ПОСТАНОВА 23 вересня 2021 року, Справа № 904/4455/19, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., Жукова С. В., Огородніка К. М., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010186
30.09.2019 Позивач звернувся з позовом до ТОВ "Український
Рітейл" (далі-Відповідач, Боржник) про стягнення заборгованості. Позовне
провадження було відкрито 10.10.2019 і цього ж дня було відкрито провадження у
справі про банкрутство Боржника за його заявою. Суддя, що розглядав справу
позовного провадження ухвалою від 12.11.2019 передав позов для розгляду в межах
справи про банкрутство. Суддя, що розглядав справу про банкрутство ухвалою від
12.11.2010 справу позовного провадження прийняв та зупинив розгляд позову до
затвердження реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство Боржника, а
після закінчення попереднього засідання, яке відбулося 13.05.2020, ухвалою від 28.09.2020
провадження за позовом поновив та рішенням від 16.12.2020 у задоволенні
позовних вимог відмовив, мотивував тим, що вимоги позивача у справі №
904/4455/19 за своєю правовою природою є конкурсними, тому після відкриття справи
про банкрутство мають бути заявлені як кредиторські вимоги у справі №
904/4387/19 про банкрутство Боржника. Апеляційний суд рішення місцевого
господарського суду скасував та передав матеріали справи позовного провадження
до суду першої інстанції для подальшого розгляду в межах справи про
банкрутство Боржника, дійшовши висновку, що відмова, у задоволенні позову через
недотримання порядку заявлення грошових вимог до боржника, стосовно якого
порушено провадження у справі про банкрутство, фактично позбавляє позивача
можливості визнання його кредиторських вимог за відповідною заявою в межах
справи про банкрутство. Верховний Суд скасував судові рішення
нижчих судів як такі, що ухвалені
з порушенням норм процесуального права та помилковим застосуванням ст.7, 39, 45
КУзПБ, що призвело до неправильного вирішення справи, однак за наявних відомостей
про припинення відповідача за результатами ліквідаційної процедури згідно з
ухвалою місцевого г/с від 20.04.2021 у справі про банкрутство №
904/4387/19, постановив провадження у справі за позовом закрити.
Висновки щодо застосування норм права
Щодо особливостей розгляду
справи за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника після відкриття
провадження у справі про банкрутство відповідача
185. За змістом п.8 ч.1 ст.20, ч.13 ст.30
ГПК України, з якими кореспондуються приписи ст.7 КУзПБ, процесуальний закон
визначає правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника,
стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від
моменту виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з майновими
(грошовими) вимогами до боржника, позовне провадження у яких відкрито до
відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, стосовно яких у ч.3
ст.7 КУзПБ встановлено імперативну вимогу їх
передачі до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про
банкрутство, для розгляду по суті спору в межах цієї справи.
Щодо порядку задоволення
майнових (грошових) конкурсних вимог до боржника у справі
позовного провадження, що розглядається в межах
справи про банкрутство відповідача
186. Приймаючи таку справу
за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в
провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з`ясовує питання щодо
заявлення позивачем кредиторських вимог відповідно до ч.1 ст. 45 КУзПБ та,
якщо таку заяву подано позивачем до завершення розгляду позовних вимог,
господарський суд має зупинити провадження у
справі за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі п.5
ч.1 ст.227 ГПК України до набрання законної сили ухвалою суду за
результатами розгляду конкурсних вимог такого позивача в порядку КУзПБ.
187. Після постановлення
господарським судом ухвали за результатами розгляду таких вимог позовне
провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що
розглядається в межах справи про банкрутство, підлягає
закриттю повністю або в частині на підставі п.2 ч.1 ст.175, п.3 ч.1 ст.231 ГПК
України у випадку тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.
188. Неподання позивачем
заяви про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство в
порядку, передбаченому КУзПБ, не може
вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою
для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в
порядку ст.7 КУзПБ.
189. У разі незаявлення
вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими
(грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі
про банкрутство, відповідно до приписів ст.7 КУзПБ має бути
розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про
банкрутство відповідача, по суті спору за
правилами ГПК України у
позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
190. КУзПБ не
встановлює преклюзивного строку для заявлення кредиторами вимог, що виникли до
відкриття провадження у справі про банкрутство, однак зволікання кредитора із заявленням конкурсних вимог до боржника у визначений ч.1 ст.45 КУзПБ тридцятиденний строк,
зокрема через розгляд аналогічних вимог у позовному провадженні, в силу
приписів частини четвертої цієї статті звужує
обсяг правомочностей такого кредитора, зокрема на
заперечення вимог інших кредиторів чи оскарження судових рішень у справі про
банкрутство, а також може вплинути на повноту задоволення вимог, адже такі
кредитори не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів,
а їх вступ у справу після розрахунків з іншими кредиторами не змінює
здійсненого розподілу раніше сплачених коштів.
Щодо розгляду справи
позовного провадження з майновими (грошовими) вимогами поточного
кредитора до боржника
191. Системний аналіз положень ст.39, 45, 60, 64
КУзПБ дає підстави для висновку, що судове рішення про задоволення
поточних вимог кредитора у справі позовного провадження, що набрало законної
сили в порядку ГПК України, саме по собі не
є підставою для набуття стягувачем за цим рішенням правомочностей
поточного кредитора в ліквідаційній процедурі боржника та
внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а тому, і для
задоволення таких вимог у
ліквідаційній процедурі, адже
не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і
задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за
результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в
порядку реалізації норм спеціального закону – ст.39, 60 КУзПБ.
192. Саме тому позивач у
справі за позовом з поточними майновими (грошовими) вимогами до боржника,
незалежно від стану (стадії) розгляду його позову, або стягувач за судовим
рішенням у такій справі для задоволення поточних
вимог після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх
підтверджують, в порядку, визначеному ст.60 КУзПБ,
тобто за власною волею трансформувати позовну вимогу у вимогу поточного
кредитора до боржника, що може бути задоволена в ліквідаційній процедурі.
Щодо розгляду справи
позовного провадження з майновими вимогами забезпеченого кредитора після
відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача
193. Природа майнових вимог до боржника
не змінює встановленого ст.20, 30, 31 ГПК України та ст.7
КУзПБ обов`язку передачі справ за позовом з такими вимогами за підсудністю
господарському суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача,
та імперативно визначеного порядку їх розгляду - по суті спору за правилами ГПК
України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство, а отже, такі правила поширюється і на відповідні позовні вимоги
забезпечених кредиторів до боржника.
194. Законодавець не встановив обов`язку
забезпеченого кредитора подати заяву про визнання грошових вимог, забезпечених
заставою майна боржника, задля їх задоволення у справі про банкрутство, проте передбачив для забезпеченого кредитора можливість подати
таку заяву стосовно забезпечених вимог, а також право на заявлення грошових вимог до
боржника, які
незабезпечені заставою або за відмови від забезпечення, що у цих двох випадках мають бути заявлені кредитором та
розглянуті судом за загальними правилами для конкурсних або поточних вимог до
боржника.
195. Тому сам факт подання
або неподання забезпеченим кредитором заяви про визнання його грошових вимог до
боржника не може вважатися відмовою позивача
від розгляду таких вимог у позовному провадженні чи бути підставою для відмови
у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами заставного кредитора до
боржника, що за загальним правилом має бути
розглянутий в межах справи про банкрутство відповідача в порядку ст.7
КУзПБ.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо особливостей розгляду справи за позовом з майновими
(грошовими) вимогами до боржника після відкриття провадження у справі про
банкрутство відповідача
63. За змістом ст.15, 16 ЦК України кожна
особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи
інтересу в суді.
64. Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК
України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на
розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена
законом (ч.1, 2 ст.4 ГПК України).
65. Завданням господарського судочинства є справедливе,
неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням
господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції
господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1
ст.2 ГПК України).
66. Під захистом прав розуміється сукупність
дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою,
право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення
порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання
вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди, тоді як форми захисту - це такий процесуальний порядок, який забезпечує реалізацію права
на захист.
67. За змістом ст.12 ГПК України провадження у
справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його
межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися
його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і
законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку,
передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням
особливостей, встановлених спеціальним законом про банкрутство.
68. За правилами юрисдикції господарських
судів у п.8 ч.1 ст.20 ГПК України визначено, що господарські суди
розглядають справи про банкрутство та справи у
спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого
відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про
визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником;
стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб
боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових
зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового
кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом
контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим
кодексом України.
69. Справи, передбачені п.8 ч.1 ст.20 ГПК України,
розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч.13 ст.30
цього Кодексу), тобто є справами виключної
підсудності.
70. Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство
та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно
якого відкрито провадження у справі про банкрутство, незалежно від моменту
виникнення таких вимог, серед іншого справ за позовами з грошовими вимогами до
боржника, позовне провадження у яких відкрито до відкриття провадження у справі
про банкрутство відповідача.
71. З цими правилами кореспондуються приписи статті
7 КУзПБ, що визначає основні засади розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
72. Відповідно до ч.1, абзацу 1 ч.2 ст.7 КУзПБ спори,
стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами,
передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією
статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про
банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є
боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про
визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними
будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування)
майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення
заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб
боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
73. Отже, стаття 7 КУзПБ у сукупності із
зазначеними нормами ГПК щодо предметної та виключної підсудності
втілюють принцип концентрації справ з метою підвищення ефективності
господарського процесу.
74. Загалом, завдяки концентрації господарського процесу
забезпечується його оперативність, яка відповідає динамічності господарського
обороту та меті швидкого відновлення порушеного правового господарського
порядку.
75. Визначені ч.2 ст.7 КУзПБ спори розглядаються та
вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК
України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за
результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного
провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх
стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного
провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції ст.7, 9 КУзПБ щодо
порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в
яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство,
проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про
банкрутство (див. висновок, викладений у постанові
ВС від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).
76. Таким чином законодавець вкотре підкреслив, що розгляд
усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство,
повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого
перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок
викладено у постановах ВП ВС від 15.01.2020 у
справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від
15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах ВС від 30.01.2020 у
справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від
12.01.2021 у справі № 334/5073/19).
77. ВП ВС неодноразово звертала увагу на те, що визначення
юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про
банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав
кредитора, який може за умови своєчасного
звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог (див. постанову ВП ВС від
15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц).
78. У розвиток цієї правової позиції у постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) звернуто увагу на те, що в разі коли наслідком задоволення
вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито
провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу
ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про
банкрутство на підставі ст.7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень
цього Кодексу.
79. Механізм реалізації приписів п.8 ч.1 ст.20 ГПК
України, ч.1 , абзацу 1 ч.2 ст.7 КУзПБ законодавець конкретизував у ч.3
цієї статті КУзПБ, установивши, що матеріали справи, в якій стороною є
боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження
в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого
перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї
справи.
80. Зі змісту наведених норм убачається, що законодавець
захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до
банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від
юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого
відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в
інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного
суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд
господарської юрисдикції, який здійснює провадження у справі про банкрутство
відповідача.
81. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до
відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство,
встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи
належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі
вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
82. Відповідно до ст.31 ГПК України суд передає
справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної
юрисдикції (підсудності) іншого суду.
83. У постанові від
09.04.2019 у справі № 910/6407/18 Верховний Суд зазначив,
що при визначенні підсудності спору відповідному господарському суду з
урахуванням критерію територіальної юрисдикції судам належить керуватися
приписами статей 27- 30 ГПК України та враховувати законодавчо
встановлену заборону спорів між судами щодо підсудності.
84. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку,
встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому
вона надіслана (ч.7 ст.31 ГПК України).
85. Наведені правила застосовні до випадків розгляду
майнового спору судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство,
оскільки суддя відповідного суду, який розглядає справу про банкрутство
одноособово, діє як суд (близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 № 909/180/19).
86. Отже, імперативний припис ч.3 ст.7 КУзПБ про
передачу справи, стороною якої є боржник, до суду, в провадженні якого
перебуває справа про банкрутство боржника, підлягає реалізації в порядку статті
31 ГПК України невідкладно, після отримання судом, що розглядає справу
позовного провадження, інформації про відкриття провадження у справі про
банкрутство сторони у спорі.
87. В ухвалах про передачу/прийняття справи до
провадження за підсудністю згідно з п.8 ч.1 ст.20, ч.13 ст.30 ГПК України, ст.7
КУзПБ господарські суди мають повідомити сторони про порядок її розгляду в
межах справи про банкрутство, а якщо предметом позову є майнові (грошові)
вимоги до боржника - роз`яснити позивачу обов`язок (право) заявлення та порядок
задоволення таких вимог у справі про банкрутство, а також наслідки пропуску
строку, встановленого для їх подання за змістом статей 39, 45 КУзПБ.
88. Приймаючи справу за позовом з майновими
(грошовими) вимогами до боржника, господарський суд, в провадженні якого
перебуває справа про банкрутство, з`ясовує питання щодо заявлення позивачем
кредиторських вимог в порядку ч.1 ст.45 КУзПБ та, якщо таке право ним не
реалізоване, призначає справу позовного провадження до розгляду за правилами ГПК
України в межах справи про банкрутство відповідача.
Щодо порядку задоволення майнових
(грошових) конкурсних вимог до боржника у справі позовного
провадження, що розглядається в межах справи про
банкрутство відповідача
89. Верховний Суд неодноразово зауважував, що
з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в
особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин
боржника (див. висновок, викладений у постановах ВП
ВС від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постанові ВС у складі судової палати
для розгляду справ про банкрутство КГС від 22.09.2021 у справі № 911/2043).
90. Основною метою конкурсного процесу та
процедури банкрутства є справедливе, пропорційне та згідно з черговістю
задоволення вимог кредиторів, саме тому правове регулювання набуття особами з
майновими (грошовими) вимогами до боржника статусу кредиторів у справі про
банкрутство, порядок і строки реалізації ними права на судовий захист їх
майнових інтересів у справі про банкрутство є визначальними для досягнення
зазначеної мети.
91. Ураховуючи приписи статті 300 ГПК
України, ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС
вважає необхідним зауважити, що подальші висновки щодо правозастосування
викладаються судом касаційної інстанції на підставі встановлених судами попередніх
інстанцій обставин цієї справи (провадження у справі за позовом з грошовими
вимогами до боржника відкрито до відкриття стосовно відповідача провадження у
справі про банкрутство, позивач заяви про визнання його грошових вимог до
боржника у справі про банкрутство не подав) та відповідних прав чи інтересів її
учасників.
92. В абзаці 2 ч.14 ст.39 КУзПБ законодавець
імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про
банкрутство пред`явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися
лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в
межах цього провадження.
93. За змістом ст.1 КУзПБ конкурсними
є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у
справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
94. Конкурсні кредитори за вимогами, що
виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до
господарського суду письмові заяви з вимогами
до боржника, а також документи, що їх
підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про
відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 1 ч.1 ст.45 КУзПБ).
95. Ухвала господарського суду про визнання вимог
конкурсних кредиторів за результатами розгляду їх заяв з грошовими вимогами до
боржника є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру
вимог кредиторів (абзаци 4, 5 ч.6 ст.45 КУзПБ).
96. За загальним правилом, набуття статусу
кредитора законодавець пов`язує з наявністю в особи (як фізичної, так і
юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку
(правова позиція викладена в постанові ВС від
25.06.2020 у справі № 916/1965/13).
97. Лише після вчинення всіх передбачених Законом
про банкрутство (ст.23) чи КУзПБ (ст.45) дій, прийняття судом
відповідної ухвали про повне або часткове (ч.6 ст.23 Закону про банкрутство, ч.6
ст.45 КУзПБ) визнання його вимог кредитор набуває статусу учасника провадження
у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто
здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст.44
ГПК України) (див. висновки, викладені у п.56.16
постанови ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС від
16.07.2020 у справі № 910/4475/19).
98. Тлумачення ст.39, 45-48, 64 КУзПБ дає
підстави для висновку, що особа з майновими (грошовими) вимогами до боржника,
стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, може реалізувати своє право на задоволення таких вимог
виключно через набуття статусу кредитора з
підстав і в порядку, передбачених КУзПБ, з урахуванням особливостей і
черговості задоволення таких вимог згідно з реєстром вимог кредиторів та
обмежень виконання боржником зобов`язань перед кредиторами, встановлених
спеціальним законом.
99. Натомість позовній формі захисту інтересів
кредитора у справі з майновими (грошовими) вимогами до боржника в межах справи
про банкрутство властива процесуальна автономія та інше правове регулювання,
адже за змістом ст.7 КУзПБ вони розглядаються господарським судом за
правилами ГПК України та за результатами розгляду спору суд ухвалює
рішення. Склад учасників розгляду спору визначається ГПК України.
100. При цьому рух справи про банкрутство,
зокрема на стадії визнання судом вимог конкурсних кредиторів, не залежить від
вирішення позовного провадження за майновими (грошовими) вимогами тих самих
осіб у порядку ст.7 КУзПБ.
101. Завдяки такій процесуальній автономії
позовного провадження підвищується оперативність та ефективність провадження у справі
про банкрутство, оскільки вона надає можливість запобігти уповільненню основних
судових процедур банкрутства.
102. Водночас у разі задоволення майнових
(грошових) вимог до боржника у позовному провадженні, що розглядалося в межах
справи про банкрутство, позивач не набуває за
замовчуванням статусу конкурсного кредитора, позаяк, як
зазначалося раніше, законодавець визначив єдиний процесуальний порядок набуття
такого статусу та задоволення кредиторських вимог до боржника - безпосередньо у
справі про банкрутство за заявою кредитора в порядку реалізації спеціальних
норм статей 39, 45 КУзПБ.
103. Процесуальні дії та судові рішення під час розгляду
справи позовного провадження в порядку ст.7 КУзПБ не замінюють
процесуальних дій і рішень щодо заявлення і визнання вимог кредиторів
безпосередньо у справі про банкрутство.
104. Саме тому позивач у справі за позовом з майновими
(грошовими) вимогами до боржника задля задоволення таких вимог, незалежно від стану
(стадії) розгляду його позову в порядку ст.7 КУзПБ, повинен подати письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, в порядку, визначеному ст.45
КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати
позовну вимогу у вимогу конкурсного кредитора до боржника в розумінні статей 1, 45
КУзПБ.
105. Оскільки майнові вимоги кредиторів у
розумінні ст.1 КУзПБ не тотожні позовним майновим вимогам (предмет
позову) до боржника, які підлягають розгляду в порядку ст. 7 КУзПБ, суд не
може на власний розсуд трансформувати позовні вимоги у вимоги до кредиторів, що
подаються відповідно до ст.45 КУзПБ.
106. Ця позиція підтверджується порівняльним
аналізом регулювання процесуальних норм щодо розгляду позовних матеріалів у
межах справи про банкрутство в порядку ст.7 КУзПБ та заяв кредиторів
з вимогами до боржника в порядку ст.45 КУзПБ, що виявляє суттєві
розбіжності, окрім предмета судового розгляду, також у змісті звернення до
суду, правилах розгляду, виді судового рішення та суб`єктному складі.
107. Якщо таку заяву подано позивачем до
завершення розгляду позовних вимог, то господарський суд, у провадженні якого
перебуває справа про банкрутство, має зупинити провадження у справі за позовом
з майновими (грошовими) вимогами до боржника на підставі п.5 ч.1 ст.227 ГПК
України до набрання законної сили ухвалою суду за результатами розгляду
конкурсних вимог такого позивача.
108. За відсутності такого звернення та прийняття його до
розгляду суд не має підстав для зупинення позовного провадження.
109. Після постановлення господарським судом
ухвали за результатами розгляду цих вимог позовне провадження у справі з
майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про
банкрутство, підлягає закриттю повністю або в частині заявлених кредитором
вимог на підставі п.2 ч.1 ст.175, п.3 ч.1 ст.231 ГПК України у випадку
тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.
110. Водночас ВС акцентує увагу на тому, що
після введення в дію 21.10.2019 КУзПБ неподання кредитором заяви про
визнання грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може бути підставою для відмови у задоволенні його позову
до боржника.
111. Так, з дня введення в дію цього Кодексу визнано
такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості
Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову
Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про
банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).
112. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень
КУзПБ встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший
розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно
від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про
банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на
стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону
України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження
у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
113. Частиною 1 ст.2 КУзПБ, який введено в дію
з 21.10.2019, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється
цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
114. Згідно із ч.3 ст.3 ГПК України судочинство у
господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення
окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
115. Отже, втратили свою актуальність та не підлягають
врахуванню, в тому числі у справах, відкритих до введення в дію КУзПБ,
раніше сформовані правові висновки щодо застосування статей 17, 23
Закону про банкрутство (у редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI,
що набрав чинності 19.01.2013), якими встановлювався преклюзивний
тридцятиденний строк для заявлення конкурсних вимог до боржника, перебіг якого
починався від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження
у справі про банкрутство, а також передбачався обов`язок суду відмовити у
задоволенні позову, що
ґрунтується на грошових зобов`язаннях боржника, які виникли до відкриття
провадження у справі про банкрутство, в разі коли позивач у зазначений строк не
подав заяви про визнання його грошових вимог у справі про банкрутство.
116. Натомість таких наслідків нормами КУзПБ не
передбачено, а реалізація прав кредитора на заявлення вимог, що виникли до
відкриття провадження у справі про банкрутство, 30-денним преклюзивним строком
не обмежена.
117. Тож, зважаючи на притаманну позовному провадженню
автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог
до боржника у справі про банкрутство не може
вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою
для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в
порядку статті 7 КУзПБ.
118. У разі незаявлення вимог до боржника у
справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до
боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство,
відповідно до приписів ст.7 КУзПБ має бути розглянута господарським
судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у
позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
119. Рішення про задоволення вимог позивача у
такій справі, що набрало законної сили в порядку ГПК України, само по собі не є підставою для набуття статусу конкурсного
кредитора та внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів, а отже, і задоволення таких вимог у процедурах банкрутства,
адже не є результатом визначеного законодавцем процесуального порядку визнання
і задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за
результатами розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в
порядку реалізації норм спеціального закону – ст.39, 45 КУзПБ.
120. Як уже зазначалося раніше, КУзПБ не встановлює
преклюзивного строку для заявлення кредиторами вимог, що виникли до відкриття
провадження у справі про банкрутство, зокрема і після розгляду таких вимог у
позовному провадженні в межах справи про банкрутство відповідача, проте за
загальними принципами господарського судочинства кожна
сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням
нею процесуальних дій.
121. Отже, Верховний Суд наголошує, що зволікання
кредитора із заявленням конкурсних вимог до боржника у визначений ч.1 ст.45
КУзПБ тридцятиденний строк, зокрема через розгляд аналогічних вимог у
позовному провадженні, в силу приписів частини четвертої цієї статті звужує
обсяг правомочностей таких кредиторів та може вплинути на повноту задоволення
їх вимог, адже такі кредитори не мають права вирішального голосу на зборах та
комітеті кредиторів, а їх вступ у справу після розрахунків з іншими кредиторами
не змінює здійсненого розподілу раніше сплачених коштів.
122. До того ж незалежно від моменту подання позову до боржника, за висновком ВС
у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного
господарського суду в постанові від 16.07.2020 у
справі № 910/4475/19, конкурсні
кредитори (в розумінні абзацу 10 ч.1ст. 1 КУзПБ,
окрім тих, хто ініціював провадження у справі про банкрутство), саме з моменту подання заяви про визнання їх вимог в порядку ч.1 ст.45 КУзПБ можуть скористатися правами, передбаченими абзацом
першим частини шостої названої статті, та правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як
особи, які не брали участі у справі (ч.1 ст.254 ГПК України), якщо суд вирішив
питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
123. Лише з набуттям особою статусу конкурсного кредитора
на підставі ухвали господарського суду про визнання його грошових вимог до
боржника відповідно до ч.6 ст.45 КУзПБ така особа наділяється повним обсягом процесуальної дієздатності як учасник (сторона) справи про банкрутство, у тому числі щодо оскарження судових рішень у такій справі.
Щодо розгляду справи позовного провадження
з майновими (грошовими) вимогами поточного кредитора до
боржника
124. Як уже зазначалося, у ст.7 КУзПБ закріплено
універсальне правило розгляду в межах справи про банкрутство всіх майнових спорів, стороною в
яких є боржник, стосовно якого відкрито
провадження у справі про банкрутство, незалежно
від моменту виникнення таких спорів (майнових вимог до боржника),
що втілює галузевий принцип концентрації у межах справи про банкрутство всіх
спорів, наслідком яких може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси
боржника.
125. Таким чином, природа майнових вимог до боржника
(конкурсні, забезпечені або поточні) не змінює встановленого ГПК України та
КУзПБ порядку розгляду справи з такими вимогами, що надійшла до господарського
суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
126. В абзаці 3 ч.14 ст.39 КУзПБ законодавець
імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх
задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку, передбачених цим Кодексом.
127. За змістом ст.1 КУзПБ поточними
є кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у
справі про банкрутство.
128. До визнання боржника банкрутом спори
боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду в
позовному провадженні господарським судом (абзац 3 ч.8 ст.45 КУзПБ).
129. Отже, всі справи за позовами кредиторів з
поточними вимогами до боржника мають бути сконцентровані (передані за
підсудністю для розгляду) в межах справи про банкрутство відповідача та
розглянуті відповідно до приписів ст.7 КУзПБ господарським судом, у
провадженні якого перебуває справа про банкрутство, по суті спору за правилами ГПК України у
позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
130. До визнання боржника банкрутом вимоги
позивача у такій справі можуть бути задоволені добровільно боржником або в
примусовому порядку за рішенням суду, що набрало законної сили, адже за змістом
ч.5 ст.41 КУзПБ на вимоги поточних кредиторів не поширюється дія мораторію
на задоволення вимог кредиторів.
131. Відповідно до ч.4 ст.60 КУзПБ у
ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних
кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення
повідомлення про визнання боржника банкрутом.
132. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються
господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами
розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє
(повністю або частково) вимоги таких кредиторів.
133. Вимоги поточних кредиторів погашаються в порядку
черговості, визначеної ст.64 цього Кодексу. Якщо кредитор заявив вимоги
після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, сплачені таким кредиторам
кошти поверненню не підлягають.
134. З аналізу цих норм вбачається, що
законодавцем розмежовано процедури розгляду поточних кредиторських вимог, що
здійснюються (1) у
разі спору між кредитором і боржником до визнання останнього банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури - із застосуванням процесуальних правил ГПК
України для позовного провадження та (2) після визнання банкрутом - визнання/відхилення судом
грошових вимог поточних кредиторів у порядку КУзПБ.
135. При цьому задоволення вимог поточних
кредиторів у ліквідаційній процедурі спеціальний закон безальтернативно
пов`язав із дотриманням процедури заявлення кредиторами цих вимог та визнання
їх судом відповідно до ст.60 КУзПБ.
136. Тому судове рішення про задоволення
поточних вимог кредитора у справі позовного провадження, що набрало законної
сили в порядку ГПК України, само по собі не
є підставою для набуття стягувачем за цим рішенням правомочностей
поточного кредитора в ліквідаційній процедурі боржника та
внесення відповідних відомостей до реєстру вимог кредиторів і, як наслідок, для
задоволення таких вимог у
ліквідаційній процедурі, адже не є результатом
визначеного законодавцем процесуального порядку визнання і задоволення вимог
кредиторів у справі про банкрутство - ухвалою суду за результатами розгляду
заяви кредитора про визнання грошових вимог до боржника в порядку реалізації
норм спеціального закону– ст.39, 60 КУзПБ.
137. Саме тому позивач у справі за позовом з
поточними майновими (грошовими) вимогами до боржника, незалежно від стану
(стадії) розгляду його позову, або стягувач за судовим рішенням у такій справі для задоволення поточних вимог після визнання боржника банкрутом
і відкриття ліквідаційної процедури повинен подати письмову заяву з вимогами до
боржника, а також документи, що їх підтверджують, в
порядку, визначеному ст.60 КУзПБ, тобто за власною волею трансформувати
позовну вимогу у вимогу поточного кредитора до боржника, що може бути задоволена
в ліквідаційній процедурі.
Щодо розгляду справи позовного провадження
з майновими вимогами забезпеченого кредитора після відкриття
провадження у справі про банкрутство відповідача
138. Верховний Суд наголошує на тому, що
природа майнових вимог до боржника не змінює встановленого статтями 20, 30, 31
ГПК України та ст.7 КУзПБ обов`язку передачі справ за позовом з
такими вимогами за підсудністю господарському суду, в провадженні якого
перебуває справа про банкрутство відповідача, та імперативно визначеного
порядку їх розгляду - по суті спору за
правилами ГПК України у
позовному провадженні в межах справи про банкрутство,
а отже, такі правила поширюється і на відповідні позовні вимоги забезпечених
кредиторів до боржника.
139. За змістом ст.1 КУзПБ забезпеченими
є кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна
боржника.
140. В абзаці 3 ч.14 ст.39 КУзПБ законодавець
беззастережно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про
банкрутство пред`явлення забезпеченими
кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у
порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.
141. Приписами ст.45 КУзПБ стосовно
забезпечених кредиторів передбачено, що такі кредитори зобов`язані подати заяву
з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від
забезпечення. Забезпечені кредитори можуть
повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави
недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як
забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається
незабезпеченим.
142. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або
забезпечених кредиторів, подані в межах 30-денного
строку, визначеного ч.1 ст.45 КУзПБ, розглядаються
господарським судом у попередньому засіданні суду.
143. Розпорядник майна зобов`язаний окремо повідомити
господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна
боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з
даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно
боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром (ч.8
ст.45 КУзПБ).
144. Аналіз зазначених приписів приводить до
висновку, що законодавець
не встановив обов`язку забезпеченого кредитора подати заяву про визнання його
грошових вимог, забезпечених заставою майна боржника, для їх задоволення у справі
про банкрутство, проте передбачив для
забезпеченого кредитора можливість подати таку заяву стосовно
забезпечених вимог, а також право на
заявлення грошових вимог, які
незабезпечені заставою або за відмови від забезпечення, що у цих двох випадках мають бути заявлені кредитором та
розглянуті судом за загальними правилами для конкурсних або поточних вимог до
боржника.
145. Тому сам факт подання або неподання
забезпеченим кредитором заяви про визнання грошових вимог не може вважатися відмовою позивача від розгляду таких вимог у
позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з
майновими (грошовими) вимогами заставного кредитора до боржника, що за загальним правилом має бути розглянутий в межах
справи про банкрутство відповідача в порядку ст.7 КУзПБ.
146. Водночас у разі подання такої заяви
забезпеченим кредитором саме ухвала про визнання його грошових вимог,
забезпечених заставою майна боржника, є
підставою для внесення остаточних відомостей щодо розміру цих вимог та предмета
забезпечення до реєстру вимог кредиторів боржника,
адже за змістом абзаців 4, 5 ч.6 ст.45 КУзПБ спеціальний закон, за
загальним правилом, пов`язує внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів
саме з ухвалою про визнання (повністю або частково) вимог кредиторів за
результатами розгляду їх заяв.
147. Така ухвала за результатами розгляду вимог
кредитора, забезпечених заставою майна боржника, може бути підставою для
закриття позовного провадження у справі з майновими (грошовими) вимогами до
боржника, повністю або в частині заявлених забезпеченим кредитором позовних
вимог на підставі п.2 ч.1 ст. 175, п.3 ч.1 ст.231 ГПК України у випадку
тотожності суб`єктного складу, предмета і підстав позову.
Немає коментарів:
Дописати коментар