ПОСТАНОВА 04.11.2021, Справа № 910/2010/19, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Жукова С. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424053
У справі про банкрутство ТОВ "Імперія-Агро" (далі-Боржник), у якій 13.03.2019 відкрито провадження, а 16.04.2020 Боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, 06.12.2019 ПСП"Лан-2" (22.07.2020 замінений на правонаступника - ТОВ «ЦЛК») подав до г/с заяву про визнання недійсним укладеного 16.04.2018 між Боржником (первісний кредитор) та ФГ "Ружин" (Новий кредитор) договору про відступлення права вимоги за неоплаченим Договором поставки від 07.02.2018 на суму 1,0 млн грн. Заява обґрунтована вчиненням оспорюваного правочину до відкриття справи про банкрутство з метою ухилення від сплати кредиторської заборгованості у майбутньому. Місцевий г/с ухвалою від 24.03.2021 позовну заяву задовольнив, з посиланням на ст.42 КУзПБ дійшов висновку про фіктивність оспорюваного правочину, оскільки безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особи порушує інтереси кредиторів. Апеляційний г/с постановою від 20.09.2010 виклав мотивувальну частину ухвали місцевого г/с в редакції своєї постанови, а в іншій частині оскаржувану ухвалу залишив без змін, вказавши на помилковість поширення на спірні правовідносини ст.42 КУзПБ, так як правочин було вчинено 16.04.2018 (до введення в дію КУзПБ), що не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником. Відтак, виходячи із ст.16, 203, 215, 234 ЦК України, ст.20 Закону про банкрутство суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорюваний Договір був укладений на шкоду кредиторам Боржника та спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника (дебіторську заборгованість), адже за Договором боржник відмовився від власних майнових вимог та не отримав від Нового кредитора плату за відступлене право вимоги. Новий Кредитор доводив безпідставність висновків про безоплатне відступлення боржником права вимоги, так як його вимоги до боржника на суму 1,0 млн грн підтверджено доказами, поданими до суду апеляційної інстанції, приєднані до матеріалів справи ухвалою апеляційного г|/с від 20.09.2021. Верховний Суд постанову апеляційного г/с скасував і повернув справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказавши, що оскаржувана постанова не містить жодної правової оцінки доказів та доводів скаржника, на підтвердження яких вони були надані і які апеляційний суд приєднав до матеріалів справи після поновлення строку для їх подання.
Висновки щодо застосування норм права
82. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює
докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному,
об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні
докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність,
допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і
взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі
доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який
міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи
доказів).
83. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо
всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів.
84. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх
юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм
властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок,
постановлення законного й обґрунтованого рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів першої та апеляційної інстанцій
34. За результатом розгляду заявлених ліквідатором вимог суди
попередніх інстанцій дійшли висновку з посиланням, зокрема, на приписи ст.16, 203, 215, 234
ЦК України, ст.20 Закону про банкрутство про вчинення оспорюваного договору на шкоду
кредиторам боржника через неотримання ним плати за відступлене право вимоги,
тоді як скаржник заперечує цей висновок, посилаючись на неповноту судового
розгляду та ненадання судами оцінки обставинам і доказам, що спростовують
безоплатне відчуження майна за оспорюваним правочином.
35. Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд,
зважаючи на приписи статей 300, 310 ГПК України,
враховує таке.
36. Відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України судочинство
у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції
України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів,
згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
37. За приписами ч.1 ст.2
КУзПБ провадження у справах про банкрутство
регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
38. Частинами 1, 2 ст.7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник,
розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК
України, з урахуванням особливостей, визначених цією
статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про
банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання
недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду
спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за
правилами, визначеним ГПК України.
39. Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та
характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо
наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним.
40. Позивач правовою підставою заявлених
вимог, з-поміж іншого, визначив приписи статті 42 КУзПБ, проте, як
правильно вказав апеляційний суд, зважаючи на відкриття провадження у справі
про банкрутство Боржника до введення в дію КУзПБ підстави для застосування до спірних
правовідносин ст.42 КУзПБ відсутні,
що не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого
на уникнення звернення стягнення на його майно відповідно до статті
20 Закону про банкрутство та/або на підставі
загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом
за умови доведеності відповідних обставин заявником (див. постанову
Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС
прийняв у справі від 02.06.2021 № 904/7905/16).
41. Відповідно до ст.16, 203, 215
ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину
недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або
іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення,
чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або
інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину
недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується
висновками, які містяться у постановах ВСУ від 25.12.2013 у справі №
6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах КГС ВС від 28.11.2019
у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021
у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20,
від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N
904/2979/20 тощо.
42. Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору,
акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана
не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж
їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину,
договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних
прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах
об`єднаної палати КЦС ВС від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020
у справі № 761/26815/17, постанові об`єднаної палати КГС ВС від
19.02.2021 у справі № 904/2979/20).
43. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів
недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних
обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на
момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі
задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому
конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не
відповідає оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах
ВП ВС від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц,
від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
44. У справі, що переглядається спірний договір про відступлення
права вимоги було укладено сторонами 16.04.2018, а провадження у справі №
910/2010/19 про банкрутство Боржника відкрито г/с ухвалою від 13.03.2019.
45. Отже оспорюваний правочин вчинено боржником протягом
одного року, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство у
"підозрілий період", тобто у період дії Закону банкрутство від
22.12.2011 № 4212-VI в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови
та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових
дій боржника в якому було врегульовано статтею 20 цього Закону.
46. Порівняно до загальних умов
недійсності правочинів у ст.215 ЦК
України що ст.20 Закону про
банкрутство розширює підстави для визнання
недійсними правочинів боржника та надає можливість визнати недійсною угоду, яка
відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період
протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення
справи про банкрутство та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам
(див. постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).
47. Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового
зобов`язання боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при
надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є
підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у
цей період часу є сумнівними, ч.1 ст. 20 Закону про банкрутство, встановлено
правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що
вчинені ним протягом вказаного у Законі строку,
тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути
визнаний недійсним на підставі наведеної норми.
48. За змістом ч.1 ст.20 Закону про банкрутство правочини
(договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення
справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи
про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані
господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою
арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно
здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних
майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник
виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення
справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став
неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими
кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження
або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за
умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна
боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник
оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день,
коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник
прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових
вимог.
49. Судам при розгляді спорів в порядку статті 20 Закону про банкрутство, належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не
виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно
нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети
або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої
сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий
період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та
спрямовані на завдання шкоди кредиторам (див. постанову ВС від
30.01.2019 у справі № 910/6179/17).
50. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна
утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її
активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури
банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого
вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть
становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна
боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення
їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому
випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном
як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення
обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
51. Аналіз цих приписів засвідчує, що за
позовом про визнання недійсними правочинів (договорів) з відчуження майна
боржника з підстав, передбачених абзацом 2 ч.1 ст.20 Закону про банкрутство,
обставини, що підтверджують безоплатність такого правочину входять до предмету
доказування у справі та підлягають обов`язковому з`ясуванню судом під час
вирішення спору.
…
56. …, оскаржувана постанова апеляційного г/с від 20.09.2021
жодної правової оцінки цих доказів та доводів скаржника, на підтвердження яких
вони були надані, не містить.
57. Відповідно до ст.73
ГПК України доказами у справі є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що
обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями
свідків.
58. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі,
мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
59. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо
всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів.
60. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх
юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм
властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок,
постановлення законного й обґрунтованого рішення.
61. У п.1 - 3 ч.1 ст.237
ГПК України передбачено, що при ухваленні
рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими
обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на
їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
62. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із
застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо
відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного
доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх
сукупності.
63. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими
вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
64. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод не встановлює жодних правил щодо
допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних
судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику
ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати
сторонам, що вони були почуті.
65. Однак, апеляційний суд
наведеного не врахував та ухилився від оцінки доказів, хоча апелянт наполягав
на їх важливому значенні для правильного вирішення спору. Відтак, подані ФГ
"Ружин" докази залишились без належної правової оцінки, хоча
апеляційний суд приєднав ці докази до матеріалів справи після поновлення строку
для їх подання.
66. З урахуванням наведеного колегія суддів касаційної інстанції
вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними та зробленими у справі
без надання належної оцінки всім її обставинам і доказам, які мають значення
для правильного вирішення справи, що не відповідає вимогам всебічності та
повноти судового розгляду.
67. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і
публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і
безстороннім судом, встановленим законом,
який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або
встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального
обвинувачення.
68. Завданням національних судів є
забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів,
представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти
Нідерландів").
69. Більш того, у визначення справедливого
судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні
фактичні та юридичні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі
"Станкевич проти Польщі").
70. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та
у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те,
що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно
чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди
повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань
права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну
помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона
може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ "Хамідов проти
Росії").
71. Відповідно до статті
236 ГПК України судове рішення повинно
ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при
дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на
підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на
підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були
досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників
справи.
72. Однак, ухвалена у справі постанова
апеляційного суду таким вимогам не відповідає, адже ухвалена без належного
з`ясування обставин справи та всебічної оцінки усієї сукупності наявних у
справі доказів, в тому числі тих, які суд апеляційної інстанції вважав за
необхідне долучити до матеріалів справи за клопотанням відповідача.
73. Тому, колегія суддів касаційної інстанції
частково погоджується з доводами касаційної скарги про неврахування апеляційним
судом правових висновків Верховного Суду щодо предмету доказування та
дослідження судами доказів при з`ясуванні питання недійсності правочину.
79. Під час нового розгляду справи, апеляційному суду слід вжити всіх передбачених законом заходів для належного з`ясування обставин справи, прав і обов`язків сторін, зокрема надати мотивовану оцінку доводам сторін з урахуванням наявних у справі доказів, серед іншого задля з`ясування питання оплатності/безоплатності відчуження майна боржника з огляду на предмет оспорюваного договору (борг у розмірі 1 059 350,46 грн та штрафні санкції, індекс інфляції, річні проценти, та інші нарахування відповідно до вимог законодавства), а також наслідків вчинення боржником протягом "підозрілого періоду" оспорюваного правочину з відчуження активу (дебіторської заборгованості) задля повного задоволення вимог одного із сукупності його кредиторів та із врахуванням впливу наслідків оспорюваного договору на баланс боржника (зміна показників активу/пасиву) в контексті наявності підстав для визнання його недійсним повністю чи в частині.
Немає коментарів:
Дописати коментар