ПОСТАНОВА 04 листопада 2021 року, Справа № 910/2010/19, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Жукова С. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101424058
В межах справи про банкрутство ТОВ
"Імперія-Агро" (Боржник), провадження у якій було відкрито 13.03.2019,
а 16.04.2020 Боржника визнано банкрутом, 06.12.2019 до г/с надійшла позовна
заява ПП "ПСП"Лан-2" про визнання недійсним укладеного
16.04.2018 між Боржником (Первісний кредитор) та ФГ "Віктор" (Новий
кредитор) договору про відступлення права вимоги за неоплаченими Договорами
поставки від 07.02.2018 на суму 338,1 тис. грн та від 28.03.2018 на
суму 107,5 тис. Заява обґрунтована вчиненням оспорюваного правочину до відкриття справи про
банкрутство з метою ухилення від сплати кредиторської заборгованості у
майбутньому. Місцевий г/с ухвалою від 24.03.2021 позовну заяву задовольнив,
з посиланням на ст.42 КУзПБ дійшов висновку про фіктивність правочину, оскільки
безоплатне відступлення права вимоги на користь третьої особи порушує інтереси
кредиторів. Апеляційний г/с постановою від 20.09.2010 виклав
мотивувальну частину ухвали місцевого г/с в редакції своєї постанови (вказав на
безпідставне застосування ст.42 КУзПБ) , а в іншій частині оскаржувану ухвалу
залишив без змін; апеляційний г/с дійшов висновку, що оспорюваний договір
був укладений на шкоду кредиторам Боржника та спрямований на уникнення
звернення стягнення на майно боржника (дебіторську заборгованість), так як за оспорюваним
договором боржник відмовився від власних майнових вимог та не отримав від Нового
кредитора плату за відступлене право вимоги. Верховний Суд скасував судові
рішення нижчих судів та направив справу на новий розгляд до місцевого г/с через
неврахування нижчими судами правових висновків ВС щодо предмету доказування та
дослідження доказів при з`ясуванні питання недійсності (фіктивності,
фраудаторності) правочину; оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають
вимогам законності та обґрунтованості, так як ухвалені без чіткої правової
кваліфікації спірних правовідносин та визначення предмету доказування, що у
даній справі має бути зроблено на підставі з`ясування усіх обставин справи та
всебічної оцінки усієї сукупності наявних у справі доказів.
Висновки щодо застосування
норм права
82. Статтею 86 ГПК України передбачено,
що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у
справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а
також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних
доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного
доказу (групи доказів).
83. Обов`язком суду при розгляді справи
є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування
обставин справи та оцінки доказів.
84. Усебічність та повнота розгляду
передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з
усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками,
відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та
забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів першої та апеляційної інстанцій
39. Позивач правовою підставою заявлених вимог
з-поміж іншого визначив приписи ст.42
КУзПБ, проте як правильно вказав апеляційний суд
зважаючи на відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника до введення
в дію КУзПБ підстави для
застосування до спірних правовідносин статті 42 КУзПБ відсутні, що не виключає можливості визнання
недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на
його майно, відповідно до статті 20 Закону про банкрутство та/або на підставі загальних засад цивільного
законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності
відповідних обставин заявником (див. постанову ВС у складі судової
палати для розгляду справ про банкрутство КГС прийняв у справі від 02.06.2021№
904/7905/16).
40. Відповідно до статей 16, 203, 215
ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину
недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або
іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне
цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння
визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці,
що підтверджується висновками, які містяться у постановах ВСУ від
25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах
КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №
910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від
16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від
19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.
41. Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору,
акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана
не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж
їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину,
договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних
прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах
об`єднаної палати КЦС ВС від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020
у справі № 761/26815/17, постанові об`єднаної палати КГС ВС від
19.02.2021 у справі № 904/2979/20).
42. За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів
недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних
обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент
їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення
позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає
неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає
оспорюваний правочин (див. висновки сформовані у постановах ВП
ВС від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №
587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №
918/204/18).
43. У справі, що переглядається спірний договір про відступлення
права вимоги було укладено сторонами 16.04.2018, а провадження у справі №
910/2010/19 про банкрутство Боржника відкрито місцевим г/с ухвалою від
13.03.2019.
44. Отже оспорюваний правочин вчинено боржником протягом
одного року, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство у
"підозрілий період", тобто у період дії Закону банкрутство …
в редакції від 19.01.2013, що діяла до 21.10.2019, умови та підстави визнання
недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому
було врегульовано статтею 20 цього Закону.
45. Порівняно до загальних умов
недійсності правочинів у ст.215 ЦК
України що стаття 20 Закону про
банкрутство розширює підстави для визнання
недійсними правочинів боржника та надає можливість визнати недійсною угоду, яка
відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у
період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства або після
порушення справи про банкрутство та вчинена на шкоду боржнику або його
кредиторам (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №
910/6179/17).
46. За цільовою спрямованістю норми статті 20 Закону про банкрутство запобігають та/або компенсують наслідки вчинення
боржником фраудаторних дій у "підозрілий період".
47. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний
договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування
конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому
договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу
кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До
таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору;
контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич
боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна
(ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
48. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому
майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за
рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом
власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на
шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові
об`єднаної палати КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
49. За змістом ч.1 ст.20 Закону про банкрутство правочини
(договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення
справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи
про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані г/с
у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого
або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив
відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій
іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові
зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про
банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став
неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими
кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження
або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за
умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна
боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник
оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день,
коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник
прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових
вимог.
50. Таким чином, період часу з моменту
виникнення грошового зобов`язання боржника у тому числі при загрозі
неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи
про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії)
боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, ч.1 ст.20 Закону про банкрутство,
встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника,
що вчинені ним протягом вказаного у Законі строку, тому будь-який правочин
боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на
підставі наведеної норми.
51. Судам при розгляді спорів в порядку ст.20 Закону про банкрутство,
належить брати до уваги, що дії боржника, зокрема але не виключно, щодо
безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової,
для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття
на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова
від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть
свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на
завдання шкоди кредиторам (див. постанову ВС від 30.01.2019 у справі №
910/6179/17).
52. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна
утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її
активів. У період протягом року, що передував відкриттю процедури банкрутства
або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення
(відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити
втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником
повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог
активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є
зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як
власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу
платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
53. Аналіз цих приписів засвідчує, що за
позовом про визнання недійсними правочинів (договорів) з відчуження майна
боржника з підстав, передбачених абзацом 2 ч.1 ст.20 Закону про банкрутство,
обставини, що підтверджують безоплатність такого правочину входять до предмету
доказування у справі та підлягають обов`язковому з`ясуванню судом під час
вирішення спору.
…
57. Презумпція дійсності укладених між
боржником та ФГ "Віктор" договору поставки від 20.03.2018 № УМ54/18Д
та Акту зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.04.2018 на час розгляду
справи не з`ясовувалася та не спростована, а реальність
заборгованості Боржника та ФГ "Віктор" фактично не досліджувалася
судами попередніх інстанцій, які дійшли помилкового і невмотивованого висновку
про фіктивність оспорюваного договору відступлення права вимоги, який
суперечить відповідним висновкам Верховного Суду щодо ознак фіктивного
правочину.
58. Колегія суддів касаційної інстанції частково погоджується з
такими доводами касанта та зауважує, що в кожній справі про визнання правочину
недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує
визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
59. Відповідно до ст.234
ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено
без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
60. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють
такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не
буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті,
що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин,
якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені
законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної
палати КГС ВС від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
61. Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до
або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину
або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору;
приховування справжніх намірів учасників правочину.
62. Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності
договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні
наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі
змісту договору.
63. Проте, апеляційний суд наведеного повною
мірою не врахував, дійшовши суперечливих висновків про фіктивність оспорюваного
Договору відступлення права вимоги та про його спрямування на відчуження
належного боржнику права вимоги (дебіторської заборгованості) на користь ФГ
"Віктор", за відсутності у оскаржуваній постанові змістовного
мотивування таких висновків із наданням оцінки доказам на їх підтвердження.
64. Відповідно до ст.73
ГПК України доказами у справі є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що
обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які
мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями
свідків.
65. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та
безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для
суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість,
достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок
доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в
цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у
справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
66. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо
всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів.
67. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх
юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм
властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення
законного й обґрунтованого рішення.
68. У п.1-3 ч.1 ст.237 ГПК
України передбачено, що при ухваленні рішення
суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими
обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на
їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
69. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із
застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо
відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного
доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх
сукупності.
70. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими
вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
71. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод не встановлює жодних
правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно
національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на
прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб
продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
72. З урахуванням наведеного колегія суддів касаційної інстанції
вважає висновки судів попередніх судових інстанцій у цій справі передчасними та
зробленими у справі без надання належної оцінки всім її обставинам та доказам,
які мають значення для правильного вирішення справи, що не відповідає вимогам
всебічності та повноти судового розгляду.
73. Відповідно до ч.1 ст.6
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд
його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом,
встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків
цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти
нього кримінального обвинувачення.
74. Завданням національних судів є
забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів,
представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти
Нідерландів").
75. Більш того, у визначення справедливого
судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні
фактичні та юридичні обставини справи (рішення ЄСПЛ у справі
"Станкевич проти Польщі").
76. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та
у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те,
що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно
чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди
повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань
права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну
помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона
може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ "Хамідов проти
Росії").
77. Відповідно до ст.236
ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися
на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є
рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні
норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно
і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
78. Однак, оскаржувані судові рішення повною мірою таким вимогам
не відповідають, адже ухвалені без чіткої правової кваліфікації спірних
правовідносин та визначення предмету доказування, що у даній справі має бути
зроблено на підставі з`ясування усіх обставин справи та всебічної оцінки усієї
сукупності наявних у справі доказів.
79. Тому, колегія суддів касаційної інстанції
частково погоджується з доводами касаційної скарги про необхідність скасування
оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд через
неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду
щодо предмету доказування та дослідження доказів при з`ясуванні питання
недійсності (фіктивності, фраудаторності) правочину.
84. Враховуючи те. що процесуальні порушення при вирішенні спору у
справі були допущені як місцевим так і апеляційним судом, постановлені у справі
судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
85. Під час нового розгляду справи, суду слід
вжити всіх передбачених законом заходів для належного з`ясування обставин справи,
прав і обов`язків сторін, зокрема надати чітку правову кваліфікацію спірним
правовідносинам та мотивовану оцінку доводам сторін з урахуванням наявних у
справі доказів, серед іншого задля з`ясування питання оплатності/безоплатності
відчуження майна боржника з огляду на предмет оспорюваного договору (борг у
розмірі 445 627,78 грн та штрафні санкції, індекс інфляції, річні
проценти, та інші нарахування відповідно до вимог законодавства), а
також наслідків вчинення боржником протягом "підозрілого періоду"
оспорюваного правочину з відчуження активу (дебіторської заборгованості) задля
повного задоволення вимог одного із сукупності його кредиторів та
із врахуванням впливу наслідків оспорюваного договору на баланс
боржника (зміна показників активу/пасиву) в контексті наявності
підстав для визнання його недійсним повністю чи в частині.
Немає коментарів:
Дописати коментар