ПОСТАНОВА 07 жовтня 2021 року, Справа
№ 904/4928/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
господарського суду: головуючого - Пєскова В.Г., суддів: Банаська О.О., Погребняка
В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214088
У справі про банкрутство, провадження у
якій було відкрито 11.05.2017,
а 06.06.2019 Боржника (КП "Марганецьтепломережа") визнано банкрутом, Судами
розглядалися вимоги заяви ліквідатора, яка подана 03.08.2020, про покладення на
власника банкрута субсидіарної відповідальності та стягнення солідарно з
міської ради та Виконавчого комітету міської ради на користь Боржника 125,6млн
грн. У заяві ліквідатор зазначав, що внаслідок виконання рішень міської ради
від 31.03.2016 та від 30.06.2016 повністю припинена статутна господарська
діяльність Боржника, а на виконання рішення міської ради від 29.09.2016 Боржник
передав іншому комунальному підприємству (КП) на баланс майно згідно додатку,
на підтвердження чого ліквідатор надав відповідні акти про передачу майна; також
майно котельні ДНЗ № 10 були вилучені за рішенням міської ради з балансу
боржника та реалізовані, а кошти, отримані від реалізації, зараховані до
міського бюджету. Ліквідатор
стверджував, що міська рада, як власник боржника, з початку 2016 року вбачала
кризовий стан неплатоспроможності боржника, однак не вживала належних,
передбачених законодавством, заходів для запобігання його банкрутству. Місцевий г/с ухвалою від 07.04.2021
заяву ліквідатора задовольнив частково, поклав субсидіарну відповідальність
частково у сумі 1,3млн грн, які ухвалив стягнути на користь Боржника солідарно
з міської ради та виконавчого комітету міської ради; частково задовольняючи
заяву ліквідатора місцевий г/с виходив з того, що матеріалами справи
підтверджується вилучення у боржника на підставі рішень міської ради майна (без
відповідної компенсації боржнику за це майно) на загальну суму 1,3 млн грн, а між
діями органу місцевого самоврядування та недостатністю майна банкрута для
задоволення вимог кредиторів на вищеозначену суму 1,3 млн грн існує прямий
причинно-наслідковий зв`язок, встановлення якого необхідно при розгляді питань
про покладення субсидіарної відповідальності. Апеляційний г/с постановою від
15.07.2021 ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора
відмовив; відмова мотивована тим, що прийняття рішень про припинення діяльності
боржника та часткове вилучення активів було не причиною неплатоспроможності, а
її наслідком; неплатоспроможність боржника виникла ще у 2014 році, задовго до
прийняття міською радою вищенаведених рішень, прийняття яких фактично і було
обумовлено неможливістю господарської діяльності в умовах існуючих тарифів та
стійкої неплатоспроможності боржника. Верховний суд скасував постанову
суду апеляційної інстанції та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції, яке
відповідає закону. Доводи скаржника про необхідність покладання на відповідачів
субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Боржника в повному обсязі,
тобто в розмірі 125,6 млн грн ВС відхилив,
оскільки, як було встановлено
судами, дії міської ради були лише однією з умов для визнання боржника
банкрутом, а іншою "вагомою" причиною виникнення неплатоспроможності
боржника стало затвердження тарифів, які були значно нижчими, ніж
собівартість продукції у вигляді 1 Гкал тепла, що і призвело до нарощування
заборгованості банкрута перед кредиторами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
19. Положеннями ст.143 Конституції України і ст.327
ЦК України унормовано, що територіальні громади
села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого
самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
20.Згідно з ч.5 ст.16 Закону
України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта
комунальної власності здійснюють відповідні ради.
21.Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють
безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого
самоврядування.
22.Відповідно до ст.60
Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в
інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності
щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної
власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати
об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування
юридичним та фізичним особам тощо.
23.Особливості господарської діяльності, правовий режим майна
комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним
врегульовані положеннями ГК України.
24.Частинами 1-4 ст.78 ГК
України передбачено, що комунальне унітарне
підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в
розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і
входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить
комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної
територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом
та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства
перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на
праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві
оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний
капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери
управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального
унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.
25.Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з розділом ІІІ Статуту КП "Марганецьтепломережа" підприємство є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з чинним законодавством України. Розділом 4 Статуту передбачено, що майно підприємства є спільною власністю територіальної громади м. Марганця і закріплюється за підприємством на праві господарського відання. Відчуження засобів виробництва та іншого майна підприємства здійснюється за погодженням з власником у порядку, встановленому чинним законодавством України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти надходять у повне господарське відання підприємства і спрямовуються виключно на інвестування виробничої діяльності підприємства.
26.Згідно з ст.136 ГК
України право господарського відання є речовим
правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається
майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням
правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у
випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна,
закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва,
здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна
безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в
оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права
господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту
права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність
на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав
також від власника.
27.Відповідно до ч.10 ст.78
ГК України особливості господарської діяльності
комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог,
встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних
підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.
28.Частиною 7 ст. 77 ГК України встановлено, що казенне підприємство відповідає за
своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі
недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління
якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями казенного підприємства.
29. Особливості розпорядження майном у справі
про банкрутство врегульовані положеннями КУзПБ.
30.Так, відповідно до ч.1 ст.62
КУзПБ усі види майнових активів (майно та
майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського
відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
31.Згідно з ч.1 ст.63 КУзПБ після проведення інвентаризації та отримання згоди на
продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна на аукціоні.
34. … У той же час, ст.215
ГК України унормовано, що у випадках,
передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники
(учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність
за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство,
приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Умисним
банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва,
викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта
підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави,
суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
35.Так, відповідно до положень ч.2 ст. 61 КУзПБ (у редакції, чинній на момент
звернення ліквідатора із заявою про покладення субсидіарної відповідальності),
ліквідатору надано право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до
законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у
зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог
визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною
масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників,
акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають
право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином
визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної
особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена
субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються
до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення
вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
36.Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю
правовою природою є відповідальністю за зловживання суб`єктивними цивільними
правами, які завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом
відповідальності, оскільки законодавство не пов`язує можливості покладення на
третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч.2 ст.61 КУзПБ з наявністю
вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях
(бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі
спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення. Така ж
правова позиція (стосовно регулювання правовідносин за ч.5 ст.41 Закону
про банкрутство, зміст якої є аналогічним
положенням ч.2 ст.61 КУзПБ) викладена
в постановах ВС від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018
у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у
справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 01.06.2021 у
справі № 904/4855/17.
37.Визначене ч.2 ст.61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого
засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають
право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином
визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності
поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника,
має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення судами складу такого
правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної
сторони).
38.Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному
випадку - права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про
банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок
відсутності майна у боржника.
39.Об`єктивну сторону такого
правопорушення складають
дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели
до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На
відміну від КК України та КУпАП, у
положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного
порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства; ч.2 ст.61
КУзПБ має власну диспозицію (зміст)
правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників чи інших
осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати
обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати
його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або
інших осіб у разі недостатності майна боржника…". Однак, законодавцем не
конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону
такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають
бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають
встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають
прийматися до уваги також положення ч.1 ст.215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство
(стаття 1, ст.34 КУзПБ), з огляду на які такими діями можуть бути:
1) вчинення суб`єктами
відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності
активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської
заборгованості боржника без наміру її погашення;
2) прийняття суб`єктами відповідальності
рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала
неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;
3) прийняття суб`єктами відповідальності
рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо
захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших
юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.
40. Подібних правових висновків дійшов ВС у
постановах від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі №
923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 10.03.2020 у справі
№ 902/318/16, від 01.06.2021 у справі № 904/4855/17.
41. Враховуючи обставини щодо:
- створення Боржника для здійснення
комерційної господарської діяльності із закріпленням за ним на праві
господарського відання майна комунальної власності;
- вилучення у боржника майна за рішенням
міської ради від 29.09.2016 № 522-15/VII та передання майна від боржника до іншої
юридичної особи, не вирішивши питання про правонаступництво особи, яка отримала
майнові активи боржника;
- відсутності активів у банкрута, за
рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів;
- прийняття протягом 2017-2018 років
міською радою рішень про передачу об`єктів, які раніше належали боржнику та
були передані КП , на приватизацію (рішення від 21.12.2017 № 1041-22/VII, від
29.11.2018 № 1344-44/VII, від 20.12.2018 № 1411-45/VII), при цьому
отримані кошти не направлялись на погашення кредиторської заборгованості
боржника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність
зазначених обставин, дій та бездіяльності міської ради, попри її обов`язок як
власника та засновника боржника та як органу управління майном боржника
передбачити можливість настання негативних для боржника наслідків вилучення у
нього майна та вчинити передбачені КУзПБ заходи щодо запобігання банкрутству боржника (ст.4
Кодексу), перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами
неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати
прибуток, що в подальшому створили одну з умов та підстави для
визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у
межах справи про банкрутство за рахунок майна боржника.
42.Судова колегія критично ставиться до доводів суду апеляційної
інстанції, що прийняття міською радою рішень було не причиною
неплатоспроможності боржника, а її наслідком, так як з 2014 року
фінансово-господарський стан Боржника мав стійку тенденцію до погіршення, тобто
неплатоспроможність боржника виникла ще у 2014 році, задовго до прийняття
вищенаведених рішень щодо припинення діяльності боржника та часткове вилучення
його активів, прийняття яких фактично і було обумовлено неможливістю
господарської діяльності в умовах існуючих тарифів та стійкої
неплатоспроможності боржника.
Так, як вказано вище, колегія суддів
вважає, що подібні дії міської ради є однією з умов для визнання
боржника банкрутом та неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах
справи про банкрутство за рахунок майна боржника.
43.Вірними є висновки суду першої інстанції і стосовно того, що
надання засновником фінансової допомоги боржнику не доводить відсутність його
вини у безоплатному вилученні майна за наявності непогашеної кредиторської
заборгованості у боржника.
44.У протилежному випадку мало б місце порушення прав кредиторів та
положень Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод у розрізі
легітимних прав кредиторів у справі про банкрутство на повне або часткове
погашення їх грошових вимог.
45.При цьому Суд звертається до практики ЄСПЛ (далі - ЄСПЛ),
відповідно до висновків якого, зокрема, щодо субсидіарної відповідальності
муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями
муніципального підприємства: пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Єршова проти
РФ", враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний
ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень
останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства,
підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською
незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу
підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно
держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність
підприємства.
46.Водночас, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про
необхідність покладання на відповідачів субсидіарної відповідальності за
зобов`язаннями Боржника в повному обсязі, тобто в розмірі 125,6 млн грн,
оскільки, як було встановлено судами, дії міської ради були лише однією
з умов для визнання боржника банкрутом, а іншою "вагомою" причиною
виникнення неплатоспроможності боржника стало затвердження тарифів, які
були значно нижчими, ніж собівартість продукції у вигляді 1 Гкал тепла, що і
призвело до нарощування заборгованості банкрута перед кредиторами.
47.Твердження скаржника про необхідність врахування судами правової
позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі
№ 915/1624/16, стосовно розміру субсидіарної відповідальності,
є необґрунтованим.
48.Із приводу подібності правовідносин судова колегія звертається до
правових висновків, викладених у судових рішеннях ВП ВС та об`єднаної палати КГС
ВС.
49.Так, об`єднана палата КГС ВС в ухвалі від 27.03.2020 у справі №
910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі
визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст
правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
50.При цьому ВП ВС виходить з того, що подібність правовідносин
означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета
правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу,
місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При
цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається
обставинами кожної конкретної справи (п.32 постанови від 27.03.2018 №
910/17999/16; п.38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, п.40 постанови від
25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в
постановах ВС України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у
справі № 923/682/16.
51.Слід зауважити, що під судовими рішеннями в подібних
правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними,
аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і
встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове
матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови ВП
ВС від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови ВП ВС від
19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови ВП ВС від 16.05.2018 у
справі № 910/5394/15-г; постанова ВП ВС від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11;
постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
52.Відтак, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на
неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у
постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, стосовно
розміру субсидіарної відповідальності, оскільки встановлені судами фактичні
обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, що виключає подібність
спірних правовідносин у вказаних справах.
Немає коментарів:
Дописати коментар