ПОСТАНОВА 12.05.2021, Справа № 910/8613/19, ВС у складі колегії суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96926799
На користь
позивача було прийнято рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості
і видано відповідний наказ. Боржник рішення суду не виконав і Позивач в порядку статті
336 ГПК України звернувся до г/с із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником. На підтвердження заборгованості третьої особи перед
боржником було надано роздруківку судового
рішення із ЄДРСР. Боржник до подав до г/с
клопотання про передачу справи за підсудністю до г/с для розгляду в межах
справи №44/258-б про банкрутство боржника. Ухвалою місцевого г/с, яка залишена
без змін апеляційним г/с у задоволенні заяви було відмовлено, що мотивовано не доведенням
заявником факту наявності заборгованості; відмовляючи у задоволенні клопотання про передачу заяви для розгляду за підсудністю в межах справи про банкрутство, суди виходили з тих підстав, що справу з вимогами до боржника вирішено не в рамках справи про банкрутство, і розгляд справи по суті завершено. Розгляд заяви про звернення стягнення на кошти особи, яка має заборгованість перед боржником відбувається в процедурі судового контролю за виконанням судових рішень, а КУзПБ стосується передачі в межах справи про банкрутство не завершених провадженням спорів з вимогами до боржника, який знаходиться в процедурі банкрутства. Верховний Суд залишив судові рішення нижчих
судів без змін, вказавши, що скасування судових рішень з підстав недотримання концентрації розгляду справ з боржником в межах справи про
банкрутство, призведе до порушення принципу res judicate.
Короткі
висновки:
Ø
Сам по собі факт наявності судового рішення про стягнення
заборгованості без доказів не виконання такого рішення не свідчить про факт
наявності заборгованості. Основною
умовою такого стягнення є те, що така заборгованість існує.
Ø
Скасування судових
рішень з підстав недотримання
концентрації розгляду справ з боржником в межах справи про банкрутство,
призведе до порушення принципу res judicate, відхід від якого можливий лише
тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.
ПОЗИЦІЯ
ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим
особам, визначено статтею 336 ГПК України.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 336 ГПК України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи
приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі,
яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою
або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Ø
Згідно з положеннями ст. 53 Закону України
"Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що
перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику (частина
1). Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець
проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в
установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника,
перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому
порядку (частина 2). Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб,
вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих (частина 3). На
належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на
рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається
виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом
(частина 4).
Ø
Системний аналіз приписів ст.53, 56 Закону України "При
виконавче провадження" та ст.336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля
неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення
виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
Ø При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не
є імперативними, судова дискреція, в даному випадку, передбачає повноваження
суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з
яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових
питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з
урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.
Ø
З огляду на положення вказаних норм, під час розгляду заяви про
звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам відповідно до статті
336 ГПК України, предметом дослідження суду, у даному
випадку, має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними
доказами, які відповідають вимогам ст. 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду, або факт
беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи
виконавець просить звернути стягнення;
Ø
Послідовна та стала правова позиція щодо предмета дослідження у
даній категорії справ щодо застосування положень статті 336 ГПК України висловлена у
постанові об`єднаної палати КГС у складі ВС від 17.04.2020 у справі №
910/5300/17, постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17,
від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18,
від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.
Ø
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач в
якості підстави для звернення з заявою про стягнення на грошові кошти, які
належать особі, яка має заборгованість перед боржником, зазначає про наявність заборгованість третьої особи перед боржником з посиланням на судові рішення у справі №910/6273/19, які отримані
з ЄДРСР.
Ø
Проте, дослідженням обставин справи судами попередніх інстанцій
встановлено, що заявником не доведено сам факт наявності заборгованості третьої
особи перед боржником, оскільки сам по собі факт наявності судового рішення про
стягнення заборгованості без доказів не виконання такого рішення не свідчить
про факт наявності заборгованості.
Ø
Основною умовою такого стягнення є те, що така заборгованість
існує, оскільки, у даному конкретному випадку, виконання судових рішень про
стягнення коштів зі Служби автомобільних доріг України, яка є одержувачем
бюджетних коштів, передбачених бюджетними програмами, здійснюється в
безспірному порядку ДКСУ відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення
коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого ПКМУ від 03.08.2011 № 845.
Ø
Отже, встановивши, що аргументи заявника щодо наявності
заборгованості перед боржником (ДП "Київське обласне дорожнє
управління") в особи, на грошові кошти якої заявник просить звернути
стягнення (Служби автомобільних доріг України), не підтверджені належними та
допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77
ГПК України, суд першої інстанції, з яким погодився
апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для
задоволення заяви про звернення стягнення на грошові кошти в розмірі 203 479,
08 грн, що належать Службі автомобільних доріг у Київській області.
Ø
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх
інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2018 у справі №925/1048/17, від 10.07.2019 у справі № 912/2199/17,
від 06.02.2020 у справі № 913/381/18 та у постановах Верховного Суду України від 28.01.2012 у
справі № 24/612-б-43/234, від 04.12.2012 у справі № 10/42б, спростовуються
наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій у даній справі стосовно
застосування положень статті 336 ГПК України, прийнятих за результатами дослідження обставин справи
щодо факту заборгованості особи, якій належать кошти, на які заявник просить
звернути стягнення, що відповідає правовим висновкам у наведених скаржником постановах.
Ø
Таким чином, аргументи скаржника про порушення норм процесуального
права в контексті неповноти оцінки доказів не відповідають встановленим
обставинам справи та не приймаються до уваги Верховним Судом, оскільки
зводяться до необхідності іншої оцінки судом касаційної інстанції доказів, ніж
та, що була зроблена судами попередніх інстанцій та встановлення інших обставин справи, що відповідно до статті
300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Ø
Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального права, а саме (абз. 6 і 24 статті 1, статті 12 та частини 6 статті 17
Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" (у редакції закону чинній до 19.01.2013)…, колегією суддів відхиляються, оскільки не
спростовують висновків судів попередніх інстанцій, прийнятих з урахуванням встановлених фактичних обставин щодо недоведеності наявності заборгованості Служби автомобільних доріг у Київській області, якій належать
кошти на які заявник просить звернути стягнення, перед ДП "Київське
обласне дорожнє управління" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги
України".
Ø
Верховний Суд при прийнятті даної постанови керується й принципом
res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у
справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко
проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії",
від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у
справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип визначено як
елемент принципу юридичної визначеності (res judicate), що вимагає поваги до
остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та
обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією
метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а
повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають
використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть
бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання
іншого судового рішення.
Ø
Враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, які згідно зі статті
17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ, практику ЄСПЛ як джерело права, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанції до
спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права,
Верховний Суд дійшов висновку, до оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, оскільки їх скасування з підстав недотримання концентрації розгляду справ з боржником в межах справи про
банкрутство, призведе до порушення принципу res judicate, відхід від якого
можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні
обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не
обґрунтовано.
Ø
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.
Немає коментарів:
Дописати коментар