ПОСТАНОВА 30 листопада 2021 року, Справа № 904/709/20, Верховний Суд у складі колегії суддів КГС:Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В. В., Ткаченко Н. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101812195
У справі про банкрутство Корпорації
"ВЕЕСВІ" (далі-Боржник) 21.04.2021 на стадії розпорядження майном ОСОБА_1
звернувся до г/с із заявою про визнання грошових вимог по договору позики від
01.12.2014 на суму 521 258,47 грн. Боржник грошові вимоги визнав, а розпорядник
майна заперечив. Місцевий г/с ухвалою від 23.07.2020, яка залишена без змін апеляційним
г/с (постанова від 19.01.2021) грошові вимоги визнав на суму 4204,00 грн
(судовий збір) з віднесенням до 1 черги та на суму 521258,47 грн (основна
заборгованість) з віднесенням до 4 черги, що мотивовано доведеністю кредитором
грошових вимог, а клопотання розпорядника майна про застосування позовної
давності відхилив з тих підстав, що воно підлягає розгляду за умови подання
стороною спору, тоді як розпорядник майна учасником спірних правовідносин не є;
апеляційний суд в своїй постанові окрім іншого зазначив про те, що ОСОБА_1
звернувся із заявою 15.04.2020 - в межах трирічного строку,
встановленого ст.257 ЦК України, керуючись тим, що умовами договору не передбачено
повернення суми позики частинами, а останній платіж отримано боржником
19.08.2017. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів і
направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що: 1)
під час розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном
боржника стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності,
слід розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника
(висновок постанови ВС у справі №916/4644/15, зроблений після винесення
оскаржуваних рішень); 2) суд не обмежений доводами та вимогами
касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування
норм права, викладеного у постанові ВС після подання касаційної скарги; 3)суди
неправильно застосували (розтлумачили) норми матеріального права (ст.261, 267 ЦК України), не
надали оцінки та не з’ясували обставини, пов’язані з перебігом позовної
давності.
7. Позиція Верховного Суду
7.12.Відносно обґрунтування касаційної скарги в частині
застосування позовної давності за заявою розпорядника майна (п.5.2 цієї
постанови), КГС зазначає наступне.
7.13.Ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Перелік способів судового захисту
визначає статті 16 ЦК України.
7.14.Кредитор самостійно обирає спосіб захисту порушеного права.
Звернення конкурсного кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника у
справі про банкрутство є одним із таких способів. Водночас можливість
судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або
оспорювання, зокрема, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися
до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
7.15.Строки звернення до суду, як складова механізму реалізації
права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод
учасників правовідносин (абзац 5 п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 22.02.2012 № 4-рп/2012).
7.16.Ст.256 ЦК України визначає позовну
давність, як строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй
матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи
інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою
особою позову до суду.
7.17.В КУзПБ не встановлено спеціальних норм, які регулюють застосування
позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при
розгляді кредиторських вимог до боржника.
Водночас згідно з ч.6 ст.12 ГПК України господарські
суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом
для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом
про банкрутство.
7.18.Провадження у справах про банкрутство є однією з форм
господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання
господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист
порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та
юридичних осіб, держави.
7.19.Відповідно до ч.1 ст.2
КУзПБ провадження у справах про банкрутство
регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
7.20.ЦК України, як основний акт цивільного законодавства, не містить
вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас,
оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися
виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у
ч.1 ст.1 ЦК України, та у господарських
відносинах (ст.3 ГК України).
7.21.За змістом ч.2 ст.9
ЦК України та ч.1 ст.223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що
випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст.175
ГК України (подібний висновок наведено у
постановах КГС ВС від 18.06.2019 у справі №910/10116/18 та від
01.10.2019 у справі №910/12604/18).
7.22.Колегія суддів звертається до висновку, викладеного у
постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від
09.09.2021 у справі №916/4644/15, згідно з яким у справі про банкрутство при
розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми
цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 "Позовна давність" ЦК України.
Близького за змістом підходу щодо
застосування позовної давності у справі про банкрутство дотримується ВСУ у
постанові від 13.01.2016 у справі № 922/5094/14, судова палата для розгляду
справ про банкрутство КГС ВС у постановах від 23.04.2019 у справі №
Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, КГС ВС у
постанові від 05.03.2020 у справі № 14/325"б".
7.23.Згідно із ч.3, 4 ст.267
ЦК України позовна давність застосовується судом
лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив
позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою
для відмови в позові.
Тобто, названою статтею передбачено
правило, згідно з яким суб`єктом звернення із заявою про застосування
строків позовної давності є виключно сторона у спорі.
7.24.Аналіз положень ст.45
КУзПБ дає підстави для висновку про те, що
розгляд кредиторських вимог у справі про банкрутство за своєю суттю є процесом,
в якому беруть участь визначене названим Кодексом коло суб`єктів, зокрема
заявник (конкурсний кредитор), інші кредитори, розпорядник майна та боржник,
наділених певним обсягом прав та обов`язків, які кожен з них має право
реалізувати під час такого розгляду. Визначення обсягу прав учасників, що
беруть участь у розгляді заяви кредитора, має важливе значення для реалізації
завдань процедури банкрутства, яка здійснюється за умови забезпечення дієвих
заходів, що попереджають зловживання та гарантують рівномірне задоволення вимог
усіх кредиторів неспроможного боржника.
7.25.Судова
палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у постанові від 09.09.2021 у
справі №916/4644/15 дійшла висновку про те, що для цілей застосування ч.3, 4
ст.267 ЦК України під час
розгляду грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника
стороною, яка може зробити заяву про застосування позовної давності, слід
розуміти інших кредиторів, боржника та розпорядника майна боржника.
7.26.Такий підхід враховує правову природу інституту
банкрутства, забезпечує ефективне правове регулювання правовідносин
банкрутства, зокрема розгляду кредиторських вимог в процедурі розпорядження
майном боржника, оскільки забезпечує та надає можливість урахування прав й інтересів
учасників такого розгляду. До того ж мінімізує вчинення недобросовісним
боржником дій, спрямованих на завдання шкоди інтересам кредиторів через
формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так
званим "дружнім кредитором").
7.27.Не дивлячись на те, що постанова Верховного Суду у справі
№916/4644/15 ухвалена після винесення оскаржуваних у справі № 904/709/20 рішень
місцевого та апеляційного господарських судів, колегія суддів зазначає, що
відповідно до положень ч.4 ст.300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної
скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права,
викладеного у постанові ВС після подання касаційної скарги.
7.28.Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій
обставинами справи ОСОБА_1 , як кредитор, звернувся до суду за захистом своїх
прав шляхом подання заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство, що у
розумінні ст.16 ЦК України є вимогою про захист свого майнового права та інтересу, і
на заявлені майнові вимоги до боржника поширюються положення про позовну
давність.
7.29.Як вбачається зі змісту оскаржених судових рішень,
розпорядник майна боржника звернувся до місцевого г/с з усною заявою
(клопотанням) про застосування позовної давності до заявлених ОСОБА_1 вимог до
боржника.
7.30.Оскільки законом не встановлено вимог щодо форми
заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено у відзиві на
позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (відповідна
позиція Верховного Суду викладена у постанові від 09.04.2019 у справі
№912/1104/18).
7.30.Враховуючи, що розпорядник майна належить до кола осіб, які
можуть звернутися із заявою про застосування позовної давності під час розгляду
грошових вимог кредитора в процедурі розпорядження майном боржника (п.7.23 цієї
постанови), а також визнання судами попередніх інстанцій доведеною наявність
заборгованості Боржника перед ОСОБА_1 за договором позики від 01.12.2014, клопотання
розпорядника майна про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1 не могло
бути відхилено судом першої інстанції саме з тих підстав, що заявник не є
стороною спірних правовідносин за вищезгаданим договором позики.
7.31.Погодившись з висновком суду першої інстанції про
відхилення клопотання розпорядника майна боржника з вищевказаних підстав,
апеляційний суд в своїй постанові зазначив про те, що ОСОБА_1 звернувся із
заявою про визнання кредиторських вимог до боржника 15.04.2020 - в
межах трирічного строку, встановленого ст.257
ЦК України. При цьому суд апеляційної інстанції
керувався тим, що умовами договору не передбачено повернення суми позики
частинами, а останній платіж отримано боржником 19.08.2017.
7.32.Разом з цим, при визначенні початку перебігу строку
позовної давності суд апеляційної інстанції не врахував умови пункту 3.1.
Договору позики, згідно з яким позикодавець надає позику протягом двадцяти днів
з моменту підписання цього договору (01.12.2014), тоді як з встановлених судами
попередніх інстанцій обставин слідує, що з попередньо визначеної у договорі
суми позики у розмірі 2 000 000 грн боржнику у періоді з серпня 2015 року по
серпень 2017 року окремими платежами було перераховано позику у загальному
розмірі 521 258,47 грн.
7.33.Крім того, за умовами п.4.1 Договору позики строк позики
становить один календарний рік з моменту надходження суми позики на банківський
рахунок позичальника. Оскільки спірна сума позики перераховувалася боржнику
окремими платежами, то врахуванню підлягає саме дата надходження на банківський
рахунок боржника кожного з таких платежів. Суд апеляційної інстанції наведеного
не врахував.
7.34.Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог
щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки
доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично
значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями,
якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування
запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й
обґрунтованого рішення.
7.35. З`ясування відповідних обставин має
здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст.86 ГПК України щодо
відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного
доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх
сукупності.
7.36.Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є
рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні
норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно
і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх
вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому
засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.37.Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими
вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий
розгляд, стаття 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод не
встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є
компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте
зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та
рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
7.38…Ухвалені у цій справі судові рішення наведеним вимогам не
відповідають, оскільки припустившись неправильного застосування (тлумачення)
норм матеріального права (ст.261, 267 ЦК України), попередні
судові інстанції не оцінили доказів та не з`ясували обставин, пов`язаних з
перебігом позовної давності за вимогами ОСОБА_1 , чим порушили вимоги ст.86, 236 ГПК України,
про що вірно зазначено у касаційній скарзі.
Немає коментарів:
Дописати коментар