ПОСТАНОВА ВС від 02.02.2021, Справа № 925/1342/14, колегія суддів: Погребняк В.Я. - головуючий, Білоус В.В., Васьковський О.В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94904403
У справі про
банкрутство арбітражний керуючий подав скаргу про визнання дій Банку неправомірними
та скасування обтяження у вигляді застави рухомого майна. Банк скаргу
заперечував з таких підстав: ліквідатор заявив вимоги не в інтересах боржника,
а в інтересах третьої особи; законодавством не передбачено можливості
оскарження ліквідатором дій кредитора; ліквідатором невірно обраний спосіб
захисту права. Суд першої інстанції
скаргу задовольнив та скасував обтяження, керуючись КУзПБ та Законом про банкрутство (у редакції згідно із Законом України від 22.12.2011
№4212-VI, чинній з 19.01.2013). Апеляційний г/с скасував ухвалу суду
першої інстанції та закрив провадження у справі. На думку апеляційного суду,
суд першої інстанції розглянув справу, яка йому не підвідомча; між сторонами
фактично існує спір про право, який має вирішуватися відповідно до ст. 7 КУзПБ в порядку відокремленого позовного провадження господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а фактично суд першої
інстанції розглянув скаргу ліквідатора не в позовному провадженні, що
суперечить ст. 7 КУзПБ. Верховний Суд
скасував постанову апеляційного суду та в скасованій частині справу
направив на новий розгляд вказавши при цьому, що закриття провадження за скаргою Боржника в
особі ліквідатора може створити невиправдані перешкоди та обмеження у доступі
до правосуддя, що є порушенням ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Короткі висновки:
Ø
КУзПБ не передбачає такої процесуальної форми як оскарження дій
(бездіяльності) учасників ліквідаційної процедури; якщо скарга на дії учасників
ліквідаційної процедури подана під час дії Закону про банкрутство, заявник має
право на розгляд його вимог;
Ø
Коли боржник є стороною у спорі, такий спір має вирішуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство за правилами, визначеними ГПК України, в межах цієї справи; інші суди, незалежно від
юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого
відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в
інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного
суду для розгляду по суті; належним судом є виключно суд господарської
юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача.
Розглянувши справу ВС зазначив
наступне:
Ø
На момент подачі скарги (27.02.2018) діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом" у редакції, якою було передбачено таку процесуальну форму як оскарження дій (бездіяльності) учасників ліквідаційної процедури.
Ø
Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції згідно із Законом України від 22.12.2011
№4212-VI, чинній з 19.01.2013), у ліквідаційній процедурі господарський суд
розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури та
здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Натомість, норми КУзПБ такої процесуальної форми не містять.
Ø
З урахуванням того, що скарга на дії учасників ліквідаційної
процедури була подана під час дії Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", то обраний заявником спосіб захисту своїх порушених прав не
суперечив Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а
отже заявник має право на розгляд його вимог.
Ø
КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, частина 2 ст. 7 названого Кодексу визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника, як сторони у такому спорі, в межах справи про банкрутство. В такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а
й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у
тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами
до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після
відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а
передають справу до належного суду для розгляду по суті.
Ø
При цьому, таким належним судом є виключно суд господарської
юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання
процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у
справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення
розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції
справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі
вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Ø
Розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі
про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у
провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи
(аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від
15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17,
постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від
06.02.2020 у справі № 910/1116/18).
Ø
Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з
висновком суду апеляційної інстанції, що у разі, коли боржник є стороною у
спорі, такий спір має вирішуватися відповідно до ст. 7 КУзПБ господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство за правилами, визначеними ГПК України, в межах цієї
справи.
Ø
Водночас, у цій справі апеляційний господарський суд вказав на те,
що суд першої інстанції розглянув справу, яка непідвідомча цьому суду, відтак
такий суд не може вважатися встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції
про захист прав людини та основоположних свобод, а судові акти такого суду не
можуть мати законної сили і дійшов висновку про скасування ухвали суду першої
інстанції та про закриття провадження за скаргою.
Ø
Колегія суддів Касаційного господарського суду не погоджується з
висновком апеляційного господарського суду про наявність підстав для закриття
провадження за скаргою Банкрута в особі ліквідатора.
Ø
У відповідності до ст. 269 ГПК
України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог
апеляційної скарги.
Ø
Суд апеляційної інстанції покликаний не лише перевіряти та
оцінювати правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи,
точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального
закону, але може і самостійно усунути недоліки та встановити обставини, що
підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення.
Ø
Процесуальні повноваження суду апеляційної інстанції визначені ст. 275 ГПК України, відповідно до якої, суд апеляційної інстанції
за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати
судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити
провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без
розгляду повністю або частково.
Ø
Відповідно до ч.1 ст.278 ГПК
України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи,
підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням
позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з
підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
Ø
Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначних статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для
скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги (ч.2 ст. 278 ГПК України).
Ø
ГПК України визначає предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів (ст. ст. 20 -23 ГПК України),
інстанційну юрисдикцію (ст. ст. 24 -26
ГПК України) та територіальну юрисдикцію (підсудність) (ст. ст. 27 -31 ГПК України).
Ø
У цій справі суд апеляційної інстанції:
- не встановив
порушень правил предметної та/або суб`єктної юрисдикції господарських судів;
- не встановив
інших підстав, передбачених ст. 231 ГПК
України, що б мало наслідком скасування судового рішення із закриттям
провадження;
- пославшись на
норми ст. 231 ГПК України, суд
апеляційної інстанції не вказав у відповідності до якого пункту частини 1 цієї
статті, якою передбачені підстави для закриття провадження у справі,
провадження у справі підлягає закриттю, хоча це має важливе значення для
подальшої реалізації заявником свого права на судовий захист (зокрема у разі
закриття провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК
України має бути застосовано сукупно ч. 2 ст. 231 та ч. 4 ст. 278 ГПК України);
- як наслідок,
обмежившись констатацією порушення судом першої інстанції вимог ст. 7 КУзПБ, не розглянув апеляційну скаргу по суті, не здійснив
перегляд справи і не перевірив законність та обґрунтованість ухвали суду першої
інстанції.
Ø
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від
26.01.2021 у справі № 910/2034/20.
Ø
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав
людини. Воно передбачене у ст. 6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Ø
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для
забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту
справедливого судочинства.
Ø
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського
суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вважають здатність особи безперешкодно
отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення
спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Ø
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право кожного на
судовий розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право
на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом.
ØЗакриття провадження за скаргою Боржника в особі ліквідатора на дії Банку у справі може створити невиправдані перешкоди та обмеження у доступі до правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Немає коментарів:
Дописати коментар