ПОСТАНОВА 07 грудня 2021 року, Справа № 04/14-10/5026/2337/2011(925/1401/15), Верховний Суд у складі колегії суддів КГС: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010201
У справі про банкрутство ТОВ "Сван-1" (далі - Боржник), яка порушена 25.10.2011, а 22.06.2012 Боржника визнано банкрутом, Боржник звернувся до г/с з позовом, в якому просив витребувати у ТОВ "Маг-Трейд" нежитлові приміщення (далі-НП) у м. Черкаси, які належали Боржнику на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2004, були продані ТОВ "Агро Інжинірінг" 01.12.2010 на підставі Договору купівлі-продажу, який було визнано судом недійсним 01.10.2019, як такий, що вчинений за ціною нижче його балансової вартості незадового до входження Боржника у процедуру банкрутства, що погіршило становище Боржника та зменшило його активи. В свою чергу ТОВ "Агро Інжиніринг" 23.12.2014 відчужило спірні НП на користь Відповідача. Відповідач доводив, зокрема, що укладаючи договір купівлі-продажу від 23.12.2014 не знав і не повинен був знати про те, що особа, у якої НП були придбані, не має права їх відчужувати, та крім того, придбав їх за оплатним Договором, тому вважав себе добросовісним набувачем майна, щодо якого відсутні визначені ст.388 ЦК підстави для його витребування. Місцевий г/с рішенням від 21.05.2021, яке залишено апеляційним г/с (постанова від 14.09.2021), застосувавши положення ст. 387, 388 ЦК України позов задовольнив, дійшовши висновку про недобросовісність набуття Відповідачем спірного об'єкту нерухомості з огляду на встановлені факти пов'язаності та заінтересованості учасників перепродаж в особі ОСОБА_1, який входив до органів управління усіх трьох компаній, переходив на кожне наступне підприємство напередодні придбання таким підприємством спірного майна і незадовго до відкриття процедур банкрутства таких продавців (ТОВ "Сван-1 та ТОВ "Агро Інжиніринг"). На переконання судів ОСОБА_1 знав або повинен був знати про те, що відчудження майна здійснюється з метою уникнення стягнення на це майно для задоволення вимог кредиторів, вимоги яких на момент відчудження майна вже існували. За висновками судів перепродаж спірних НП, за наявності доведених фактів попереднього переходу (близьким у часі перед відчуженням майна від попереднього володільця) на кожне наступне підприємство (набувача майна) особи, яка займала посаду в органах управління підприємства-продавця та отримувала посаду в керівних органах підприємства-набувача, або ж була його засновником, за вказаних обставин не дає можливості вірогідно стверджувати про добросовісність набуття відповідачем спірного об`єкту нерухомості. Верховний суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що за встановлених обставин Боржник, як особа, права якої порушені вчиненням правочину, який не відповідає вимогам закону та який визнано судом недійсним, має право на повернення майна із чужого незаконного володіння; відсутність посилання судів на ст.400 ЦК України як на підставу витребування майна при встановленні того, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна, в цьому випадку не впливає на правильність висновків судів про необхідність витребування спірного майна у відповідачів, оскільки наслідками застосування і ст.388 і ст.400 ЦК України може бути витребування майна; застосування судами статті 400 ЦК України не призвело б до ухвалення іншого рішення.
Позиція Верховного Суду
29.7. ... аргументи скаржника щодо того, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статтю 388 ЦК України, якою передбачено виключне коло підстав, коли власник може витребувати своє майно від добросовісного набувача, колегія суддів КГС ВС зазначає наступне.
29.8. За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
29.9. Згідно статті
400 ЦК України недобросовісний володілець
зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності
або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним
володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього
обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування
цього майна.
29.10. З огляду на викладене, відсутність посилання у
оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції на приписи ст.400 ЦК України як
на підставу витребування майна при наявності висновку суду про те, що
відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна, в цьому випадку не
впливає на правильність висновків суду апеляційної інстанції про необхідність
витребування спірного майна у відповідачів, оскільки наслідками застосування і
ст.388 і ст.400 ЦК України може бути витребування майна.
29.11. При цьому, зі змісту ст.388 і 400 ЦК України убачається, що від недобросовісного набувача майно
може бути витребувано в будь-якому випадку, а від добросовісного - лише у
випадках передбачених законом.
29.12. З урахуванням фактичних обставин встановлених у цій
справі, застосування судом апеляційної інстанції статті 400 ЦК України не
призвело б до ухвалення іншого рішення.
30. Крім того, висновки у наведених скаржником постановах ВС від
26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 13.11.2019 у справі №645/4220/16-ц; від
16.12.2020 у справі № 496/3663/16-ц; від 18.02.2021 у справі №
14/5026/1020/2011; від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 не можуть
вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах
скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не
урахувавши викладених в рішеннях правових позицій ВС стосовно спірних
правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних
справах доказів та встановлених фактичних обставин. Отже, суб`єктний склад,
підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а
також матеріально-правове регулювання у наведених справах є відмінними зі
справою №04/14-10/5026/2337/2011(925/1401/15).
Щодо доводів втручання у мирне володіння
майном (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини…)
31.1. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання
держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад,
рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23
вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від
21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року,
"Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король
Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року,
"Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року,
"Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West
Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано
три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в
право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу,
а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно
"суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід
(втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
31.2. Втручання держави у право на мирне володіння майном є
законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта,
що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо
застосування та наслідків дії його норм.
31.3. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з
метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної
необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може
включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
31.4. Критерій "пропорційності" передбачає, що
втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого
протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу)
між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами
особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива
рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої
пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які
використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе
"індивідуальний і надмірний тягар".
31.5. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки
"пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного",
"публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку
"сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд"
не ґрунтується на розумних підставах.
31.6. Для розкриття критерію "пропорційності" вагоме
значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача
майна.
31.7. Аналогічні правові висновки викладені в постанові ВС у
складі палати для розгляду справ про банкрутство КГС від 18.02.2021 у справі №
14/5026/1020/2011.
31.8. Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц
та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що "конструкція,
за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи
компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного
позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного
набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті
1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод".
31.9. Разом з тим, враховуючи встановлені судами попередніх
інстанцій обставини щодо того, що відповідач є недобросовісними набувачами
майна, безпідставними є посилання скаржників на неврахування судами попередніх
інстанцій положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Немає коментарів:
Дописати коментар