УХВАЛА 28.09.2023, cправа № Б8/065-12 (911/229/22), провадження № 12-50гс23 ВП ВС у складі: судді-доповідача Пількова К. М., суддів Банаська О. О., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113901765
У справі про банкрутство ТОВ
«Будівельна Українська Спілка» на стадії ліквідаційної процедури Боржник 19.01.2022
звернувся до г/с з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки загальною
площею 2,9521 га в порядку ст.388 ЦК України, мотивував тим, що Земельна
ділянка вибула з власності Боржника за результатом скасованого в судовому
порядку аукціону з відчуження майна боржника у цій справі. Місцевий г/с
рішенням від 05.10.2022 позов задовольнив, оскільки покупець не вжив достатніх
заходів, не проявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей
продавця на відчуження майна, і дійшов висновку про поважність причин пропуску
строку звернення до суду, враховуючи тривалий судовий розгляд спорів щодо
визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута (з 2016 по
2019 роки) та звернення позивача до суду з позовною заявою у цій справі в межах
незначного проміжку часу після встановлення обставин недійсності результатів
вказаного аукціону і, як наслідок, наявності для позивача підстав вважати, що
його права можуть бути захищені в цьому судовому провадженні. Апеляційний
г/с постановою від 22.02.2023 у задоволенні позову відмовив, вказавши на необґрунтованість
висновок суду першої інстанції про
недобросовісність відповідача, оскільки було б надмірним очікувати від нього,
навіть при всій його обачності, спроможності самостійно встановити на момент
придбання спірного майна нікчемність договорів, за якими воно було відчужено; дійшов
висновку про те, що у позивача виникло право на витребування спірних земельних
ділянок від відповідача на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, однак, врахував,
що перебіг позовної давності за пред`явленими у цій справі вимогами не
зупинявся і не переривався до його закінчення (13.08.2018), вказав на
відсутність обставин, що свідчать про наявність у позивача поважних причин для
пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі, а тому відмовив у задоволенню
позову у зв`язку зі спливом позовної давності. КГС ВС ухвалою від
20.07.2023 передав справу разом з касаційними скаргами на розгляд ВП ВС на підставі ч.3 та 5 ст.302 ГПК України,
оскільки вважав, що ця справа містить виключну правову проблему щодо
застосування ч.1 ст.261 ЦК України, вирішення якої має значення для
забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а
також що існує необхідність відступити від висновків щодо застосування норм
права у подібних правовідносинах, викладених у постановах КЦС ВС від
22.02.2023 у справі № 760/3709/18 та від 24.05.2023 у справі № 202/3068/20,
щодо перевірки добросовісності / недобросовісності набувача майна і висновків
цього ж суду, зроблених у постанові від 22.09.2021 у справі № 453/121/19, щодо
встановлення відсутності волі власника на вибуття майна з його володіння. ВП ВС повернула справу відповідній
колегії КГС ВС, вказавши, що не вбачає підстав для прийняття справи до свого розгляду,
оскільки колегія КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження
висновків ВС щодо застосування ст.261 ЦК України, зроблених за результатами
розгляду справ судами різних юрисдикцій в подібних правовідносинах, і передані
питання можуть бути вирішені КГС ВС як належним судом. Щодо необхідності відступу
від висновків в інших справах, ВП ВС вказала на відсутність підстав для висновку, що в описаних справах
КЦС ВС та КГС ВС сформовані різні підходи до перевірки добросовісності/недобросовісності
набувача нерухомого майна в контексті застосування ст.387, 388 ЦК України, матеріально-правове
регулювання спірних правовідносин та їх зміст у цій справі та справах, на які
посилалась колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передання, суттєво відрізняються від тих, що склались у цивільній справі №
453/121/19, в якій спірне майно не було примусово відчужене за результатами
аукціону, проведеного в процедурі банкрутства боржника.
Короткі висновки:
29. …, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа,
тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових
прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона
може покладатися на відомості Реєстру. За відсутності у цьому Реєстрі
відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і
відсутності даних про те, що набувач майна знав або не міг не знати про
існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись
на відомості зазначеного Реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно,
вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень
32. … питання наявності (відсутності) волі власника майна
у процедурі банкрутства є подібним до інших процедур відчуження майна особи з
обмеженою правосуб`єктністю. Воля такої особи формується її представником, яким
є спеціальний суб`єкт (арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому
добросовісний набувач, який відплатно придбав майно у такій процедурі, не може
бути позбавлений цього майна за критерієм вибуття цього майна з володіння за
волею чи поза волею боржника.
37. ...виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
39. … справа з указаної підстави (передбаченої ч.5 ст.302
ГПК України) може бути передана на розгляд ВП ВС за наявності двох ознак:
1)справа містить виключну правову проблему; 2)вирішення такої виключної
правової проблеми ВП ВС необхідне для
забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної
практики. … КГС ВС, передаючи справу на
розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її
наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад, навести інші справи
різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність
різної судової практики її вирішення тощо.
Щодо підстави для передання справи
на розгляд ВП, передбаченої ч.3 ст.302 ГПК України
26.Відповідно до ч.3 ст.302 ГПК України суд, який
розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або
об`єднаної палати, передає справу на розгляд ВП, якщо така колегія (палата,
об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування
норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні
ВС у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
27.Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків КЦС
ВС, викладених у постановах від 22.02.2023 у справі №760/3709/18 та від
24.05.2023 у справі №202/3068/20, колегія суддів посилалась на те, що КГС ВС у
постановах від 17.03.2021 у справі №922/634/19, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18
(910/4866/21) та від 12.07.2023 у справі №911/1265/21 сформував протилежний
підхід до перевірки добросовісності / недобросовісності набувача майна.
28.ВП ВС зауважує, що у справах №760/3709/18 та №202/3068/20,
вирішуючи спори про витребування нерухомого майна, КЦС ВС виходив, зокрема, з
того, що за відсутності у Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме
майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці
відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи
обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих
прав інших осіб та обтяжень. В обох цих справах КЦС ВС звертався до схожих
висновків ВП ВС, викладених у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17.
Натомість КГС ВС у справі №910/8482/18
(910/4866/21), хоч і дійшов висновків, на які колегія суддів посилалась в ухвалі
про передання, однак зауважив, що добросовісність набувача майна не має
істотного значення в конкретних спірних правовідносинах для визначення
можливості його віндикації (див. п.91); у справі № 922/634/19 спір стосувався
витребування частки в статутному капіталі юридичної особи, а справу №
911/1265/21 постановою від 12.07.2023 КГС ВС направив на новий розгляд,
оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили свої рішення без перевірки
добросовісності / недобросовісності набувача майна.
29.Наведене не дає підстав для висновку, що в описаних
вище справах КЦС ВС та КГС ВС сформували різні підходи до перевірки
добросовісності/недобросовісності набувача нерухомого майна в контексті
застосування ст.387, 388 ЦК України. До того ж 04.07.2023 ВП ВС ухвалила
постанову у справі №233/4365/18, в п.46 і 47 якої дійшла висновку про те, що,
вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема
про наявність або відсутність підстав для застосування ст.388 ЦК України, слід
враховувати висновки ВП ВС щодо необхідності оцінювати добросовісність
поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див.,
зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц (п.51), від 23.10.2019
у справі №922/3537/17 (п.38, 39, 57), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (п.46.1,
46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка
знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла
знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від
22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.61), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц
(п.211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п.55), від 21.09.2022 у справі
№908/976/19 (п.5.66)).
Отже, якщо нерухоме майно придбаває
добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про
існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових
прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Реєстру. За
відсутності у цьому Реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно
або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або
не міг не знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач,
добросовісно покладаючись на відомості зазначеного Реєстру, набуває відповідне
право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та
обтяжень (див. близькі за змістом
висновки у постановах ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (п.38), від
15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (п.7.15, 7.16), від 02.11.2021 у справі №
925/1351/19 (пункт 6.46), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п.)).
30.Щодо відступу від висновків КЦС ВС, викладених у
постанові від 22.09.2021 у справі № 453/121/19, ВП ВС звертає увагу на те, що у
вказаній справі вирішувався спір про витребування нерухомого майна, відчуженого
за договором купівлі-продажу поза волею його власника, особою, яка не мала на
це права, а тому КЦС ВС дійшов висновку про необхідність витребування спірного
майна від відповідача, який є його останнім власником, на підставі п.3 ч.1 ст.388
ЦК України.
31.Натомість у цій справі та справах № Б-19/207-09 та №
Б-39/187-08, на які посилалась колегія суддів КГС ВС в ухвалі про передання на
обґрунтування необхідності відступу від висновків КЦС ВС, спірні правовідносини
пов`язані з витребуванням нерухомого майна, відчуженого за результатами
проведення аукціону з продажу майна боржника у процедурі банкрутства.
32.ВП ВС в п.п.5.52-5.56 постанови від 21.09.2022 у
справі № 908/976/19 вже звертала увагу на те, що однією з особливостей
процедури банкрутства щодо примусового продажу майна у справі про банкрутство є
те, що банкрут свою волю не виявляє, незалежно від того, хто ініціював
провадження у справі про банкрутство - боржник чи кредитор (хоча воля
власника майна часто може бути у такому спорі на стороні ініціатора процедури),
оскільки його правосуб`єктність обмежена законом, а продаж здійснюється
арбітражним керуючим та під контролем суду.
Воля власника майна - боржника вже при відкритті справи про банкрутство
обмежується як у силу закону, так і шляхом призначення спеціального суб`єкта -
арбітражного керуючого. Обмеження правосуб`єктності у цьому випадку
відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що
пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання відносин
банкрутства (неспроможності), що виходять з інтересів підтримки усталеного
господарського обігу, недопуску серйозних економічних потрясінь, з необхідності
захисту інтересів не тільки боржника, а й осіб, пов`язаних із ним. Одним з
наслідків визнання боржника банкрутом є припинення повноважень органів
управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном,
якщо цього не було зроблено раніше, а також припинення повноваження власника
(органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.
У такому контексті питання
наявності (відсутності) волі власника майна у процедурі банкрутства є подібним
до інших процедур відчуження майна особи з обмеженою правосуб`єктністю. Воля
такої особи формується її представником, яким є спеціальний суб`єкт
(арбітражний керуючий, виконавець тощо). Тому добросовісний набувач, який
відплатно придбав майно у такій процедурі, не може бути позбавлений цього майна
за критерієм вибуття цього майна з володіння за волею чи поза волею боржника.
33. Наведене дозволяє дійти висновку про те, що
матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та їх зміст у цій справі
та справах №Б-19/207-09 та № Б-39/187-08, на які посилалась колегія суддів КГС
ВС в ухвалі про передання, суттєво відрізняються від тих, що склались у
цивільній справі № 453/121/19, в якій спірне майно не було примусово відчужене
за результатами аукціону, проведеного в процедурі банкрутства боржника.
Відтак немає підстав для висновку
про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі № 453/121/19,
від висновків КЦС ВС у якій колегія суддів КГС ВС пропонувала відступити, є
подібними.
34.Таким чином, ВП ВС вважає необґрунтованими мотиви
колегії суддів КГС ВС у частині наявності підстави для передання справи на її
розгляд, передбаченої ч.3 ст.302 ГПК України.
Щодо підстави для передання справи
на розгляд ВП, передбаченої ч.5 ст.302 ГПК України
35.Відповідно до ч.5 ст.302 ГПК України суд, який
розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право
передати справу на розгляд ВП ВС, якщо дійде висновку, що справа містить
виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку
права та формування єдиної правозастосовної практики.
36.Лише за наявності умов, визначених наведеним
положенням, справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС.
37.Згідно з усталеною практикою ВП ВС виключна правова проблема має оцінюватися з
урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще
вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів,
які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо
якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про
виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої
судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема;
невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть
кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування
аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для
забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами
сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування
єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
38.Пунктом 1 ч.2 ст.45 Закону України «Про судоустрій і
статус суддів» передбачено, що ВП ВС у визначених законом випадках здійснює
перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового
застосування судами норм права.
39.Отже, з наведеної норми права, а також ч.5 ст.302 ГПК
України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд
ВП ВС за наявності двох ознак: 1)справа містить виключну правову
проблему; 2)вирішення такої виключної правової проблеми ВП ВС необхідне для забезпечення розвитку права та
формування судами єдиної правозастосовної практики.
Виходячи з наведених критеріїв КГС
ВС, передаючи справу на розгляд ВП ВС для вирішення виключної правової
проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами,
наприклад, навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова
проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.
40.Втім, передаючи цю справу на розгляд ВП ВС, колегія
суддів КГС ВС не виклала проблему, яка б потребувала узгодження висновків ВС
щодо застосування ст.261 ЦК України, зроблених за результатами розгляду справ
судами різних юрисдикцій в подібних правовідносинах.
41.Насамперед слід звернути увагу на те, що,
обґрунтовуючи один з підходів до визначення початкового моменту перебігу строку
позовної давності у спорах про витребування нерухомого майна (з дати підписання
акта приймання-передачі), колегія суддів посилалась на висновки КГС ВС,
зроблені у справі № 910/10580/20, в якій не вирішувався спір про витребування нерухомого
майна, оскільки спірним майном був переобладнаний магістральний тепловоз.
42.Обґрунтовуючи два інших підходи касаційних судів до
визначення наведеного вище моменту (з дати державної реєстрації права власності
на майно та з дати проведення аукціону з продажу майна), колегія суддів
посилалась, зокрема, на таку практику КГС ВС та КЦС ВС.
У постанові КГС ВС від 07.09.2021 у
справі № 916/1689/17 зазначено, що позивач, в інтересах якого подано позов, не
навів обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних,
тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили
поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до
суду після того, як право власності 24.02.2014 було зареєстроване за
відповідачем. Позивач, будучи достеменно обізнаним про порушення його прав, не
звернувся до суду за встановленою підсудністю з позовом про захист своїх
порушених прав. За вказаних обставин суди дійшли висновку, що позивачем не
обґрунтована неможливість самостійно звернутися до суду за захистом порушеного
права, про що йому мало стати відомо з Реєстру, до якого ще 24.02.2014 було
внесено інформацію про реєстрацію за відповідачем права власності на спірний
об`єкт нерухомості.
У постанові КЦС ВС від 24.03.2021 у
справі № 205/3243/17 зазначено, що посилання касаційної скарги на пропуск
прокурором строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки перебіг
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261
ЦК України). Про наявність свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3
від 11.05.1996 на ім`я ОСОБА_1 міській раді стало відомо лише після державної
реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру 16.06.2015, а позов
пред`явлено до суду 25.05.2017, тому немає підстав для застосування позовної
давності.
У постанові КЦС ВС від 15.04.2021 у
справі № 463/4418/17 зазначено, що ч.1 ст.261 ЦК України визначає, що перебіг
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Судом
апеляційної інстанцій встановлено і не спростовано матеріалами справи, що
спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності Львівської міської
ради у вересні 2016 року, коли право власності на це приміщення було
зареєстровано за ОСОБА_8, а позов у цій справі Львівська міська рада подала до
Сихівського районного суду м. Львова у вересні 2018 року.
У постанові КЦС ВС від 29.04.2020 у
справі № 372/3917/15 зазначено, що апеляційний суд виходив з тих обставин, що
землекористувач спірної земельної ділянки - Державне підприємство «Київське
лісове господарство» дізналося про порушення свого права, тобто про накладення
спірних земельних ділянок на землі, які передані в його користування, лише у
серпні 2015 року (після проведення відповідної звірки), що в розумінні ч.1 ст.261
ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. При цьому
прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом у вересні 2015 року. У
зазначеній справі немає висновків чи встановлених обставин з посиланням на
відповідні докази, які свідчили б про поінформованість ДП «Київське лісове
господарство» чи Київського обласного та по м. Києву управління лісового та
мисливського господарства про видання оскаржуваних розпоряджень чи державних
актів на спірні земельні ділянки фізичним особам з того моменту, який місцевий
суд визначив початком перебігу строку позовної давності, а саме 20.12.2008, тобто
дати реєстрації державних актів на право власності на спірні землі на ім`я
ОСОБА_1.
У постанові від 20.01.2022 у справі
№ 5009/4987/12 (908/25/21) КЦС ВС, враховуючи встановлені судами попередніх
інстанцій обставини, погодився із висновками судів про те, що початок перебігу
строку позовної давності у цьому випадку належить обчислювати саме з
18.04.2014, тобто від дня вибуття спірного майна з володіння власника -
фізичної особи-підприємця Звігінцевої Т. Г. за результатами проведеного
аукціону. У зв`язку із цим КЦС ВС відхилив доводи касаційних скарг про
необхідність обчислення початку перебігу строку позовної давності у справі з
дати набрання чинності постановою Донецького апеляційного господарського суду
від 13.06.2017, якою визнано недійсними результати аукціону з продажу спірного
майна, протокол проведення відкритих торгів (аукціону) та акт про передання
права власності на куплене спірне нерухоме майно від 22.04.2014.
43.Аналіз наведених вище постанов касаційних судів не
дозволяє стверджувати, що в них містяться протилежні висновки про застосування
ч.1 ст.261 ЦК України. В усіх зазначених справах ВС виходив з того, що перебіг
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, і,
керуючись цим, визначав початок перебігу позовної давності, виходячи з
конкретних обставин тих справ, встановлених судами попередніх інстанцій. При
цьому ВС не робив у наведених вище справах висновків, які б певним чином
обмежували умови застосування ч.1 ст.261 ЦК України так, щоб тільки один
варіант визначення початку перебігу позовної давності можна було вважати
правильним (зокрема, з дати державної реєстрації права власності на майно або з
дати проведення аукціону з продажу майна), а також висновків про те, що тільки
такий варіант застосування цієї норми слід вважати правильним.
44.В ухвалі про передання колегія суддів КГС ВС не робила
посилань на інші конкретні справи з подібних правовідносин, їх кількісні та
якісні показники, в яких судами було б сформовано різну практику, а передача
цієї справи на розгляд ВП ВС була б необхідна для забезпечення розвитку права
та формування єдиної правозастосовної практики.
45.Судом касаційної інстанції в господарських справах
відповідно до ст.286 ГПК України є ВС, у складі якого за змістом ст.36, 37
Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, КГС. Переглядаючи
в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права.
46.Отже, на розгляд ВП ВС в цій справі як виключну
правову проблему передані питання, які можуть бути вирішені КГС ВС як належним
судом, а тому підстава для передання цієї справи, передбачена ч.5 ст.302 ГПК
України, також не знайшла свого підтвердження.
47.Відповідно до ч.6 ст.303 ГПК України якщо ВП ВС дійде
висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа
повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для
розгляду, про що постановляється ухвала.
48.З огляду на зазначене ВП ВС дійшла висновку про
відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв`язку із чим
повертає справу для розгляду відповідній колегії КГС ВС у порядку ч.6 ст.303
ГПК України.
Немає коментарів:
Дописати коментар