø
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі
докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути
здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після
ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого
призначення.
Ø
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта
не можуть бути питання права (частина друга статті 98 ГПК України).
Ø
Зі змістом статей 73, 99
ГПК України висновок експерта складається за результатами проведення судової експертизи та є одним із видів доказів у справі; експертиза призначається судом за його власною ініціативою або за клопотанням учасника справи у випадку, коли суд вважає, що має дійсну потребу у
спеціальних знаннях для встановлення певних фактичних даних, що входять до
предмета доказування.
Ø
Частиною першою статті 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду
письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують,
протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття
провадження у справі про банкрутство.
Ø
Отже, законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування
обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових
вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне
документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений
законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для
кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності
необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом
про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України),
допустимості (стаття
77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Ø
Комплексне дослідження доказів на предмет
їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського
розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про
банкрутство. Воно не може бути замінене висновком експерта-економіста, який не
обмежений вимогами статей 76-79 ГПК України та межами дослідницької функції суду саме на цій стадії розгляду справи про банкрутство. Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд
подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип
диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи
відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка
надана кредитором-заявником грошових вимог.
Ø
Таким чином, за своєю правовою природою такий предмет спору щодо розміру грошових вимог до боржника не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.
Ø Особливістю провадження у справах про банкрутство є те, що
в межах цього провадження суди розглядають багато різних спорів, щодо яких
законодавцем визначено окремі процедури та особливості їх розгляду в межах
єдиної процедури банкрутства. Одним з різновидів таких спорів є розгляд
спірних вимог конкурсного кредитора, який оспорюється боржником або іншим
кредитором боржника. Відтак, при розгляді спірних вимог кредиторів суди
повинні керуватися спеціальними нормами законодавства про банкрутство, які
визначають обов`язки конкретного кредитора щодо доказування розміру
кредиторських вимог, визначають обсяг доказування, предмет доказування спірних
кредиторських вимог, право суду відмовити у визнанні спірних вимог внаслідок
неподання заявником документів, що їх підтверджують.
Ø З огляду на таке, вирішуючи питання щодо
призначення судово-бухгалтерської або судово-економічної експертизи спірних
грошових вимог кредитора у справі про банкрутство, як одного із способів
збирання доказів, судам належить враховувати особливості провадження з
розгляду вимог кредиторів у справах про банкрутство, якими визначається предмет
доказування, особа, на яку покладається обов`язок доказування, обсяг
доказування у справі про банкрутство при розгляді конкретного спору та
наявність дійсної потреби у збиранні доказів шляхом проведення певної судової
експертизи з огляду на спеціальні приписи законодавства щодо розгляду у справі
про банкрутство спірних вимог кредиторів.
Ø
До того ж, як неодноразово вказував Верховний Суд, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав
виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення
розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський
суд, який здійснює правосуддя у справах про банкрутство (висновок про
застосування норм права, котрий викладений у постанові Верховного Суду від
07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15 ).
Ø
Системний аналіз положень статей 73, 99 ГПК України та статті
45 КУзПБ дозволяє дійти висновку про те, що при розгляді спірних грошових вимог кредитора суд не вправі призначати експертизу, предметом якої є
дослідження документів на обґрунтування чи спростування грошових вимог
кредитора, оскільки такі повноваження щодо дослідження повноти та
належності документальних доказів, наданих конкурсним кредитором на обґрунтування
своїх кредиторських вимог, законодавцем покладено на суд, який розглядає спірні
вимоги кредитора у конкурсній процедурі. Суд не вправі перекладати свої
повноваження щодо дослідження документальних доказів обґрунтованості спірних
вимог на іншу особу (судового експерта) (аналогічний висновок викладено у
постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).
Ø
Тому помилковими є аргументи скаржника щодо необхідності
призначення судом з власної ініціативи судово-бухгалтерської експертизи з
огляду на заперечення боржником грошових вимог кредитора - УПФУ.
Ø
До того ж суд касаційної інстанції враховує, що під час апеляційного перегляду цієї справи
боржник обґрунтованого клопотання про призначення судово-бухгалтерської або
судово-економічної експертизи не заявляв та не надав власних контрозрахунків
заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій
або інших документально підтверджених заперечень на спростування розміру
грошових вимог УПФУ
Ø
Окрім зазначеного вище, суди при вирішенні питання щодо призначення судової експертизи у справі про
банкрутство повинні керуватися принципом процесуальної економії, на
застосуванні якого у справах про банкрутство наголосив Верховний Суд у
постанові від 19.02.2020 № 923/1945/15.
Ø
Принцип процесуальної економії господарського судочинства - загальне керівне
положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу
та/або сторони виконавчого провадження економно і ефективно використовують всі
встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного
розгляду справ з дотриманням строків.
Ø
Сутність принципу процесуальної економії полягає в тому, що б під час розгляду справи в господарському суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених
нормами процесуального права.
Ø
Елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства слід вважати вимогу оперативного розгляду справи та вимогу економного використання процесуальних засобів судом, учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.
Ø
Підтвердженням необхідності дотримання принципу процесуальної економії є зокрема практика ЄСПЛ, яка полягає у тому, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є
порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від
08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від
27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
Ø Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ
(рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Ø
Беручи до уваги доводи касаційної скарги щодо необхідності призначення судової експертизи для перевірки розрахунків розміру грошових вимог кредитора
та їх документального підтвердження, а також враховуючи висновки Верховного
Суду стосовно дослідження господарським судом повноти і належності
документальних доказів на обґрунтування кредиторських вимог конкурсного
кредитора, колегія
суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про
те, що оцінка наданих УПФУ розрахунків витрат на виплату та доставку пільгових
пенсій не потребує особливих спеціальних знань, а тому зацікавлена сторона може
надати свій контррозрахунок вищевказаних нарахувань, складаний бухгалтером,
економістом чи іншою особою, яка має відповідну освіту або надати висновок
експерта (спеціаліста), виконаний на замовлення зацікавленого учасника.
Ø
За відсутності обґрунтованих і
документально підтверджених заперечень боржника та релевантних контррозрахунків
розміру грошових вимог кредитора, призначення судової експертизи для додаткової
перевірки обґрунтованості цих вимог призведе до затягування стадії
розпорядження майном та не відповідатиме меті конкурсної процедуру у справі про
банкрутство.
Ø
З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє довід касаційної
скарги щодо того, що судам попередніх інстанцій належало призначити у справі судову
експертизу задля розгляду грошових вимог кредитова, та погоджується з висновком
апеляційного суду про обґрунтованість кредиторських вимог УПФУ до боржника.
Ø
Натомість твердження скаржника щодо обов`язкового призначення судово-бухгалтерської
експертизи грошових вимог кредитора у разі заперечення їх боржником є
помилковим з урахуванням наведених вище висновків щодо застосування положень
частини першої статті 99 ГПК України у справах про банкрутство, викладених у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15,
від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 19.02.2020 № 923/1945/15,
від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18 за якими повноваження щодо дослідження повноти та належності документальних доказів, наданих конкурсним кредитором на обґрунтування
своїх кредиторських вимог, законодавцем покладено саме на господарський суд,
який розглядає спірні вимоги кредитора у конкурсній процедурі.
Немає коментарів:
Дописати коментар