ПОСТАНОВА 24 листопада 2021 року, Справа № 911/3730/16 (754/4549/19), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н.Г.- головуючого, Жукова С.В., Огородніка К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/101812293
У справі про банкрутство ТОВ
"Цемлайн" (далі-Боржник), провадження у якій порушено 01.12.2016,
а 31.12.2016 Боржника визнано банкрутом, у березні
2019 року Боржник звернувся з позовом, в якому просив визнати недійсними укладені між
ОСОБОЮ_1 та Банком: 1) договір від 24.06.2016 про відступлення права вимоги та
заміну сторони у зобов`язанні за
рамковою угодою від 27.07.2004 №2001 (з усіма діючими змінами та доповненнями),
і укладеним на її підставі договором про надання траншу від 24.04.2008
№1.38559/2001, з усіма змінами та доповненнями (кредитний договір); 2) договір від
03.04.2017 про відступлення прав вимоги за договорами застави від 03.04.2017,
згідно з яким банк передає ОСОБА_1, а вона приймає усі права за договорами
застави і набуває усіх прав заставодержателя, які мав Банк. Позов
обґрунтований тим, що за оспорюваними договорами відступлено неіснуюче право вимоги,
відступлення відбулося без згоди та без участі боржника, відступлення права
вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням
законодавства, договір про відступлення права вимоги та заміну сторони у
зобов`язанні від 24.06.2016 є підробленим.
Місцевий г/с рішенням від 17.05.2021, яке залишено без змін
апеляційним г/с (постанова від 28.07.2021) позов задовольнив повністю, встановивши відсутність підстав вважати правочини
договором факторингу, разом з тим за правочинами відбулася заміна кредитодавця та
заставодержателя на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги
згідно з ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, та виходив з того, що відступлення права вимоги за
кредитним договором та укладеним в його забезпечення договором застави на
користь фізичної особи суперечить положенням наведених норм, оскільки для
зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є
спеціальний суб`єкт, а саме: кредитор - банк або інша фінансова установа. Верховний
Суд з висновком судів попередніх
інстанцій погодився та залишив їхні судові рішення без змін, вказавши, що судами
правильно встановлено, що за оспорюваними договорами відбулася заміна Банку-
кредитодавця та заставодержателя, який є фінансовою установою, що має право на
здійснення операцій з надання фінансових послуг, на ОСОБА_1 - фізичну особу,
яка не може надавати фінансові послуг і що на момент укладення оспорюваних Банк
у процесі ліквідації не перебував та не був позбавлений банківської ліцензії, а
тому суди дійшли правильного висновку, що відступлення права вимоги за
кредитним договором та укладеним в його забезпечення договором застави на
користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054
ЦК України.
Короткі висновки:
Ø Цивільний кодекс
України розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги,
а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Ø Якщо право вимоги відступається "за
номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому
випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються
загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни
кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Ø …відступлення права вимоги за кредитним
договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та
ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі
кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк
або інша фінансова установа.
Ø …відступлення права вимоги за кредитним і
забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ
лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської
ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
Згідно
з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та
інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Ø
Відповідно
до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5
та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо
недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша
заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених
законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний
правочин).
Ø
Зміст
правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам
(ч.1 ст.203 ЦК України).
Ø
Колегія
суддів зазначає, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд в
кожній конкретній справі має встановити наявність фактичних обставин, з якими
закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, а
саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми
угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає
неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для
правильного вирішення спору.
Ø
Відповідно
до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію
(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або
утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має
право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Ø
Сторонами
в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Ø
Законодавство
також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в
зобов`язанні.
Ø
Згідно
зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою
особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином
(відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за своєю суттю означає
договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.
Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним
кредитором та новим кредитором.
Ø
Зі
змісту норм ст. ст. 512, 514, 516
ЦК України вбачається, що за загальним
правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні
не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ø
До
нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі
і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено
договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Ø
Статтею 1077 ЦК
України передбачено, що за договором факторингу
(фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор)
передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої
сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а
клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової
вимоги до третьої особи (боржника).
Ø
Клієнт
може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення
виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Ø
Зобов`язання
фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг,
пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Ø
Згідно
ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової
вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке
виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Ø
Відповідно
до ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом
у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом
підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова
установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Ø
Таким
чином, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що Цивільний кодекс України розмежовує правочини, предметом яких є відступлення
права вимоги, а саме, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори
факторингу.
Ø
Метою
укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого
права.
Ø
Метою
договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок
відступлення права вимоги до боржника.
Ø
При
цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно, а за
договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за
плату.
Ø
Ціна
договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання
клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись
по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги,
що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної
у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Ø
Договір
факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом
надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за
договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої
визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом
фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Ø
Плата
за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і
ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.
Ø Якщо право вимоги відступається "за
номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому
випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін
регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм
стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК
України).
Ø
Таким
чином, суттєва відмінність договору уступки права вимоги є те, що
відступлення права вимоги це операція з переуступки кредитором прав вимоги
боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією
вартості такого боргу, або ж без такої компенсації взагалі.
Ø
Наведена
правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів
об`єднаної палати КГС від 11.10.2019 у справі №910/13731 та узгоджується з
правовою позицією, викладеною у постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі №
909/968/16 відповідно до якої, договір факторингу є правочином, який характеризується
тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад
(клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької
діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону
має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник
- набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його
предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою
настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення
такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок
відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення
права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна
визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної
послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків
від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною
вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не
договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
…
Ø
Статтею 546 ЦК
України передбачено, що виконання зобов`язання
може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Ø
Згідно
із ч. 3 ст. 3 Закону України
"Про заставу" застава має похідний
характер від забезпеченого нею зобов`язання.
Ø
Відповідно
до ч. 3 ст. 512 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, на неправильне застосування судами яких посилається
заявник касаційної скарги, кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо
це встановлено договором або законом. За кредитним договором банк або інша
фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ø
За
змістом ст. 1054 ЦК України особами, які можуть бути кредитодавцями в кредитних
правовідносинах, є банк або інша фінансова установа, і цей перелік є вичерпним.
Ø
Відповідно
до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України
"Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг" фінансова установа - це юридична
особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а
також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у
випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в
установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні
спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії,
установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і
компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання
фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги
(операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.
Ø Так, у постанові ВП ВС від 31.10.2018 у
справі № 465/646/11 сформульовано висновок про те, що фізична особа, у
будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки
такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими
установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до
реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним
договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054
ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на
підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме,
кредитор - банк або інша фінансова установа.
Ø
Разом
з тим, у постанові ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (провадження №
12-1гс21) цей висновок конкретизовано так, що відступлення права вимоги за
кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь
фінансових установ лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був
позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
…
Ø
За
результатами дослідження змісту положень договору про відступлення від
24.06.2016 та договору від 03.04.2017, судами попередніх інстанцій правильно
встановлено, що за оспорюваними договорами відбулася заміна ПАТ "ПроКредит
Банк" - кредитодавця та заставодержателя, який є фінансовою установою, що
має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на ОСОБА_1 -
фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними
нормами права та висновками Верховного Суду.
Ø
При
цьому, судами під час розгляду спору у даній справі було встановлено, і
сторонами не заперечується, що на момент укладення оспорюваних договорів ПАТ
"ПроКредит Банк" (первісний кредитор) у процесі ліквідації не
перебував та не був позбавлений банківської ліцензії.
Ø Отже, встановивши наведені вище обставини, врахувавши правову позицію Верховного Суду, керуючись вимогами закону, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відступлення права вимоги за кредитним договором та укладеним в його забезпечення договором застави на користь фізичної особи ОСОБА_1 суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України
Немає коментарів:
Дописати коментар