ПОСТАНОВА 12 жовтня 2021 року, Справа № 5015/118/11, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. (головуючий), Банаська О.О., Васьковського О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101027357
У справі про банкрутство Боржника,
провадження у якій порушене 17.05.2010, а 15.07.2011 Боржника визнано банкрутом
та відкрито ліквідаційну процедуру, 14.12.2016 до участі у справі було залучено
уповноважену особу засновників Боржника – Товариство, яке 26.11.2019 подало
позовну заяву до відповідача (кредитора у справі-ФОП) про визнання недійсним
договорів відступлення прав вимог, у яких банкрут виступає боржником за
основними зобов`язаннями, посилаючись на те, що ФОП не є фінансовою установою і
тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за
кредитним договором, а оспорені договори є договорами факторингу. У позовній
заяві вказано, що оспорювані правочини направлені на перехід до ФОП вимог
загальною вартістю 937 тис. грн. за ціною 25,1 тис. грн. Місцевий г/с ухвалою від 05.08.2020 заяву
задовольнив, договори відступлення прав вимоги від 15.11.2017 визнав
недійсними. Апеляційний г/с постановою від 14.12.2020 апеляційну скаргу
ФОП задовольнив частково, ухвалу місцевого г/с скасував, провадження за заявою
закрив; за висновком апеляційного г/с така заява має розглядатися поза межами
справи про банкрутство боржника, тобто в окремому позовному провадженні; апеляційний
г/с послався на правову позицію ВС у справі № 910/22604/15 (постанова від
13.10.2020), а також вказав, що місцевий г/с , ухваливши судове рішення у
справі за позовом про визнання недійсним договорів відступлення прав вимог, у
яких банкрут виступає боржником за зобов`язаннями, тобто, не є стороною спору,
порушив вимоги ст. 7 КУзПБ, незалежно від результату розгляду спору. Верховний Суд
з висновком апеляційного г/с не погодився, постанову апеляційного г/с скасував та направив справу у скасованій частині на
новий апеляційний розгляд.
Короткі висновки:
63.4. Засновники (учасники, акціонери) боржника як
власники корпоративних прав (частки у статутному капіталі (майні), акцій, права
на вклад до статутного капіталу) з моменту відкриття провадження у справі
про банкрутство за загальним правилом не беруть у ній безпосередньої
участі, проте не втрачають корпоративних прав та інтересів у цій справі, в
тому рахунку через субсидіарну відповідальність, а також, зокрема
стосовно відновлення платоспроможності боржника або отримання майна,
що залишилося після задоволення вимог кредиторів та ліквідації банкрута.
63.8. Попри певні обмеження корпоративних прав
(відповідно до ч.5, 8 ст. 22, ч.4 ст. 28, ч.1 ст. 38
Закону про банкрутство та ч.5, 7 ст. 44, ч.4 ст. 50, ч.1 ст. 60
КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів)
боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси
стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у
зв`язку з банкрутством боржника.
66. Закриття провадження за позовом … до відповідача кредитора у справі - ФОП про визнання недійсним договорів відступлення прав вимог, у яких банкрут виступає боржником за основними зобов`язаннями, ... може створити невиправдані перешкоди та обмеження у доступі до правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
57. У відповідності до ст.
269 ГПК України суд апеляційної інстанції
переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє
законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та
вимог апеляційної скарги.
58. Процесуальні повноваження суду апеляційної інстанції
визначені статтею 275 ГПК України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції за
результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове
рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у
справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю
або частково.
59. Відповідно до частини 1 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої
інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або
частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям
провадження у справі у відповідній частині з підстав,
передбачених ст.226 та 231 цього Кодексу.
60. За приписами ст.
231 ГПК України г/с закриває провадження у
справі, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в порядку
господарського судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) суд встановить обставини, які є
підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 2, 4, 5
ч.1 ст. 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.2 ст. 175 цього
Кодексу;
4) позивач відмовився від позову і відмову
прийнято судом;
5) після відкриття провадження у справі
між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного
комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що
така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
6) настала смерть фізичної особи або
оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у
справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона
затверджена судом.
61. Порушення правил юрисдикції господарських судів,
визначних статтями 20-23 цього
Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування
рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (частина 2 ст. 278
ГПК України).
Господарський процесуальний кодекс України визначає предметну та суб`єктну юрисдикцію
господарських судів (ст. 20-23 ГПК України),
інстанційну юрисдикцію (ст. 24 -26 ГПК України)
та територіальну юрисдикцію (підсудність) (ст. 27 -31 ГПК України).
62. У цій справі суд апеляційної інстанції:
- не встановив порушень правил предметної
та/або суб`єктної юрисдикції господарських судів (див. висновок вище);
- не навів підстав, передбачених ст.231 ГПК України, що б
мало наслідком скасування судового рішення із закриттям провадження, не вказав
у відповідності до якого пункту ч.1 цієї
статті, якою передбачені підстави для закриття провадження у справі,
провадження у справі підлягає закриттю, хоча це має важливе значення для
подальшої реалізації заявником свого права на судовий захист (зокрема у разі
закриття провадження на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України має бути застосовано сукупно ч.2 ст. 231 та ч.4 ст. 278 ГПК України);
- як наслідок, обмежившись констатацією
порушення судом першої інстанції вимог ст.
7 КУзПБ, не розглянув апеляційну скаргу по суті, не
здійснив перегляд справи і не перевірив законність та обґрунтованість ухвали
суду першої інстанції.
63. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає
необхідним зауважити на тому, що апеляційний г/с приймаючи до уваги правові
позиції ВС у справі № 910/22904/15 (постанова від 13.10.20), не звернув уваги
на суб`єктний склад учасників у цій справі, зокрема щодо позивача.
63.1. За приписами ст. 41 ГПК України у
справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. При
розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших
осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу наказу
на примусове виконання рішення третейського суду учасниками справи є учасники
третейського розгляду, а також особи, які не брали участі у третейському
розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та (або)
обов`язки.
63.2. У справах про банкрутство склад учасників справи
визначається Законом про банкрутство (ч.5 ст. 41 ГПК України).
63.3. З 21.10.2019 введено в дію КУзПБ, у пункті 4
Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію
цього Кодексу подальший розгляд
справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень.
Проте із втратою чинності Законом про банкрутство відповідних
змін до ГПК України стосовно
спеціального законодавчого акта з питань банкрутства внесено не було.
Отже, як вже зазначав Верховний Суд,
зокрема у постанові від 16.07.2020 № 910/4475/19, при застосуванні судом
норм ГПК України, які містять посилання на Закон про
банкрутство, що втратив чинність, з урахуванням ч.3 ст.
3 ГПК України та п. 3 Рішення КСУ
від 03.10.1997 № 4-зп, за відповідним посиланням з
21.10.2019 застосовуються саме норми КУзПБ.
63.4. Засновники (учасники, акціонери) боржника як
власники корпоративних прав (частки у статутному капіталі (майні), акцій,
права на вклад до статутного капіталу) з моменту відкриття провадження у
справі про банкрутство за загальним правилом не беруть у ній безпосередньої
участі, проте не втрачають корпоративних прав та інтересів у цій справі, в тому
рахунку через субсидіарну відповідальність, а також, зокрема стосовно
відновлення платоспроможності боржника або отримання майна, що залишилося після
задоволення вимог кредиторів та ліквідації банкрута.
63.5. Водночас, оцінюючи обрані засновниками (учасниками,
акціонерами) боржника форми та способи захисту їх інтересів у справі про
банкрутство судам слід виходити як зі змісту спеціальних норм Закону про банкрутство, так
і принципу "неможливості ототожнення юридичної особи та її членів" та
враховувати актуальні правові висновки щодо реалізації цієї домінанти,
викладені, зокрема, у постановах ВП ВС від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17,
від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16,
постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/13643/19.
63.6. Частиною 5 ст.
41 Закону про банкрутство передбачено, що під
час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх
осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної
особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена
субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються
до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення
вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Такі ж самі приписи містить ч.2 ст. 61 КУзПБ, який вступив в
дію з 21.10.2019, положення якої щодо субсидіарної відповідальності є
аналогічні змісту ч.5 ст. 41 Закону про банкрутство (див. постанову КГС ВС від 12.11.2020 у справі №
916/1105/16).
63.7. Ці спеціальні положення кореспондуються з приписами ч.1
ст. 619 ЦК України, 215 ГК України та у
сукупності регламентують порядок покладення субсидіарної відповідальності за
зобов`язаннями боржника на його засновників (учасників, акціонерів), що втілено
в актуальній правовій позиції щодо можливості подання ліквідатором заяви про
покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення
реалізації об`єктів ліквідаційної маси та розрахунків з кредиторами на підставі
вчинення такої реалізації у ліквідаційній процедурі, яка викладена Верховним
Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у
справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16).
63.8. Попри певні обмеження корпоративних прав
(відповідно до ч.5, 8 ст. 22, ч.4 ст. 28, ч.1 ст. 38
Закону про банкрутство та ч.5, 7 ст. 44, ч.4 ст. 50, ч.1 ст. 60
КУзПБ), у засновників (учасників, акціонерів)
боржника на усіх етапах провадження зберігаються щонайменше майнові інтереси
стосовно боржника, в тому числі специфічного характеру, що виникають саме у
зв`язку з банкрутством боржника.
64. Наведеного вище суд апеляційної інстанції не врахував та не
надав належної правової оцінки суб`єктному складу спору, встановленню
порушеного права позивача та обраному способу захисту.
…
66. Закриття провадження за позовом … до відповідача кредитора у
справі - ФОП про визнання недійсним
договорів відступлення прав вимог, у яких банкрут виступає боржником за
основними зобов`язаннями, у справі №925/1342/14 може створити невиправдані
перешкоди та обмеження у доступі до правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод.
Немає коментарів:
Дописати коментар