ПОСТАНОВА 22.12.2021, Справа № 902/1706/13(902/959/20), ВС у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жуков С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735521
ПОСТАНОВА 22.12.2021, Справа №902/1706/13(902/958/20), ВС у складі колегії суддів КГС: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Жуков С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102735522
У справі про банкрутство ФОП Бойдаченка А. П., щодо якого 10.01.2014
було прийнято постанову про визнання Боржника банкрутом та відкрито
ліквідаційну процедуру, у вересні 2020 року ліквідатор Боржника подав до г/с в
межах справи про банкрутство два позови: в першому просив витребувати від
ОСОБА_1 у власність Боржника - магазин з прибудовою, в іншому - земельну
ділянку, обґрунтовуючи тим, що майно було
відчужено 14.05.2020 ОСОБОЮ_3 (син банкрута) ОСОБІ_1 поза волею власника (ФОП-банкрут) та
без відома ліквідатора банкрута. Ліквідатор посилаючись на
норми ЗУ "Про ДРРПНМ
та їх обтяжень" та судову практику зазначав,
що не дивлячись на те, що в ДРРПНМ був запис про власника спірного майна
ОСОБА_3, пріоритет над вказаними записами має заочне рішення міського суду від
21.06.2016 у справі №127/5621/16-ц, текст якого міститься в ЄДРСР, згідно з
яким з 21.06.2016 власником спірного майна фактично був не ОСОБА_3, а його
батько – ФОП. Місцевий г/с рішенням від 30.03.2021, яке залишене без змін
апеляційним г/с (постанова від 16.06.2021) позов задовольнив, виходив із
встановленого ним факту неправомірності перебування спірного майна, яке
належить Боржнику, у власності ОСОБА_3 та його подальшого відчудження у власність
ОСОБА_1 за договором к-п від 14.05.2020, у зв’язку з чим дійшов
висновку щодо наявності порушених прав боржника та правових підстав для
задоволення позовних вимог ліквідатора. Верховний
Суд судові рішення нижчих судів скасував і направив справу на новий розгляд
до суду першої інстанції, вказавши, зокрема, на необхідність з`ясувати питання
добросовісності/ недобросовісності набувача, врахувати критерій
"пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
Короткі висновки:
Ø
з`ясування
питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для
застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так
і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право
власності набувача майна.
Ø
…добросовісна
особа, яка придбаває
нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі
покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх
обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у ДРРПНМ.
Ø
…за відсутності в цьому реєстрі відомостей
про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно
покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких
прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав
інших осіб та обтяжень.
Позиція Верховного Суду
Ø
Статтею 41
Конституції України визначено, що ніхто не може
бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є
непорушним.
Ø
Аналогічне
положення закріплено у ст. 321 ЦК
України.
Ø
Статтею 387 ЦК
України власнику надано право витребувати
своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави
заволоділа ним.
Ø
Витребування
власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом
подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, а
відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без
достатньої правової підстави.
Ø
Водночас,
слід зазначити, що у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного
майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного
майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно.
Ø Відтак, для правильного вирішення спору
суду слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до
яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у
незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових
підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння
чужим майном.
Ø
При
цьому незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний
набувач.
Ø
Добросовісним
набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в
особи, яка не мала права його відчужувати.
Ø
Недобросовісний
набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав
або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її
відчуження не має права.
Ø
Відповідно
до ч. 1, ч. 3 ст. 388 ЦК
України, якщо майно за відплатним договором придбане
в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати
(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача
лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він
передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він
передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він
передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було
набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має
право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Ø
Отже,
від добросовісного набувача майно може бути лише в передбачених законом
випадках, а саме відповідно до ст.
388 ЦК України.
Ø
ВС КГС
відзначає, що предметом регулювання ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, ратифікованого Законом України
від 17.07.1997 № 475/97-ВР, є втручання держави в
право на мирне володіння майном.
Ø
У
практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти
Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого
Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010,
"Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король
Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти
Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004,
"East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано
три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи
на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а
саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно
"суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід
(втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Ø
Втручання держави у право на мирне володіння майном
є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що
має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування
та наслідків дії його норм.
Ø
Втручання
є виправданим, якщо воно
здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності
об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу,
який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської
діяльності.
Ø
Критерій
"пропорційності" передбачає, що втручання у право власності буде розглядатися як порушення
статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої
рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з
втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення
(обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та
засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо
особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Ø
При
цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях
наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за
державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли
такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Ø
Отже,
для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має
визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Ø
Разом
з тим, ЄСПЛ (рішення від 23.01.2014 у справі "EAST WEST ALLIANCE LIMITED
v. UKRAINE", № 19336/04, § 166-168) зазначив, що перша та найбільш важлива
вимога статті 1 Першого протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання
державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних
положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства
права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного
органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити
"справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та
вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення
такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.
Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде
покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати
обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та
метою, яку прагнуть.
Ø
Крім
того, ВС у постановах від 20.03.2019 у справі №521/8368/15-ц
(провадження № 61-17779св18) та від 18.03.2020 у справі 199/7375/16-ц
(провадження № 61-35744св18), посилаючись на те, що конструкція, за якої
добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації
своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача
індивідуальний та надмірний тягар, дійшов висновку про те, що задоволення
віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у добросовісного
набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ø Водночас, колегія суддів відзначає, що саме
по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної
особи не є виправданим втручанням у право власності за відсутності суспільного
інтересу.
Ø
Так,
у рішенні ЄСПЛ від 17.11.2020 у справі "KANEVSKA against Ukraine"
(заява № 73944/11) суд зазначив, що при вирішенні майнового спору між кількома
приватними особами, паном М., пані Ш., першим добросовісним покупцем, і
заявником, якому пані Ш. продала квартиру і сама була сумлінним покупцем,
національні суди, по суті, повинні були врівноважити конфліктуючі приватні
інтереси з приводу спірного майна. При цьому вони спиралися на пункт 1
(3) статті 388 ЦК України, який Національний законодавчий орган, діючи в рамках
своєї широкої свободи розсуду відповідно до статті 1 Першого протоколу він
прийняв рішення ввести у внутрішнє цивільне законодавство положення, що
регулюють подібні ситуації в цій справі (тобто ситуацію, в якій як первісний
власник майна, так і його сумлінний покупець мають конкуруючі права на нього).
Беручи до уваги, що юрисдикція суду перевіряти правильність тлумачення і
застосування внутрішнього права обмежена і що його функція не полягає в заміні
національних судів, суд не вбачає в даній справі нічого такого, що дозволило б
йому укласти що національні суди застосували вищевказане положення явно
помилково або таким чином, щоб прийти до довільних висновків.
Ø
Також
суд зазначив, що, як випливає з внутрішньодержавного прецедентного права,
заявник мав можливість подати позов до г - Ж Ш., особі, у якого вона і її
чоловік придбали квартиру, про стягнення сплаченої за квартиру ціни або
відповідно до статті 661, або відповідно до статті 1212 ЦК України (рішення ЄСПЛ від
17.11.2020 у справі "KANEVSKA against Ukraine", заява № 73944/11,
пункт 49).
Ø
Однією
із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1ст. 3 ЦК України).
Ø
На необхідність
оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця
нерухомого майна неодноразово звертала увагу ВП ВС (п.51 постанови від 26.06.2019
у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 01.04.2020
у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
Ø
Як
вбачається з матеріалів справи, яка переглядається, ухвалюючи рішення про
витребування спірного майна від набувача - ОСОБА_1 в порядку ст. 388 ЦК України, суд
першої інстанції факт добросовісного (недобросовісного) володіння ОСОБА_1 цим
майном належним чином не перевірив і не встановив.
Ø
Місцевий
г/с дійшов лише висновку про те, що спірне майно неправомірно
перебувало у власності ОСОБА_3, що встановлено судовими рішеннями у справі №127/5621/16-ц,
а відтак, подальше його відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором
купівлі-продажу від 14.05.2020 є неправомірним.
Ø
Водночас,
судові рішення, постановлені за відсутності перевірки
добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для
застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у
право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам
справедливого судового розгляду згідно зі ст. 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод, яка є
частиною національного законодавства України.
Ø
Аналогічний
правовий висновок викладений ВП ВС у постанові від 02.11.2021 у справі №
925/1351/19.
Ø Крім того, ВП ВС у постанові від
02.11.2021 у справі №925/1351/19 дійшла висновку також про те, що якщо
спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності
його набувача крім приписів ст.388 ЦК України слід
застосовувати спеціальну норму п. 1 ч.1 ст. 2 Закону України
"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх
обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація
речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і
підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на
нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до ДРРПНМ.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або
набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про
речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або
відсутність), що містяться у ДРРПНМ.
Ø
Тому
за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме
майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості,
тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває
право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
Такі висновки сформульовані у постановах ВП ВС від 23 жовтня 2019
року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1
квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1,
46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20,
пункти 7.15, 7.16).
Ø
Проте,
у справі, що переглядається, суд першої інстанції, як було зазначено
вище, не встановив обставин, які б могли свідчити про недобросовісність/добросовісність відповідача у спірних правовідносинах, а також і
наявність/відсутність суспільного інтересу як умови втручання у право власності
добросовісного набувача.
Ø
При
цьому, ухваливши рішення про витребування у відповідача спірного майна в
порядку ст. 388 ЦК України, місцевий г/с не встановив на якій саме підставі
витребовується майно: 1) було загублене власником або особою, якій він
передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він
передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він
передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Ø
На
вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув
та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних
порушень та у своїй постанові фактично виклав зміст рішення місцевого г/с, що є
порушенням вимог ст. 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній
постанові.
Ø
…,
погодившись з доводами позивача про наявність підстав для витребування у
відповідача спірного майна, апеляційним судом було залишено без оцінки
аргументи ОСОБА_1 про те, що вона як добросовісний набувач не може відповідати
у зв`язку з незаконними діями Бойдаченка А.П. (власника) та бездіяльністю
арбітражного керуючого, допущеною в рамках процедури, необхідної при вчинені
правочинів з нерухомим майном з метою запобігання шахрайства та обов`язковість
якої встановлена чинним законодавством України, зокрема, щодо обов`язковості
державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (ст. ст. З,
4 Закону України
"Про ДРРПНМ та їх обтяжень"). Конструкція,
за якої добросовісний набувач утрачає майно й сам змушений шукати способи
компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача
індивідуальний та надмірний тягар.
Ø
Без
правового аналізу залишилися і аргументи ОСОБА_1 про те,
що позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного
правочину, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на
одержання судового захисту права, яким особа зловживала. ОСОБА_1 є
добросовісним набувачем, яка законним шляхом набула своє майно, покладаючись на
добросовісність дій ОСОБА_3 , тому у неї не може бути витребувано майно на
підставі ст. 388 ЦК
України.
Ø У контексті наведеного вище, судова
колегія наголошує, що з`ясування питання добросовісності/недобросовісності
набувача є визначальним для застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК
України, так і для визначення критерію
"пропорційності" втручання у право власності набувача майна.
Ø
Можливість
витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного
володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець
майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно
добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне
ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його
придбання.
Ø
…, ВС
КГС дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені за
відсутності належної оцінки доводів стосовно встановлення обставин
добросовісності набувача, що має ключове значення для правильного вирішення
спору про витребування майна в порядку ст.388
ЦК України і для визначення критерію
"пропорційності" втручання у право власності набувача майна, а
відтак, не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого
судового розгляду відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, яка є частиною національного
законодавства України.
Ø
Враховуючи
викладене у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної
скарги, які охоплюються підставою касаційного оскарження, передбаченою п.1 ч.2 ст.287 ГПК України, частково
знайшли своє підтвердження.
Ø
Порушення
судами першої та апеляційної інстанцій принципу повноти оцінки доказів,
перевірки та встановлення обставин справи, зокрема, обставин
добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення для
застосування положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, так
і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право
власності набувача майна, свідчить про передчасність здійснених висновків у даній справі
щодо наявності правових підстав для витребування у ОСОБА_1 спірного майна.
Ø
Встановивши
зазначені порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної
інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Північно-західного
апеляційного г/с від 16.06.2021 та рішення г/с Вінницької області від
30.03.2021 у справі № 902/1706/13 (902/959/20) підлягають скасуванню, а справа
у скасованій частині - направленню на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції.
Ø
При
новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати викладене в даній
постанові, всебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи в їх
сукупності, з`ясувати питання добросовісності/недобросовісності набувача,
врахувати критерій "пропорційності" втручання у право власності
набувача майна відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, дати належну оцінку наявним у справі доказам,
доводам та запереченням сторін, і в залежності від встановленого та вимог
закону прийняти законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
Немає коментарів:
Дописати коментар