ПОСТАНОВА 17 листопада 2021 року, Справа № 911/1810/18 (911/3398/20), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н. Г. - головуючого, Жукова С. В., Огородніка К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102220149
У справі про банкрутство Боржника, провадження
у якій було відкрито 06.09.2018, а 27.07.2020 Боржника визнано банкрутом,
відкрито ліквідаційну процедуру, в листопаді 2020 року ліквідатор Боржника звернувся
до г/с із заявою, у якій просив покласти субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями Боржника на осіб, які є учасниками та (або) виконували
повноваження керівника Боржника ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ;
ОСОБА_1 та стягнути солідарно із зазначених осіб на користь Боржника 3 746
144,99 грн. Ліквідатор стверджував про
наявність вини у діях та бездіяльності керівника і учасника ОСОБА_3 , що
полягали у не забезпеченні збереження документації та майна боржника, не вжиття
заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, ненадання на неодноразові
вимоги ліквідатора документів, які підтверджують право вимоги до дебіторів
боржника, не скликання зборів учасників Боржника, не своєчасне подання до
відповідних державних органів фінансової звітності, не вжиття заходів щодо
звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство
тощо. Вина інших учасників у доведенні Боржника до банкрутства полягала у
бездіяльності, яка полягала в ухиленні від участі в управлінні та проведенні
загальних зборів учасників товариства, не створення та не визначення
повноважень відповідних контрольних органів товариства, не створення резервного
(страхового) фонду товариства, не прийняття рішень щодо звільнення та
притягнення до майнової відповідальності керівника боржника тощо. Місцевий
г/с ухвалою від 15.02.2021, яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова
від 24.05.2021) заяву ліквідатора задовольнив. Суди дійшли висновків про:
1) наявність вини у діях ОСОБА_3 , які полягали прийнятті нераціональних
управлінських рішень щодо взяття боржником додаткових зобов`язань, які у період
з 2015 по 2018 рік негативно впливали на господарську діяльність підприємства,
що призвело до фінансових збитків, втрат, не забезпечення збереження майна товариства;
2)наявність вини у бездіяльності решти учасників товариства - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 з огляду на невиконання ними визначених Статутом Боржника обов`язків.
Крім того, суди виходили із того, що в матеріалах справи відсутні належні та
допустимі докази вчинення будь-яких дій, спрямованих на не допущення вчинення
керівником боржника дій, що призвели до надкритичної неплатоспроможності
боржника. Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення,
вказавши, що судові рішення нижчих судів прийняті судами відповідно до
фактичних обставин, вимог матеріального та процесуального права і підстав для
їх зміни або скасування не вбачається.
Короткі висновки:
Ø Для застосування такої відповідальності необхідним
є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення
як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.
Ø Статтею 61 КУзПБ закріплено
правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до
неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для
задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до
банкрутства. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки
передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві
боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа,
яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність.
Ø Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового
становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення
заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить
ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення
до банкрутства юридичної особи.
Ø Якщо ліквідатор із посиланням на ті чи
інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до
субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів
внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих
тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові
документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на
підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення.
Ø небажання особи, яка притягується до субсидіарної
відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із ч. 2 ст.
74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність
яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний
опонент. В силу ст. 13 ГПК України особа, що бере участь у справі,
яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків
такої свої поведінки.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Загальні
умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями
боржника у справі про банкрутство визначені ГК України, ЦК України, КУзПБ.
Ø
Згідно
з ч.1 ст. 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт
підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші
особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про
банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне
доведення до банкрутства.
Ø
Умисним
банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва,
викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта
підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави,
суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (ч. 3 ст. 215 ГК України).
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із
відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Ø
В ч.
2 ст. 61 КУзПБ передбачено, що під час здійснення своїх
повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які
відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за
зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір
зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і
ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників
(учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим
чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника -
юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути
покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми
включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для
задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Ø
Визначене
ч. 2 ст. 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення
якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи,
які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість
іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної
відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі
відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення
складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та
суб`єктивної сторони).
Ø
Об`єктом
цього правопорушення є
суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредиторів на
задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів
боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника.
Ø
Об`єктивну
сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб,
пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для
задоволення вимог кредиторів.
Ø
Суб`єктами
правопорушення є особи
визначені в ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
Ø
Суб`єктивною
стороною правопорушення
для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до
вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності
суб`єкта правопорушення).
Ø Отже субсидіарна відповідальність у
справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається
на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника
боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні
юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану
неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним
є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як
об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.
Ø
Згідно
з ст. 5 ГК України до конституційних основ правового господарського
порядку в Україні віднесено, зокрема забезпечення державою захисту прав усіх
суб`єктів права власності і господарювання, недопущення використання власності
на шкоду людині і суспільству.
Ø
Притягнення
винних у доведені до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є
механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням
добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з
боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших
осіб.
Ø
Тому
визначення суб`єктів субсидіарної відповідальності є умовою правильного
застосування субсидіарної відповідальності за доведення боржника до
банкрутства.
Ø У цьому разі відсутність в осіб, які
притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні
документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот,
не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого
порушення їх прав. Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші
докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до
субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів
внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих
тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові
документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження
його доводів, надавши свої докази і пояснення.
Ø
Отже
якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника
викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника,
на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком
звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх
можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на
шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи,
яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має
кваліфікуватися згідно із ч. 2 ст.
74 ГПК України виключно як відмова від
спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні
документи вказує процесуальний опонент. В силу ст. 13
ГПК України особа, що бере участь у справі, яка
не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої
свої поведінки.
Ø
Виходячи
зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності)
третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового
зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю
боржника (доведенням його до банкрутства).
Ø
Правова
позиція аналогічного змісту викладена у постанові КГС ВС від 22.04.2021 у
справі № 915/1624/16.
Ø
Об`єктом
оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження
доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства до яких
належить, в тому рахунку (але не виключно), звіт за результатами проведеного
аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до
Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.
Ø Верховний Суд неодноразово вказував, що
норми ч. 2 ст. 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які
можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на
засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника
боржника. Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у
поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед
кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити
наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших
осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної
особи.
Ø
Аналогічний
висновок викладений у постановах КГС ВС від 30.10.2019 у справі № 906/904/16,
від 02.09.2020 у справі № 923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №
902/1129/15(902/579/20).
Ø
Беручи
до уваги наведене, а також фактичні обставини справи, які встановлені судами
попередніх інстанцій, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з
висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимог ліквідатора та
наявність підстав для покладення керівника та учасників ТОВ "УНСП
"Шмайсер" ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1
субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.
Ø
Разом
з тим судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б могли довести
відсутність вини зазначених осіб у доведенні ТОВ "УНСП "Шмайсер"
до банкрутства.
Ø
Водночас
касаційний суд враховує, що чинне законодавство не пов`язує можливість
покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб з наявністю вироку у
кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях
(бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в
силу спеціального припису законодавства про банкрутство притягуються до
цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.
Ø
Заявник
касаційної скарги вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових
висновків про наявність в учасників боржника - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
, ОСОБА_6 , ОСОБА_1 вини у
банкрутстві ТОВ "УНСП "Шмайсер", оскільки судами не враховано,
що вказані учасники в сукупності володіли 25 % голосів, що надавало їм право
скликати загальні збори, проте не надавало права їх провести.
Ø
Колегія
суддів враховує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є
добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК
України) і дії учасників цивільних правовідносин
мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що
характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони
договору або відповідного правовідношення.
Ø
Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної
відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є
недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та
наявність ознак доведення боржника до банкрутства.
Ø
Однак
зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб
довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути
відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до
відповідальності має право довести свою добросовісність.
Ø
В той
же час, володіючи правом та можливістю скликати загальні збори учасників
товариства, учасники боржника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1
протягом тривалого часу не вчиняли жодних дій щодо їх скликання, в тому числі з
метою вирішення питань щодо звільнення та/або притягнення до майнової
відповідальності керівника боржника тощо.
Ø
Судами
попередніх інстанцій також встановлено, що у період, який досліджувався
арбітражним керуючим, учасником даного ТОВ "УНСП "Шмайсер" також
був ОСОБА_2 , а саме, з 25.12.2015 по 14.12.2016, якого за рішенням загальних
зборів учасників ТОВ "УНСП "Шмайсер" від 13.12.2016 було
неправомірно виключено зі складу учасників цього товариства.
Ø
Відповідно
до рішення Господарського суду Київської області від 17.08.2017 від у справі
№911/1529/17, яке залишено в силі постановами Київського апеляційного
господарського суду від 12.12.2017 та КГС ВС від 28.03.2018 ОСОБА_2 відновив
своє право на участь у ТОВ "УНСП "Шмайсер" з 12.12.2017, однак
відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних
осіб-підприємців та громадських формувань внесено не було.
Ø
Зазначеним
спростовуються доводи ОСОБА_1 , що судами попередніх інстанцій не надана оцінка
діям ліквідатора щодо не включення до суб`єктів субсидіарної відповідальності
ОСОБА_2 , який у 2016 році був учасником ТОВ "УНСП "Шмайсер".
Ø
Разом
з цим, Верховним Судом у складі колегії суддів КГС відхиляються
доводи касаційної скарги в частині, що вимагає додаткового дослідження та
здійснення переоцінки встановлених місцевим та апеляційним судами обставин
справи, оскільки незгода з наданою судами оцінкою наявних у
матеріалах справи доказів, намагання здійснити їх переоцінку в силу вимог ст. 300 ГПК України виходить
за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Щодо доводів скаржника стосовно прийняття
оскаржуваних судових рішень без урахування правових висновків, що викладені у
постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 910/1067/19, від
13.08.2020 у справі № 910/4658/20 та від 19.08.2020 у справі № 911/593/20.
Ø
Об`єднана
палата КГС ВС в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність
правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями:
суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін
спору) та об`єкт (предмет).
Ø ВП ВС виходить з того, що подібність
правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта
та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм
(зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних
правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх
подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанова ВП
ВС від 27.03.2018 №910/17999/16; постанова від 25.04.2018 №925/3/17, постанова
від 25.04.2018 №910/24257/16).
Ø
При
цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі
рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних
вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове
матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанова ВП ВС від
19.05.2020 у справі №910/719/19, постанова ВП ВС від 19.06.2018 у справі
№922/2383/16).
Ø
Отже,
для касаційного перегляду з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України,
наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній
справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового
рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив
висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка
переглядається.
Ø
Таким
чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи заявника касаційної скарги
про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування
висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у
вказаних ОСОБА_1 постановах Верховного Суду, оскільки встановлені фактичні
обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка
переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з
обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з
урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних
правовідносин у вказаних справах.
Немає коментарів:
Дописати коментар