ПОСТАНОВА 26.10.2021, Справа № 4/42-Б (906/798/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/100843609
Постановою місцевого г/с від 08.07.2014 у
справі №4/42-Б, зокрема, визнано банкрутом Боржника; відкрито ліквідаційну
процедуру банкрута; ліквідатором банкрута призначено АК ОСОБА_1. Ухвалою місцевого г/с
20.12.2016 усунуто ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора Боржника та покладено на нього
тимчасове виконання обов`язків ліквідатора до призначення нового ліквідатора.
В ухвалі місцевого г/с від 20.12.2016 та постанові ВГСУ
від 27.06.2017 встановлено: 1)
неналежне виконання ОСОБА_1 обов`язків ліквідатора, що призвело до значного
перевищення допустимих строків здійснення ліквідаційної процедури та завдання
збитків як кредиторам так і банкруту у вигляді зайвих витрат на ліквідаційну
процедуру, зокрема, з оплати грошової винагороди АК за відповідний період; 2)відсутність
у матеріалах справи доказів звітування ліквідатором банкрута щомісяця перед
комітетом кредиторів про нарахування та виплату грошової винагороди; 3)неподання
звіту про нарахування та виплату грошової винагороди до суду упродовж
ліквідаційної процедури банкрута та у зв’язку з чим систематичне порушення
вимог абзацу 1 ст. 115 Закону про
банкрутство; 4) нарахування та виплата основної
грошової винагороди ліквідатора за період з 08.07.2014 по 18.04.2016 на суму
113,5 тис. грн з ліквідаційного рахунку банкрута, які було проведено з
порушенням чинного законодавства. Новий ліквідатор звертався до попереднього
ліквідатора з вимогами про повернення на ліквідаційний рахунок банкрута
безпідставно отриманих грошових коштів, а 03.07.2020 звернувся в межах справи
про банкрутство із позовною заявою про стягнення з колишнього 113,5 тис. грн виплаченої
з порушенням чинного законодавства грошової винагороди; просив відновити
пропущений строк позовної давності. Відповідач, заперечуючи проти позову, просив відмовити
у його задоволенні з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Місцевий г/с рішенням від 10.03.2021, яке
залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 24.06.2021) визнав
поважними причини пропуску позовної давності та позовну заяву задовольнив,
стягнув з ОСОБА_1 на користь Боржника 113,5 тис. грн 2197,00 грн. витрат зі
сплаті судового збору. Верховний Суд залишив
судові рішення нижчих судів без змін, вказав, що нижчі суди: 1)правильно
відмовили у клопотанні про відновлення пропущеного строку позовної давності; 2)дійшли
обґрунтованого висновку про поважність причин пропуску позовної давності для звернення
нового ліквідатора до суду за захистом порушених прав боржника; 3) дійшли
обґрунтованого висновку про наявність
правових підстав для задоволення заяви Боржника з огляду на встановлені судами
обставини безпідставного нарахування та зняття ОСОБА_1 з ліквідаційного рахунку
боржника 113,5 тис. грн за відсутності доказів на підтвердження проведеної
ОСОБА_1 роботи ліквідатора за період з 08.07.2014 по 18.04.2016.
Позиція Верховного Суду
26. В силу приписів частини 1 ст. 261 ЦК України, у визначенні початку
перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме
особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або
охоронюваного законом інтересу,
довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли
ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу,
яка його порушила.
27. Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення
свого цивільного права, також випливає із загального правила,
встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
28. І в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і
в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це
особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого
моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або
про особу, яка його порушила.
29. Відтак, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і
на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист
інтересів боржника. Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у
спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як
обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати
призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна,
керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний КУзПБ не встановлюють спеціальних норм про позовну
давність. Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної
давності.
30.Як встановлено судами попередніх інстанцій, у спірних
правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий
(ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій
справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник
в особі уповноваженого органу.
31.Отже, суди попередніх інстанцій встановили, що днем початку
перебігу строку позовної давності слід вважати день, коли Боржник довідався або
міг довідатися про порушення свого права, тобто - 20.12.2016 року; відповідно
строк позовної давності сплив-20.12.2019, оскільки 20.16.2016-це дата
винесення господарським судом ухвали (яка набрала законної сили), в якій було
встановлено, що у фінансовому звіті колишнього ліквідатора банкрута від
18.04.2016 про нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з
08.07.2014 по 18.04.2016 на суму 113 552,86 грн міститься інформація про
виплату з ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113 552,86
грн, які було проведено з порушенням чинного законодавства. Відтак, зазначені
обставини, встановлені г/с, стали відомі (могли бути відомі) і Боржнику.
Щодо клопотання про відновлення
пропущеного строку позовної давності, яке судом розцінено як заяву про визнання
поважними причин пропуску позовної давності
32.1.Відповідно до ч.4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної
давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для
відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної
давності, порушене право підлягає захисту.
32.2.Заяву від 24.11.2020 про визнання поважними причини
пропуску строку позовної давності до суду подано позивачем - ліквідатором Боржника,
відтак, судами вірно встановлено, що до суду звернувся належний суб`єкт
звернення.
32.3. За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги г/с визнано
обґрунтованими, а стороною у спорі заявлено про сплив позовної давності, суд
зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та
вирішити питання про наслідки такого спливу. Тобто або відмовити в позові у
зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її
пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з
посиланням на зазначену норму ЦК України (аналогічні
правові позиції викладені у постановах КГС ВС від 13.08.2019 у справі
№910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі
№ 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17).
32.4. Водночас позовна давність не є інститутом
процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу,
але, враховуючи право позивача згідно за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України отримати
судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної
давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що
строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила,
встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач,
навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного
звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (висновки викладені
у постановах ВП ВС від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у
справі № 911/3681/17).
32.5.З огляду на зазначені обставини суди попередніх інстанцій
дійшли обґрунтованого висновку, що у задоволенні заявленого ліквідатором у
позовній заяві від 03.07.2020 клопотанні про відновлення пропущеного строку
позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав слід
відмовити.
Щодо поважних причин пропущення позовної
давності
33. Згідно до ч.5 ст. 267
ЦК України, якщо суд визнає поважними причини
пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
34. Суди попередніх інстанцій визнали поважними причини пропуску
позовної давності позивачем у справі враховуючи наступні обставини.
35. Відповідно до вимог ч.1 ст.
41 Закону Про банкрутство, ліквідатор - фізична
особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує
здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує
задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
36. Згідно ч.3 ст. 98
Закону про банкрутство, під час реалізації своїх прав
та обов`язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією,
ліквідатор) зобов`язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці
права та обов`язки надано (покладено), обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх
обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі,
у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.
37. Аналогічні вимоги містить ч.3 ст. 12 КУзПБ, якою визначено, що під час
реалізації своїх прав та обов`язків арбітражний керуючий зобов`язаний діяти
добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов`язки надано
(покладено).
38. У п.10.20 постанови ВС у складі судової палати для розгляду справ
про банкрутство КГС від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 зроблено
висновок, що, вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної
давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого
є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх
об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які
підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для
боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи
питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах,
суд, з огляду на положення ст.
13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних
прав"),має враховувати добросовісність поведінки як
позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту
виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту
звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами,
особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на
них обов`язки тощо.
39. Постановою місцевого г/с від 08.07.2014 у справі №4/42-Б,
зокрема, визнано банкрутом Боржника; відкрито ліквідаційну процедуру банкрута;
ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1.
40. Згідно ч.1, 3 ст. 92 ЦК
України юридична особа набуває цивільних прав та
обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до
установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до
установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені,
зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не
перевищувати своїх повноважень.
41. Окрім того, відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством
здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його
учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
42. Згідно ч.2 ст. 38
Закону про банкрутство з дня прийняття г/с
постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо
управління банкрутом та, розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено
раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством
підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна
банкрута.
43. Відповідно до ч.1 ст.
40 Закону про банкрутство у постанові про
визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури г/с призначає
ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено
цим Законом.
44. Відповідно до ч.1 та 2 ст.
41 Закону про банкрутство, ліквідатор - це фізична
особа, яка організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного
банкрутом та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює,
зокрема, такі повноваження: виконує повноваження керівника (органів управління)
банкрута.
45.Ухвалою місцевого г/с 20.12.2016, яка набрала законної сили, було
усунуто АК ОСОБА_1 від
виконання обов`язків ліквідатора Боржника та покладено на нього
тимчасове виконання обов`язків ліквідатора до призначення нового ліквідатора у
визначеному Законом порядку.
46. У вищезазначеному судовому рішенні (ухвалі від 20.12.2016) Суд
дійшов висновку про неналежне виконання арбітражним керуючим ОСОБА_1.
обов`язків ліквідатора банкрута, що призвело до значного перевищення допустимих
строків здійснення ліквідаційної процедури та завдання збитків як кредиторам
так і банкруту у вигляді зайвих витрат на здійснення ліквідаційної процедури,
зокрема, з оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за відповідний період.
Крім того, судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів звітування
ліквідатором банкрута щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та
виплату грошової винагороди. Зазначено, що звіт арбітражного керуючого про
нарахування та виплату грошової винагороди до суду також не подавався упродовж
ліквідаційної процедури банкрута, а тому ліквідатором банкрута систематично
порушувалися вимоги абзацу 1 ст. 115
Закону про банкрутство.
47. ВГСУ у постанові від 27.06.2017 у даній справі було встановлено,
що у фінансовому звіті ліквідатора банкрута ОСОБА_1 від 18.04.2016 про
нарахування та виплату основної грошової винагороди за період з 08.07.2014 по
18.04.2016 на суму 113,5 тис. грн міститься інформація про виплату з
ліквідаційного рахунку банкрута грошової винагороди в сумі 113,5 тис. грн, які
було проведено з порушенням чинного законодавства.
48. Колегія суддів ВГСУ у цій же постанові вказала про те, що судами
першої та апеляційної інстанцій встановлено систематичність порушень
відповідачем вимог абзацу 1 ч.7 ст.
115 Закону про банкрутство, невідповідність дій
арбітражного керуючого ОСОБА_1 ознакам добросовісності та сумлінності, які
здійснювались без урахування інтересів боржника та кредиторів, що призвело не
тільки до значного перевищення максимально допустимих строків здійснення
ліквідаційної процедури, а також до завдання збитків як кредиторам, так і
банкруту, у вигляді зайвих витрат на здійснення ліквідаційної процедури,
зокрема з оплати грошової винагороди арбітражного керуючого.
49. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли
висновку, що факти, встановлені в ухвалі місцевого г/с від 20.12.2016 та
постанові ВГСУ від 27.06.2017 у справі № 4/42-Б про визнання банкрутом Боржника
, встановлені за участі того ж самого учасника провадження - ОСОБА_1 , відтак,
обставини встановлені в зазначених судових рішеннях, які набрали законної сили,
є преюдиціальними і повторного доведення не потребують.
50.Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду
фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну
силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У
випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь
у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального
рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання
доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому
процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з
точки зору процесуальної економії.
51. Судами встановлено, що після призначення нового ліквідатора, та
отримання 20.01.2018 за актом приймання - передачі від колишнього ліквідатора
банкрута ОСОБА_1 документації банкрута, проаналізувавши матеріали справи та
отримані документи боржника, новий ліквідатор виявив безпідставне отримання
коштів ОСОБА_1 та неодноразово звертався до останнього, зокрема, з вимогами від
24.07.2019, від 15.11.2019 про повернення на ліквідаційний рахунок банкрута
безпідставно отриманих грошових коштів та з метою отримання додаткових доказів
звітування ОСОБА_1 щомісяця перед комітетом кредиторів про нарахування та
виплату грошової винагороди у відповідний період, що свідчить про добросовісну
поведінку позивача.
52. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали
справи №4/42-Б про визнання банкрутом Боржника не містять інших доказів
виконання ліквідатором ОСОБА_1. ч. 7 ст.
115 Закону про банкрутство, зокрема, звітів
ліквідатора про нарахування та виплату основної грошової винагороди та доказів
їх розгляду комітетом кредиторів за період з 08.07.2014 по 18.04.2016.
53. Судом апеляційної інстанції правомірно відхилено аргументи
скаржника про те, що останнім дотримано законодавчих норм щодо доведення до
відома комітету кредиторів і суду щомісяця звітів про нарахування та виплату
грошової винагороди з огляду на те, що суди встановили відсутність у матеріалах
судової справи № 4/42-Б доказів погодження чи схвалення комітетом кредиторів
щомісячних звітів ліквідатора боржника ОСОБА_1, як передбачено імперативною
нормою ч. 7 ст. 115 Закону про
банкрутство. (Аргументи касаційної скарги наведені у
пункті 14.1. є аналогічні наведеним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими).
54. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що
додані до апеляційної скарги ОСОБА_1 докази: заява від 05.04.2017 про
приєднання до матеріалів справи № 4/42-Б письмових доказів, зокрема проміжного
звіту ліквідатора від 30.01.2017 та протоколу № 10 засідання комітету
кредиторів від 30.01.2017, не були предметом розгляду в суді першої інстанції і
подані скаржником лише в суді апеляційної інстанції.
55. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що після встановлення в
ухвалі місцевого г/с від 20.12.2016 та
постанові ВГСУ від 27.06.2017, у справі № 4/42-Б про визнання банкрутом Боржника,
які набрали законної сили, за участі того ж самого учасника провадження -
ОСОБА_1 безпідставного отримання коштів у сумі 113552,86 грн, зазначені кошти
на ліквідаційний рахунок банкрута не повернуто, що свідчить про
недобросовісну поведінку відповідача.
56. Відповідно до приписів статей 73, 74, ГПК України доказами є будь-які
дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин
(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших
обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень.
57. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких
можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до
розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування
є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше
значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового
рішення.
58. Відповідно до частини 1 ст.
77 ГПК України обставини, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватися іншими засобами доказування.
59. За приписами ч.1 ст.
86 ГПК України суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
60. Отже, суди попередніх інстанцій, визнали обґрунтованими доводи нового
ліквідатора про те, що останній не знав і не міг знати про порушення прав як
самого боржника, так і його кредиторів раніше 07.11.2017 - дати його
призначення ліквідатором у даній справі, а також дати передачі попереднім
органом управління документації банкрута (акт приймання-передачі від
20.01.2018); невжиття ОСОБА_1 тривалий час дій для повернення коштів на рахунок
банкрута; усунення судом попереднього арбітражного керуючого та призначення
його виконуючим обов`язків ліквідатора у справі з 20.12.2016 по 07.11.2017;
неналежне виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків та дійшли висновку, що вказані
причини вплинули на пропуск позовної давності для звернення арбітражного
керуючого – нового ліквідатора до суду за захистом порушених прав боржника.
61. Отже суди попередніх інстанцій дійшли висновку про поважність
причин пропуску позовної давності Боржником в особі нового ліквідатора у цій
справі.
62. З огляду на викладене та встановлення судами попередніх інстанцій
обставин безпідставного нарахування та зняття ОСОБА_1 з ліквідаційного рахунку
боржника 113,5 тис. грн за відсутності доказів на підтвердження проведеної
ОСОБА_1 роботи ліквідатора за період з 08.07.2014 по 18.04.2016, колегія суддів
касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної
інстанцій про наявність правових підстав для задоволення заяви Боржника в особі
нового ліквідатора та стягнення з колишнього ліквідатора боржника - ОСОБА_1 на
користь позивача безпідставно отриманих коштів у сумі 113 552, 86 грн .
Немає коментарів:
Дописати коментар