ПОСТАНОВА ВС 23.02.2021, Справа № 16/64-ПД-10, колегія суддів: Банасько О. О. - головуючий, Васьковський О. В., Пєсков В. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95066775
У 2010 році між
сторонами було укладено договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості в процедурі
санації, за умовами якого продавець (відповідач) зобов`язався передати у
власність покупця (позивач) нерухоме майно, що належить продавцеві на праві
власності на підставі свідоцтва про право власності
Підставою для
домовленості сторін та укладення договору купівлі-продажу стали правовідносини,
що склалися між покупцем і продавцем у процедурі санації у справі про
банкрутство Боржника з приводу виконання зобов`язань взятих покупцем - інвестором і продавцем - боржником за планом санації і змінами до нього затвердженого господарським судом, з приводу
інвестування коштів у відновлення платоспроможності боржника і набуття інвестором права власності на нерухоме майно боржника. Посилаючись на те, що сторони домовились щодо
усіх істотних умов договору та відбулося часткове виконання договору, але
відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, позивач на підставі ч.
2 ст. 220, статей 328, 392 ЦК України просив задовольнити позов, а саме:
визнати дійсним договір купівлі-продажу та визнати право власності на нерухоме
майно за покупцем (інвестором). Рішенням місцевого господарського позов
задоволено; рішення мотивовано встановленими по справі обставинами та приписами ст.
220 ЦК України, на підставі яких суд дійшов висновку,
що позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом про визнання договору
дійсним, оскільки відповідач ухилився від його посвідчення нотаріально в
зв`язку з чим суд вважав позовні вимоги доведеними і задовольнив їх в повному
обсязі. Ухвалою апеляційного господарського суду апеляційне провадження за
апеляційною скаргою закрито на
підставі п. 3 ч. 1 ст. 264
ГПК України з посиланням на те, що рішеннями у цій
справі не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки
скаржників.
Висновки щодо
застосування норми права
Ø
Умовою оскарження судового рішення не залученою до участі у справі
особою є те, що судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та
обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про
право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття
рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження
про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Ø
Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або)
обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній
частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або)
обов`язки такої особи
Ø
Особа, яка не брала участі у справі (не залучена до участі у
справі) та вважає що її права були порушені судовим рішенням, звертаючись в
порядку ст. 254 ГПК України з апеляційною скаргою в порядку на дане рішення повинна довести, що рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити в якій частині оскаржуваного ним судового
рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права,
інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Ø
Відтак, гарантоване ст. 55 Конституції
України права на судовий захист, в тому числі й звернення з апеляційною скаргою на судове рішення, не є безумовною підставою для
здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, тоді
як підставою для такого захисту необхідно щоб
порушення, про яке стверджує скаржник, було реальним, стосувалося індивідуально
виражених прав або інтересів.
Ø
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною
скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права,
інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний
господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.
3 ч.1 ст. 264
ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового
зв`язку між скаржником і сторонами у справі.
Розглянувши
справу ВС зазначив наступне:
Ø
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Ø
Відповідно до статті 129 Конституції
України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених
законом випадках - на касаційне оскарження
судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з
дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників
перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.
Ø
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у ст.
14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи
мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ø
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження
судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових
рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених
прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 п. п. 3.1 п.
3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
Ø
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом
заборони на таке оскарження, про що роз`яснено Конституційним Судом України у
рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.
Ø
Конституційні гарантії захисту прав та інтересів в апеляційній
інстанції унормовано в главі 1 розділу І, главі 1 розділу ІV ГПК України,
де врегульовано порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у
господарському судочинстві.
Ø
Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд
вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний
перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження
судового рішення.
Ø
Згідно з ч. 1 ст. 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про
їхні права,
інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення
суду першої інстанції.
Ø
Отже, наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну
скаргу на рішення, ухвалене за результатами розгляду спору про право у
правовідносинах, учасником яких є скаржник, або викладено судження про права,
інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи
на предмет і підстави позову.
Ø
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою у порядку ст.
254 ГПК України, повинна
довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та
(або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не
ймовірним.
Ø
Аналіз наведених норм свідчить, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Ø
Слід ураховувати, що на відміну від оскарження судового рішення
учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність
у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням
через обґрунтування наявності
таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок,
причому такий зв`язок
має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом з тим
судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо
стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути
розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на
момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої
інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи
про її інтереси у відповідних правовідносинах.
Ø
Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або)
обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній
частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у
резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або)
обов`язки такої особи (аналогічні висновки щодо застосування норм права
викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
від 12.11.2018 у справі № 910/2611/18, від 09.04.2019 у справі № 916/1717/17,
від 03.07.2019 у справі № 910/15668/18).
Ø
У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб,
не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із
сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і
основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при
визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок
між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (аналогічні висновки
щодо застосування норм права викладені у постановах Касаційного господарського
суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 904/7274/17, 09.04.2019
у справі № 904/8201/16, від 09.07.2019 у справі № 01/1494(14-01/1494) ).
Ø
У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд
вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи,
яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (ч. 2 ст. 50 ГПК України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі п.
4 ч. 3 ст. 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку
є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо
господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки
осіб, які не були залучені до участі у справі.
Ø
Водночас п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне
провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною
скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права,
інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Ø
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при
розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді
справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом
вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції
перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності ст. 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної
скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті
апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за
апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси
та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.
Ø
Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що
права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не
порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом
першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не
позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст.
264 ГПК України (правовий висновок щодо
застосування норм права викладений у постанові
Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського
суду від 14.08.2019 у справі № 62/112).
Ø
Суд наголошує, що у світлі
наведених вище норм особа, яка не брала участі у справі (не залучена до участі
у справі) та вважає що її права були порушені судовим рішенням, звертаючись в
порядку ст. 254 ГПК України з апеляційною скаргою в порядку на дане рішення повинна
довести, що рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий
зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає,
що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити в якій частині
оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо
вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Ø
Втім скаржником зазначеного не доведено та іншого зі встановлених
обставин справи не слідує.
Ø
Таким чином, встановивши, що скаржник не є учасником справи, а
також те, що в оскаржуваному судовому рішенні не вирішувалося питання про
права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов
правомірного висновку щодо закриття апеляційного провадження відповідно до п. 3
ч.1 ст. 264
ГПК України, оскільки у такому випадку не існує
правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі № 16/64-ПД-10.
Ø
Крім того у світлі наведеного, суд зазначає, що наявність
гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист, в тому числі й звернення з
апеляційною скаргою на судове рішення, не є безумовною підставою для здійснення
судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації, тоді як
підставою для такого захисту необхідно щоб порушення, про яке стверджує
скаржник, було реальним, стосувалося індивідуально виражених прав або інтересів
чого в даному випадку не встановлено.
Немає коментарів:
Дописати коментар