ПОСТАНОВА 08 грудня 2021 року, Справа № 910/17629/18 (910/12685/20), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102058443
У справі про банкрутство ТОВ
"Бестом" (далі-Боржник), провадження у якій відкрито 20.02.2019, а 02.10.2019 Боржника визнано
банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, Боржник в особі ліквідатора подав
позов до ТОВ "Фактор Енерго" (Відповідач-1) та ТОВ "ЕНВЦ
"Фобос", Відповідач-2), в якому просив суд визнати недійсним договір
переведення боргу від 11.04.2018, укладений між Відповідачами та стягнути з ТОВ
"ЕНВЦ "Фобос" на користь ТОВ "Бестом" 2,2 млн грн
неповернутої заборгованості на підставі договору про переведення боргу від
02.11.2017. У якості нормативного
обґрунтування позову ліквідатор посилався статті
42 КУзПБ і загальні норми ЦК
України. Місцевий г/с Ухвалою від 30.06.2021,
яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 21.09.2021), у задоволенні позову відмовив з тієї підстави,
що ліквідатор не надав доказів того, що саме укладення оспорюваного договору призвело
до неплатоспроможності боржника, та той факт, що підписання оспорюваного договору
не є відмовою боржника від своїх майнових вимог. Також апеляційний г/с,
відхиляючи доводи апеляційної скарги про неправильне застосування ч.2 ст.42
КУзПБ та наявності підстав для
застосування ст.20 Закону про банкрутство,
погодився з висновками місцевого г/с щодо необхідності застосування до спірних
правовідносин, окрім загальних норм ЦК України, саме положень ст.42 КУзПБ, обґрунтовуючи такі висновки тим, що вказані норми
визначені правовою підставою позову самим ліквідатором боржника (позивач), і оскільки
боржник, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, на день
введення в дію КУзПБ перебував на
стадії ліквідаційної процедури, то суд першої інстанції правильно здійснив
подальший розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу. Верховний Суд
скасував судові рішення нижчих судів і направив справу на новий розгляд до суду
першої інстанції, вказав, що справу про банкрутство порушено 20.02.2019 на
підставі норм Закону про банкрутство, а
тому суди помилково застосували в цій справі положення статті 42
КУзПБ, а не статті 20 Закону про банкрутство, що призвело до передчасного
рішення про відмову у позові; судам належало
самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати
необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство, зокрема й з огляду на встановлений законодавцем річний
строк для звернення із заявою про визнання правочину недійсним на підставі
спеціальних норм вказаного Закону.
Короткі висновки:
Ø не може, … втрата чинності Закону про
банкрутство, слугувати підставою для неможливості застосування спеціальних
положень цього Закону при вирішенні судами спорів про визнання
недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого відкрито справу про
банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії Закону.
Ø …ст.20 Закону про банкрутство … у частині
підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах
про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії цього Закону, та
до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником
після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував
порушенню справи про банкрутство.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Ø
…,
21.10.2019 введено в дію КУзПБ №
2597-VIII від 18.10.2018, який в силу п.4 Прикінцевих
та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою
дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення
(відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які
на день введення в дію цього Кодексу перебувають
на стадії санації.
Ø
З дня
введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон
про банкрутство.
Ø
Тобто,
перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до
регулювання згідно з КУзПБ, здійснюється
негайно
(безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом
здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство, відповідно до положень
цього Кодексу.
Ø
Аналогічна
правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі
№ 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі
№ 904/4928/17.
Ø Водночас, колегія суддів зауважує, що
наведене стосується питання регулювання самої (подальшої) процедури банкрутства
у цій категорії справ та не може, зокрема втрата чинності Закону про банкрутство,
слугувати підставою для неможливості застосування спеціальних положень
цього Закону при вирішенні судами
спорів про визнання недійсними правочинів, укладених боржником (щодо якого
відкрито справу про банкрутство), якщо ці правочини вчинялись під час дії
Закону.
Ø …, Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно
з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична
кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд
від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм
(висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Ø Г/с, з`ясувавши під час розгляду справи,
що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або
заперечень послалися не на ті норми, які фактично регулюють спірні
правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію і
застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального та процесуального
права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (правова позиція, викладена у
постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №
924/1473/15).
Ø Саме на суд покладено обов`язок надати
правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час
розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню
для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме
тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні
правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного
позивачем способу захисту
(висновок, викладений у постанові ВП ВС від 04.12.2019 у справі №
917/1739/17).
Ø
З
огляду на наведені правові висновки ВС, у цій справі, що переглядається, судам
першої та апеляційної інстанцій належало самостійно надати правову кваліфікацію
спірним правовідносинам, а не обґрунтовувати свої висновки про необхідність
застосування приписів статті 42
КУзПБ, в тому числі, посилаючись на визначені
позивачем правові підстави його вимог.
Ø
У
питанні критеріїв застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство щодо
визнання недійсними правочинів, а саме ст.20 Закону про банкрутство чи ст.42
КУзПБ, колегія суддів
звертається до правових висновків судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС ВС, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі №
911/1012/13, та зазначає наступне.
Ø
На
відміну від вимог ЦК України та ГК України,
законодавство про банкрутство (як стаття 42 КУзПБ, так і стаття 20 Закону про банкрутство у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги
до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання
недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у
справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків
(сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб
які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав,
за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Ø Критерієм для застосування норм ст.42 КУзПБ та ст.20
Закону про банкрутство, у т. ч. і до заяв, поданих
після введення в дію цього Кодексу, є
дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ø Виходячи з аналізу ст.20 Закону
про банкрутство, наведена норма, у частині підстав
визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство,
провадження у яких відкрито під час дії цього Закону, та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника,
які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом
одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
Ø
Ураховуючи
наведену правову позицію, а також те, що провадження у цій справі про
банкрутство … порушено 20.02.2019 на підставі норм Закону про банкрутство, суди
першої та апеляційної інстанції дійшли помилкових висновків про наявність
правових підстав для застосування при розгляді заяви ліквідатора про визнання
недійсним договору переведення боргу положень статті 42 КУзПБ.
Ø
Таким
чином, ураховуючи встановлення судами попередніх інстанцій обставини укладення
спірного правочину 11.04.2018 та відкриття провадження у цій справі про
банкрутство 20.02.2019, тобто до введення в дію КУзПБ, судам належало
самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати
необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство, зокрема й з огляду на встановлений законодавцем річний
строк для звернення із заявою про визнання правочину недійсним на підставі
спеціальних норм вказаного Закону.
Ø
З
урахуванням зазначеного, суд касаційної інстанції погоджується з доводами
касаційної скарги щодо помилкових висновків судів у частині не застосування
положень статті 20 Закону про
банкрутство.
Немає коментарів:
Дописати коментар