ПОСТАНОВА 18 листопада 2021 року, Справа № 1-24-7-5/297-06-7817, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство КГС: Васьковського О.В. - головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В., Жукова С.В., Огородніка К.М., Пєскова В.Г., Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220177
У
справі про банкрутство ВАТ "ХК"Краян" (далі-Боржник),
провадження у якій було відкрито 09.08.2006, а 25.07.2014 Боржника визнано банкрутом,
відкрито ліквідаційну процедуру, 15.06.2020 Південне міжрегіональне управління
МЮУ (м. Одеса) подало клопотання про закриття справи з підстав заборони на
застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство Боржника, як
державного підприємства (частка держави у статутному фонді перевищує 50 %)
через запроваджені з 20.10.2019 п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону №145-ІХ відповідні законодавчі обмеження. Місцевий
г/с ухвалою від 19.08.2020, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 24.11.2020) провадження у справі закрив. Верховний
Суд скасував судові рішення нижчих судів та направив справу для (продовження)
розгляду до суду першої інстанції, вказавши, що суди неправомірно поширили на
Боржника, який перебував у процедурі ліквідації, застосованої до набуття
чинності Законом № 145-ІХ, положення
його п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", а тому
дійшли неправильних висновків про задоволення клопотання МЮУ та закриття справи
про банкрутство.
Короткі висновки:
9.19…. на
боржників - Державних підприємств, до яких процедури санації/ліквідації у
справах про банкрутство застосовані до набрання чинності Законом №
145-ІХ, положення його п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" не поширюються та не
застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про
банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у
відповідній справі процедури, з урахуванням п.4 Прикінцевих та
Перехідних положень КУзПБ.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо
застосування норм права
Щодо законодавчих обмежень на застосування
процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство державних підприємств
9.2.Пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"
Закону № 145-ІХ, який набрав чинності з 20.10.2019, установлено, що у справах
про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або
акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності
перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих,
що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві,
розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової
техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням
власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
9.3.Через заперечення учасниками цієї справи вказаного
клопотання про закриття провадження у справі та оскарження судових рішень про
його задоволення, порушено питання щодо порядку застосування положень п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ щодо
обмежень у застосуванні процедури санації та ліквідації у справах про
банкрутство Державних підприємств, у яких відповідні судові процедури
застосовані та тривають на момент набрання чинності цим Законом за
правилами Закону про банкрутство, що втратив чинність з 21.10.2019 з введенням в дію з цієї
дати КУзПБ.
Щодо застосування норм за суб`єктною
ознакою
9.4.З прийняттям Закону
№ 145-ІХ втратив чинність Закон
України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації", положення якого поширювались на
певне коло суб`єктів, що прямо визначені в цьому законі, а саме на юридичних
осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а
також на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та були включені у відповідний
перелік за цим законом.
При цьому, щодо заборон на застосування
процедур банкрутства щодо окремих суб`єктів, то положення Закону України "Про перелік об`єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації" (в період його чинності) узгоджувались з нормами Господарського
Кодексу України, а саме з положеннями частини третьої
статті 214 (у редакції цієї статті станом до втрати чинності Законом
України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації"): процедури щодо неплатоспроможних
боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств;
до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації,
вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після
виключення їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають
приватизації.
Водночас, норми п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять
винятків, окрім тих, що прямо визначені в цій нормі, щодо кола суб`єктів -
Державних підприємств, на яких за цими нормами не поширюються відповідні
заборони у застосуванні процедур санації та ліквідації у справі про
банкрутство.
9.5.А тому відсутність в п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та
Перехідні положення" Закону № 145-ІХ прямої вказівки на збереження в ньому
тих обмежень у застосуванні за колом суб`єктів, що були встановлені Законом України "Про перелік об`єктів права
державної власності, що не підлягають приватизації", виключає звуження кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких
поширюють свою дію положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ.
Отже, не допускається звуження кола
Державних підприємств, на яких поширюються визначені цими положення обмеження у
застосуванні процедур санації та ліквідації, окрім тих винятків, які прямо
визначені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"
Закону № 145-ІХ.
Тобто положення пункту 2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ - заборона у
застосуванні процедури санації, не поширюється на Державні підприємства, що задіяні
у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні,
модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки; а
заборона у застосуванні процедури ліквідації не поширюється на Державні
підприємства, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня
набрання чинності цим Законом.
9.6.Враховуючи викладене, а також той факт, що суди не
встановили обставин належності Боржника до Державних підприємств, щодо яких п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ
встановлює винятки у застосуванні за суб`єктним складом, Суд доходить
висновку, що обмеження у застосуванні цих положень Закону - щодо заборони у
застосуванні процедури ліквідації у справі про банкрутство, за суб`єктною
ознакою не поширюються на Боржника, а тому Суд відхиляє протилежні аргументи
скаржників (п. 5.1.1, 5.2.2) в тій їх частині, в якій скаржники стверджують, що
положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"
Закону №145-ІХ за суб`єктним складом не поширюються на підприємство Боржника.
9.7.Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.2.2) в тій
їх частині, в якій цей скаржник стверджує, що визначені п.2 розділу
ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження
мають застосовуватись з врахуванням ч.3 розділу ІІІ "Прикінцеві та
Перехідні положення" цього Закону, ч.3 ст.214 ГК України та ст.96
КУзПБ, відповідно до яких вимога про незастосування
процедур санації та ліквідації до боржників у справах про банкрутство
встановлена лише до підприємств, що не підлягають приватизації, яким Боржник не
є і щодо якого не ухвалювалось рішення про приватизацію, у зв`язку із чим Суд
зазначає про таке.
По-перше, норми ч.3 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ, на відміну від його пункту 2 розділу ІІІ (що
регулює правовідносини у справі про банкрутство) регулюють правовідносини, що
виникають у виконавчому провадженні.
По-друге, положення п. 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та
Перехідні положення" Закону №145-ІХ є спеціальними стосовно положень ст.96 КУзПБ, які є
загальними.
По-третє, відповідні заборони у застосуванні процедури ліквідації,
згідно із Законом №145-ІХ, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом,
не поширюються лише на Державні підприємства, що ліквідуються за рішенням
власника.
А тому норми п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві
та Перехідні положення" Закону №145-ІХ уточнюють правила
застосування ст.96 КУзПБ до Державних підприємств, у т. ч. тих, що
ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності
цим Законом, як це визначено п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону №145-ІХ.
Аналогічного висновку Суд доходить і
стосовно застосування ст.214 ГК
України, оскільки норми цієї статті застосовуються як
загальні стосовно спеціальних норм п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві
та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Щодо застосування норм за темпоральною
ознакою
9.8.Поряд з цим Суд зазначає, що у цій справі потребує
дослідженню та визначенню порядок застосування у справах про банкрутство п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за
темпоральною ознакою - беручи до уваги дату запровадження судової процедури, у
якій перебував боржник на момент набрання чинності цим Законом.
У цьому Суд виходить з тих обставин, що
судові рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника та
про застосування до нього процедури ліквідації за правилами Закону про банкрутство (пункт
1.1) ухвалені як до введення в дію з 21.10.2019 КУзПБ, так і до набрання чинності Законом № 145-ІХ з 20.10.2019.
Також Суд враховує питання, що порушені у
цій справі ухвалою від 30.03.2021 при передачі справи на розгляд судової палати
для розгляду справ про банкрутство КГС ВС (пункт 7.1).
9.9.Положення п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ не містять прямої вказівки на
закриття провадження у справах про банкрутство.
Водночас ці положення допускають закриття
провадження у такій справі на стадії судової процедури розпорядження майном із
застосуванням наведених положень, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.
9.10.Суд, перш за все, звертається до визначених КУзПБ правил
застосування норм цього Кодексу у
справах про банкрутство, провадження у яких відкрито до введення його в дію.
Положеннями ч.4 Прикінцевих та Перехідних положень КУзПБ запроваджений порядок подальшого здійснення
провадження у справах про банкрутство за правилами КУзПБ незалежно від дати
відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які
на день введення в дію цього Кодексу перебувають
на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону
про банкрутство.
Водночас, відповідно до ст.6 цього Кодексу законодавець
не передбачив застосування у справі про банкрутство будь-яких інших процедур,
окрім процедур розпорядження майном, санації боржника та ліквідації, на
відміну від Закону про банкрутство, що
передбачав окрім наведених процедур також і процедуру (можливість) укладення
мирової угоди.
9.11.Щодо передбачених КУзПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим
нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності
боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення
вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Такий порядок забезпечується, зокрема,
застосуванням у справі про банкрутство окремих, однак послідовних та пов`язаних
між собою судових процедур (стаття 6
КУзПБ).
Судова процедура розпорядження майном
боржника, згідно із положеннями КУзПБ, повинна забезпечити збереження активів, ефективне їх
використання, аналіз фінансового стану боржника та прийняття рішення про щодо
наступної процедури - санації або ліквідації (частина перша статті 44).
Відповідно до ч.1 ст.49 цього Кодексу у
підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника
здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації,
ліквідації) або закривається провадження у справі.
Частиною 3 цієї статті КУзПБ визначено,
що у підсумковому засіданні г/с ухвалює, зокрема, рішення про закриття
провадження у справі про банкрутство.
Згідно з п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ, господарський
суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій
статті, і в інших випадках, передбачених законом.
9.12.У зв`язку з викладеним Суд доходить висновку, що:
- факт перебування боржника-Державного
підприємства у справі про банкрутство в процедурі розпорядження майном,
незалежно від того за правилами Закону
про банкрутство або КУзПБ було застосовано цю процедуру;
- обставини неможливості завершення цієї
справи про банкрутство на стадії розпорядження майном із застосуванням
спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх встановлення);
- заборона на застосування судових
процедур санації чи ліквідації;
в сукупності вказують на існування
передбаченої п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"
Закону № 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство
- через законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження
майном (стаття 49 КУзПБ) процедур санації та ліквідації до Державних підприємств
(крім тих, для яких пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ встановлені винятки у забороні щодо
застосування цих процедур).
9.13.Отже, хоча норми п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231
ГПК України і не містять прямої
вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у
застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур санації/ліквідації,
проте застосування цих норм як підстав для закриття провадження у справі про
банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем в ч.1 ст.49 КУзПБ можливістю закрити провадження у справі про банкрутство у
процедурі розпорядження майном через встановлені в п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження у
застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) судових процедур
(ст.49 КУзПБ).
Аналогічної правової позиції, щодо
можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників -
Державних підприємств, наведена у постанові ВС від 07.10.2020 у справі №
917/1230/15 з посиланням на висновки в постанові ВС, ухваленій у складі суддів
палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 10.12.2019 у справі
№ 906/1290/15.
У цьому висновку Суд також враховує сталу
судову практику з відповідними висновками та правовою позицією Верховного Суду,
викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від
12.12.2019 у справі № 923/382/14, від 19.12.2019 у справі № 50/155,
від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 07.10.2020 у справі №
917/1230/15, від якої Суд не вбачає підстав відступати.
Дійшовши наведеного висновку, Суд відхиляє
протилежні аргументи скаржника (пункти 5.1.1, 5.2.3).
9.14.Між тим, на відміну від справ про банкрутство Державних
підприємств, що перебували в процедурі розпорядження майном, у
учасників проваджень у справах про банкрутство Державних підприємств, які
перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом,
виникає неоднозначне розуміння щодо застосування п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону № 145-ІХ, оскільки у
цьому пункті відсутнє окреме застереження щодо правил його застосування за
темпоральною ознакою - у справах про банкрутство, у яких на час набрання Законом № 145-ІХ вже
були застосовані процедури санації та ліквідації.
Так, незважаючи на можливість закриття
провадження у справі у судовій процедурі розпорядження майном із застосуванням
п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ
(п.9.12, 9.13) ці норми, між тим, не містять ні прямої вказівки, ні
передбачають можливості (як для процедури розпорядження майном у сукупності із
застосуванням інших норм: ст.90, 96 КУзПБ, ст.231
ГПК України тощо) закрити провадження
у справах про банкрутство Державних підприємств, у яких, на момент набрання
чинності Законом № 145-ІХ, тривають вже
запроваджені судові процедури санації чи ліквідації.
А тому в питанні тлумачення та
застосування п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"
цього Закону у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в
процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом № 145-ІХ, Суд
виходить з такого.
9.15.Відповідно до ч.1 ст.8
Конституції України в Україні визнається і діє
принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується
верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).
Аналогічний припис закріплений у ч.1 ст.11 ГПК України.
Елементом верховенства права є принцип
правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який
інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик
свавілля.
Відповідно до ч.11 ст.11 ГПК України забороняється
відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи
відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
ЄСПЛ у п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у
справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування
національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд
зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й
застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із
принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці ЄСПЛ. На думку ЄСПЛ,
відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які
передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості
закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від
свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права
заявника.
Консультативна рада європейських судів у
Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні
послідовно застосовувати закон.
На думку ЄСПЛ, поняття "якість
закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і
передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям
адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право
вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у
справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v.
Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков
проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11,
§ 170)).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що
формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування
залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб
позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній
практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від
11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, §
31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v.
Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).
Отже, зміст п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ
потребує тлумачення у справах про банкрутство Державних підприємств, які
перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом,
таким чином, щоб результат застосування вказаних норм відповідав засадам
розумності та справедливості та узгоджувався з принципом верховенства права з
урахуванням всіх його складників.
9.16.Для досягнення такого тлумачення Суд, передусім,
покладається на визначений у КУзПБ порядок запровадження кожної із передбачених у справі
про банкрутство процедур, їх зміст та мету, а також правила переходу від однієї
процедури до наступної.
Так, відповідно до КУзПБ кожна судова
процедура у справі про банкрутство містить правовий інструментарій (юридично
значимі дії, рішення, правочини тощо), за допомогою якого досягається мета
відповідної процедури.
Зокрема, процедура судової санації
запроваджується для превенції банкрутства та ліквідації боржника, його
фінансового оздоровлення, а також задоволення вимог кредиторів шляхом
додаткових заходів (реструктуризація боргів, реорганізація юридичної особи
тощо) (ч.1 ст.50 КУзПБ).
Ліквідаційна процедура спрямована, в першу
чергу, на задоволення вимог кредиторів та виведення з ринку нерентабельних та
неперспективних підприємств.
Судові процедури застосовуються у справах
про банкрутство шляхом прийняття судових рішень, з моменту набрання чинності
яких, законодавець надає учасникам справи комплекс прав і обов`язків та
запроваджує відповідні наслідки.
При цьому, якщо КУзПБ допускає перехід
від однієї до іншої (наступної за цим Кодексом) процедури (від процедури розпорядження майном до
санації та/або ліквідації, від санації до ліквідації, ст.49, 57 КУзПБ тощо), то можливість повернення до попередньої
процедури банкрутства, окрім як шляхом скасування у встановленому
законом (ГПК України) порядку судового
рішення про відкриття відповідної судової процедури у справі про банкрутство,
правила КУзПБ не містить.
9.17.Щодо
судового рішення про застосування судової процедури у справі про банкрутство,
що набрало чинності, в контексті застосування п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві
та Перехідні положення" Закону №145-ІХ Суд зазначає про таке.
За
правилами ч.3 ст.3 ГПК України, ст.58
Конституції України не допускається зворотна дія
закону в часі.
Це
правило застосовується із врахуванням принципу правової визначеності, який
закріплений також і в ст.18 ГПК України,
відповідно до частини першої якої судові рішення, що набрали законної сили, є
обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого
самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними
особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Принцип
правової визначеності, серед іншого (пункт 9.15) передбачає, що у будь-якому
спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під
сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії"
(Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).
В
основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів
принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res
judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне
рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не
може переглядатися; та який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно
вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.
Суд
у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення
якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти
Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від
18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі
"Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов
проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу
юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62
рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v.
Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення
суду.
Отже,
забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування
державою реалізації права людини на справедливий суд.
9.18.Таким
чином, вжиту законодавцем в нормі п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ лінгвістичну конструкцію "не
застосовуються" щодо судових процедур санації та ліквідації, що передбачає
обмеження на їх застосування у подальшому (тобто, коли їх ще не було
застосовано), між тим не можна ототожнювати з "закриттям
провадження", а відповідно не можна і розуміти як вказівку на припинення
чинних процедур санації та ліквідації і з закриттям провадження у тих справах
про банкрутство Державних підприємствах, щодо яких відповідні процедури вже
були застосовані (відкриті) на час набрання чинності цим Законом.
9.19.Зважаючи на викладене, Суд, формулюючи правову позицію щодо
застосування нечітких та неоднозначних для їх застосування положень пункту
2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за
темпоральною ознакою, доходить висновку, що на боржників - Державних
підприємств, до яких процедури санації/ліквідації у справах про банкрутство
застосовані до набрання чинності Законом № 145-ІХ, положення його п.2 розділу
ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" не поширюються та не
застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про
банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у
відповідній справі процедури, з урахуванням п.4 Прикінцевих та
Перехідних положень КУзПБ.
9.20.Правильність цих висновків підтверджується наступним.
Застосування норм як нових (через зміни у
законодавстві, які відбулись з прийняттям Закону № 145-ІХ - його положень в п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення"), що не містять
окремої вказівки щодо їх зворотної дії в часі, призведе до не передбаченого
законом та не врегульованого ним втручання в ті правовідносини між їх
учасниками (у спірних правовідносинах - між визнаними кредиторами та банкрутом
на стадії ліквідації у справі про банкрутство, зокрема щодо задоволення вимог
кредиторів за правилами спеціального закону про банкрутство), які виникли до цих змін - згідно з судовим рішенням
(постановою про визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури), яке
не скасоване, набрало законної сили, є обов`язковим до виконання (стаття
18 ГПК України).
При цьому, закриттям провадження у справі
про банкрутство посеред триваючої процедури санації/ліквідації відбудеться
втручання у наведені правовідносини тією мірою, що ці правовідносини залишаться
без їх вирішення, що, в свою чергу, обумовить виникнення нових спорів, однак за
відсутності їх правового врегулювання. Тобто закриття судової процедури
банкрутства без її завершення та/або без переходу до іншої (передбаченої
законом) судової процедури не вирішує, а ускладнює, передусім становище
кредиторів боржника.
А тому наведений підхід у застосуванні
пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону №
145-ІХ створює умови для порушення у відповідних правовідносинах у цих справах
принципу правової визначеності (певності).
9.21.Дійшовши наведених висновків, Суд погоджується з
аналогічними аргументами скаржника (пункт 5.1.1, 5.1.2, 5.2.4).
9.22.Натомість, суди першої і апеляційної інстанцій
наведеного не врахували, неправомірно поширили на Боржника у цій справі, що
перебуває у процедурі ліквідації, застосованої до набуття чинності Законом № 145-ІХ, положення
його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", а тому
дійшли неправильних висновків в оскаржуваних рішеннях про задоволення клопотання
Міністерства юстиції України (пункт 1.2) та закриття провадження у справі про
банкрутство Боржника з урахуванням наведених положень Закону №
145-ІХ, неправомірно поширивши обмеження щодо
застосування процедури ліквідації у справі про банкрутство як підставу для
закриття провадження у справі про банкрутство Боржника.
Отже, враховуючи обставини поданого у цій
справі звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника (пункт 3.2), судам
належало продовжити провадження у цій справі, яка має завершуватись, з
урахуванням частини 4 Прикінцевих та
Перехідних положень КУзПБ, за правилами цього Кодексу у межах процедури ліквідації.
9.23.У зв`язку з наведеними висновками Суд вбачає підстави для
відступу від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в
постанові від 20.10.2020 у справі № 916/61/13-г, відповідно до якої
Суд підтримав висновок суду першої інстанції - щодо наявності підстав для
закриття (відповідно до п.7 ч.1 ст.90
КУзПБ із застосуванням положення пункту 2
Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ)
провадження у справі про банкрутство боржника, процедуру ліквідації щодо якого
у справі про банкрутство застосовано до набрання чинності вказаним Законом.
9.24.Водночас, Суд не вбачає підстав для відступу від правової
позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.12.2020 у справі
№ Б-7732/2-25, оскільки у цій справі Суд, погоджуючись із судовим
рішенням про закриття провадження у справі про банкрутство, керувався тим, що
відповідні мотиви судів полягали у встановленому законодавчому обмеженні в
застосуванні процедури ліквідації державного підприємства, виходячи з тих
обставин, що строк процедури санації та строк реалізації плану санації боржника
закінчився, проект змін до плану санації Міністерством розвитку економіки,
торгівлі та сільського господарства України, як органом уповноваженим управляти
майном боржника, погоджено не було, заходів до укладення мирової угоди та
закриття провадження у зв`язку з цим, сторонами не вчинено, а подальше провадження
у справі про банкрутство № Б-7732/2-25 втрачає юридичну доцільність та
унеможливлює досягнення мети банкрутства-відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою
повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Немає коментарів:
Дописати коментар