ПОСТАНОВА 09 лютого 2022 року, cправа № 01/4813, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/103851692
У справі про банкрутство ДП ДАК "Хліб
України" Полтаське хлібоприймальне підприємство", (далі-боржник),
процедура розпорядження майном щодо якого введена 26.05.2008, від Міністерства юстиції України надійшло
клопотання про закриття справи, мотивоване законодавчою забороною на
застосування процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство боржника,
як особи частка держави у статутному фонді якого перевищує 50%, через
обмеження, встановлені положеннями абзацу 1 ч.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України
"Про визнання таким, що втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації", що набрав чинності з 20.10.2019 (далі - Закон №
145-ІХ), внаслідок чого наявні підстави для закриття справи згідно з ч.1 ст.90
КУзПБ. Місцевий г/с ухвалою від 19.11.2020, яка
залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 10.03.2021), клопотання задовольнив.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, вказавши, що погоджується
із висновками судів про необхідність закриття справи на підставі п.9
ч.1 ст.90 КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, враховуючи встановлені обставини
того, що провадження у справі триває понад дванадцять років на стадії розпорядження
майном і за цей період у справі не укладено мирової угоди, а
чинна редакція КУзПБ не передбачає такого
інституту у процедурі банкрутства як мирова угода та з урахуванням встановлених
Законом №145-IX обмежень в застосуванні процедур санації та ліквідації
державних підприємств крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом
трьох років з дня набрання чинності цим Законом, а також те, що чинний у справі
мораторій упродовж тривалого часу забороняє задоволення вимог конкурсних
кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж
розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування правової
певності кредиторів, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру вимог
кредиторів, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного
строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності
кредиторів.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й
висновків судів попередніх інстанцій
Ø
Частиною
1 ст.7 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинного на час введення процедури розпорядження
майном у даній справі) встановлено, що до боржника застосовуються такі судові
процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація
(відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Ø
Частиною
4 ст.96 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у зазначеній редакції) передбачено, що положення
цього Закону застосовуються до
юридичних осіб - підприємств, що є об`єктами права державної власності, які не
підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у
встановленому порядку з переліку таких об`єктів.
Ø
Аналогічні
положення закріплено в ч.3 ст.214 ГК
України, в якій визначено, що до державних
підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані
процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення
їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.
Ø
Отже,
судові процедури санації та ліквідації щодо боржника, включеного до переліку
об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно
до Закону України "Про перелік
об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" могли бути застосовані тільки після виключення
боржника, в установленому законом порядку, із цього переліку.
Ø
20.10.2019
набув чинності Закон України
"Про визнання таким, що втратив чинність, Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації" № 145-IX (далі - Закон № 145-ІХ).
Ø
Пунктом
2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ
установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі
казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких
частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова
процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного
замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні
озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що
ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності
цим Законом.
Ø
Щодо
законодавчих обмежень на застосування процедур санації та ліквідації у справі
про банкрутство державних підприємств колегія суддів вважає за
необхідне звернутися до правового висновку, викладеного у постанові судової
палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 18.11.2021 у справі №
1-24-7-5/297-06-7817 (до закінчення перегляду в касаційному порядку якої було
зупинено касаційне провадження у справі, що розглядається - № 01/4813), на
розгляд якої було винесено питання застосування п.2 розділу ІІІ
"Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.
Ø
Так,
у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС від
18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 Суд звернув увагу, що положення п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не
містять прямої вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство.
Ø
Водночас
ці положення допускають закриття провадження у такій справі на стадії судової
процедури розпорядження майном із застосуванням наведених положень.
Ø
Суд,
зауважив, що положеннями ч.4 Прикінцевих
та Перехідних положень КУзПБ, який введено в дію
21.10.2019, запроваджений порядок подальшого здійснення провадження у справах
про банкрутство за правилами КУзПБ незалежно
від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про
банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких
продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ø
Водночас,
відповідно до ст.6 цього Кодексу законодавець не передбачив застосування у справі про
банкрутство будь-яких інших процедур, окрім процедур розпорядження майном,
санації боржника та ліквідації, на відміну від Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом", що передбачав окрім наведених
процедур також і процедуру (можливість) укладення мирової угоди.
Ø
Щодо
передбачених КУзПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим
нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності
боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення
вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Ø
Такий
порядок забезпечується, зокрема, застосуванням у справі про банкрутство
окремих, однак послідовних та пов`язаних між собою судових процедур (ст.6 КУзПБ ).
Ø
Судова
процедура розпорядження майном боржника, згідно із положеннями КУзПБ, повинна забезпечити
збереження активів, ефективне їх використання, аналіз фінансового стану боржника
та прийняття рішення про щодо наступної процедури - санації або ліквідації (ч.1
ст.44).
Ø
Відповідно
до ч.1 ст.49 цього Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі
розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової
процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у
справі.
Ø
Частиною
3 цієї статті КУзПБ визначено, що у підсумковому засіданні г/с ухвалює,
зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.
Ø
Згідно
з п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ, господарський суд закриває провадження у справі про
банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених
законом.
Ø
У
зв`язку з викладеним Судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС ВС у
справі № 1-24-7-5/297-06-7817 дійшла висновку, що:
-факт
перебування боржника - державного підприємства у справі про банкрутство в
процедурі розпорядження майном, незалежно від того за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом"або КУзПБ було застосовано цю процедуру;
-обставини
неможливості завершення цієї справи про банкрутство на стадії розпорядження майном
із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх
встановлення);
-заборона на застосування судових процедур
санації чи ліквідації;
в сукупності
вказують на існування передбаченої п.2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону
№ 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство - через
законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження майном
(ст.49 КУзПБ)
процедур санації та ліквідації до державних підприємств (крім тих, для яких п.2
розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ
встановлені винятки у забороні щодо застосування цих процедур) (пункт 9.12
постанови).
Ø
ВС
зауважує, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової
практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від
висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених
рішеннях ВС; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів
указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за
наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід
виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати КГС,
мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КГС -
над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС - над
висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КГС.
Ø
З
урахуванням наведеного, колегією суддів КГС, що здійснює касаційний перегляд
судових рішень у даній справі враховуються висновки судової палати для розгляду
справ про банкрутство КГС ВС у справі № 1-24-7-5/297-06-7817.
Ø
Крім
того, суд враховує, що процедури банкрутства за приписами Закону про банкрутство,
мають строковий характер.
Ø
Пунктом
1 ст.6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що кожен має право на
справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку
незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір
щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить
обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ø
Порушення
права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом
розгляду ЄСПЛ у справах проти України.
Ø
Згідно
зі ст.17 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди
застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
Ø
Схожого
змісту положення містить ч.4 ст.11 ГПК
України, якою визначено, що суд застосовує при
розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних
свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на
обов`язковість яких надано ВРУ, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Ø
Суд
наголошує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу
чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового
провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність
справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти
недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є
порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від
08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі
"Фрідлендер проти Франції").
Ø
Роль
національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див.
mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти
України").
Ø
На
державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного
урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних
процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних
дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ
від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').
Ø
Держава
повинна організувати свою правову систему таким чином, щоб дати можливість
своїм судам дотримуватись вимоги п.1 ст.6 Конвенції (див. mutatis mutandis
рішення ЄСПЛ від 21.05.2015 у справах "Заводнік проти Словенії", від
05.10.2006 у справі "Де Блазі проти Італії").
Ø
ЄСПЛ
у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав
порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке
продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів
оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в
національному законодавстві Німеччини.
Ø
Близького
за змістом висновку ЄСПЛ дійшов у рішенні від 10.12.2020 у справі "Парінов
проти України", в якому суд визнав тривалість провадження у справі про
банкрутство понад дев`ять років такою, що не відповідала вимозі "розумного
строку", а отже порушенням п.1 ст.6 Конвенції.
Ø
Із
встановлених обставин справи вбачається, що провадження у справі №01/4813 про
банкрутство ДП ДАК "Хліб України" "Потаське хлібоприймальне
підприємство" триває понад 12 років на стадії розпорядження майном,
протягом якого жодних з передбачених ст.96 КУзПБ заходів щодо відновлення
платоспроможності боржника не вжито.
Ø
Окрім
того, встановлені обставини справи не містять відомостей щодо вжиття сторонами
у справі про банкрутство заходів визначених розділом IV "Мирова
угода" Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 щодо укладення
мирової угоди у справі про банкрутство.
Ø
Відтак,
у справі, яка переглядається, не є можливим завершення процедури банкрутства
боржника шляхом укладення мирової угоди, адже КУзПБ не передбачає введення
такої судової процедури щодо боржника. Крім того, у справі відсутні нормативні
підстави для переходу та застосування щодо боржника процедури санації чи
ліквідації, оскільки Законом України від 02.10.2019 №145-IX
"Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не
підлягають приватизації", встановлено законодавче обмеження в застосуванні
вказаних процедур щодо державного підприємства.
Ø
Наявність
встановленого Законом України від
02.10.2019 № 145-IX "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону
України "Про перелік об`єктів права державної
власності, що не підлягають приватизації" обмеження застосування до
боржника (державного підприємства, частка державної власності в статутному
капіталі якого перевищує 50 відсотків) щодо якого введена судова процедура
розпорядження майном подальшої процедури санації чи ліквідації позбавляють
можливості реалізації визначених Законом про банкрутство в редакції до 19.01.2013 цілей процедури банкрутства.
Ø
Тому
подальше провадження у справи втрачає юридичну доцільність, адже унеможливлює
досягнення мети банкрутства - відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного
або часткового задоволення вимог кредиторів
Ø
Відповідно
до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України г/с закриває провадження у справі, якщо відсутній
предмет спору.
Ø
Відсутність
предмета спору в розумінні п.2 ч.1 ст.231
ГПК України означає припинення існування спірних
правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору,
скасування оспорюваного акта). Зазначене не виключає можливості припинення
предмета спору на підставі законодавчого припису. Тож процедура санації може
завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням п.2
ч.1 ст.231 ГПК України, як така, що позбавляє
можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство, оскільки за весь час, що тривала процедура санації
відновлення платоспроможності боржника за допомогою існуючого механізму
банкрутства не відбулося, вимоги кредиторів не задоволені, щодо боржника не
було укладено мирової угоди, яка була б затверджена господарським судом
(аналогічний висновок, викладений у постанові КГС ВС від 09.12.2020 у справі №
Б-7732/2-25). Такого ж за змістом підходу щодо закриття провадження у справі
про банкрутство дотримується судова палата для розгляду справ про банкрутство КГС
ВС від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15.
Ø
Отже,
хоча норми п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України (відсутній предмет спору) і не містять прямої
вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у
застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур
санації/ліквідації, проте застосування цих норм як підстав для закриття
провадження у справі про банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем
в ч.1 ст.49 КУзПБ можливістю закрити
провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном через
встановлені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні
положення" Закону № 145-ІХ обмеження у застосуванні подальших (після
процедури розпорядження майном) судових процедур (стаття 49 Кодексу).
Ø
Аналогічної
правової позиції щодо можливості закриття судами провадження у справах про
банкрутство боржників - Державних підприємств, наведена у постанові ВС від
07.10.2020 у справі № 917/1230/15 з посиланням на
висновки в постанові ВС, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ
про банкрутство КГС від 10.12.2019 у справі №906/1290/15.
Ø
Вказана
правова позиція підтверджується сталою судовою практикою ВС з відповідними висновками,
викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від
12.12.2019 у справі №923/382/14, від 19.12.2019 у
справі № 50/155, від 26.05.2020 у
справі №922/1200/18, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від якої судова
палата не знайшла підстав відступати.
Ø
Відтак,
враховуючи встановлені у цій справі обставини, що провадження у справі №01/4813
про банкрутство … триває понад двадцять років на стадії розпорядження майном
і за цей період, зокрема, з моменту порушення справи та до моменту набрання
чинності КУзПБ (тобто до 21.10.2019) у справі не укладено мирової угоди, а
чинна редакція вказаного Кодексу не передбачає такого інституту у процедурі банкрутства як мирова угода та з урахуванням
встановлених Законом України №145-IX обмежень в застосуванні процедур санації
та ліквідації державних підприємств крім тих, що ліквідуються за рішенням
власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, а також те,
що чинний у справі мораторій упродовж тривалого часу забороняє задоволення
вимог конкурсних кредиторів боржника, для забезпечення принципів розгляду справи
впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом і гарантування
правової певності кредиторів, вимоги яких визнані судом і включені до реєстру
вимог кредиторів, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного
строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності
кредиторів, ВС погоджується із висновками судів першої та
апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі … на
підставі п.9 ч.1 ст.90 КУзПБ та п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Ø
Аргументи
скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків ВС,
викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, на думку колегії
суддів є необґрунтованими з огляду на неподібність обставин у цих справах -
щодо тривалості процедури розпорядження майном боржників на момент ухвалення
судами рішень за наслідками процедури розпорядження майном, щодо вчинених з
боку розпорядника майна та боржника дій, направлених на задоволення вимог
кредиторів у процедурі розпорядження майном.
Ø
Крім
того, у справі № 922/1200/18 суди дійшли висновку про відсутність підстав для
закриття провадження у справі про банкрутство боржника з огляду на неповноту
дослідження місцевим судом обставин щодо можливості відновити боржником
платоспроможність та задовольнити визнані у справі вимоги кредиторів згідно з
реєстром вимог кредиторів, що є відмінним від справи, що розглядається.
Немає коментарів:
Дописати коментар